Як відірватися перед весіллям - Аліна Амор
О, як завернув...
Дивно, але ще кілька днів тому я б почервоніла й опустила очі, а тепер, після всього, що сталося, я раптом зрозуміла, що мені все одно. Нехай думає, що хоче. Тому чесно відповіла:
- Так.
- А якби вам сподобалося?
Я скептично подивилася на нього:
- Не думаю, що настільки...
Він промовчав, і я додала:
- Наскільки я знаю, процес там досить простий...
Деміан фиркнув:
- Процес може й простий, але техніки та можливості бувають різні.
- Що ви маєте на увазі? - я з цікавістю подивилася на нього.
Граф глянув на мене, а потім різко відвів погляд:
- Давайте закінчувати з цією темою, бо скоро я не зможу ходити.
Я знизила плечима:
- Ви самі її почали, - і знову поцікавилася, - А яким чином наші розмови впливають на вашу здатність до ходьби?
- Постійно забуваю, з ким розмовляю... - пробурмотів він собі під ніс.
Але все ж я вважала за потрібне прояснити цю ситуацію до кінця, тому зупинилася, обернулася обличчям до Деміана та чітко промовила:
- Я хочу, щоб ви знали - на тверезу голову, і якби я не була такою засмученою та ображеною, я б ніколи вам такого не запропонувала!
- Навіщо тоді ця вистава вранці? - хитро посміхнувся він, показуючи всім своїм виглядом, що не вірить мені.
- Щоб ви кусали собі лікті, згадуючи від чого відмовилися! - розізлилась я.
І скривилася від того, як претензійно це прозвучало. Немов у моїх обіймах Деміан би відчув найвишуканіші та й просто наймовірні задоволення.
Хоча може й відчув би, хто його знає? Він же не пробував...
- Тобто ви шкодуєте, що я вами знехтував? - розсміявся він.
- Ні, ні, і ще раз ні! Ні про що я не шкодую! Точніше шкодую, тільки що запропонувала вам... - я зам'ялася, не знаючи, як це назвати, і з ноткою образи в голосі помітила, - Але ось від Крістіни ви не відмовлялися!
Я щойно це сказала в голос?! Ой, ні... Попіл фенікса на мою голову...
Деміан одночасно здивовано, смішливо і навіть з ніжністю подивився на мене:
- А я дивлюся, ви все не вгамуєтеся! Ревнуєте, Бель, зізнайтеся вже, - він підморгнув і я все ж таки почервоніла, - Добре, я розповім, що пов'язує мене з Крістіною, але ви обіцяєте, що востаннє намагаєтеся зачепити мене зв'язком із нею.
- Гаразд, - кивнула я і нагострила вушка, мені справді було цікаво дізнатись правду.
- Крістіна - моя одногрупниця, ми разом навчалися в магічній академії.
- Герцогиня хіба бойовий маг? - здивувалася я.
- Навчалася на факультеті бойової магії до третього курсу, але через заміжжя кинула навчання, - пояснив Деміан. - Вона мені подобалася, і як мені тоді здавалося, я їй теж, але раптом як грім серед ясного неба вона сказала, що її батьки уклали договірні заручини з герцогом Мілоським. Я зустрівся з її батьком і попросив руки Крістіни, але він відмовив мені. А вона не посміла йти проти волі батьків. Ось така проста історія. А на тому сумнозвісному королівському балу ми зустрілися, поговорили, вона скаржилася на свого жахливого старого чоловіка і ...
- Далі прошу без подробиць, - я перебила графа ла Амбросіо, оскільки мені стало ніяково від спогадів.
- А подробиць і не буде, далі ви все бачили.
Обличчя чоловіка не виражало жодних емоцій, і незрозуміло було, чи то він не хоче показувати їх, чи то почуття давно перегоріли та уже не хвилюють його. Я хотіла зрозуміти, що відбувається насправді, і уважно дивилась на Деміана:
- То це була ностальгія?
- Це була помилка, - сухо відповів він.
Ми знову йшли мовчки, і варто було б залишити цю тему, як я й обіцяла, але було щось дивне в цій історії:
- Я одного не можу зрозуміти - чому батьки Крістіни вам відмовили?
Чоловік знизив плечима:
- Тут якраз усе очевидно: статус герцога Мілоського вищий за мій, на той момент я був юним двадцятилітнім і нікому не відомим сином графа ла Амбросіо, тим паче іноземцем... - пояснив Деміан.
Я незгідно мотнула головою:
- Все одно не розумію, чим кандидатура герцога була кращою за вашу?
Граф зі здивованою веселою посмішкою глянув на мене:
- Мені лестить, що ви такої високої думки про мене...
Але я знову його перебила:
- Ні, ви не зрозуміли! Моя думка про вас не має жодного значення. Я не розумію рішення батьків Крістіни, оскільки герцог Мілоський голий, як сокіл, і все, що в нього лишилося, - це міський будинок в Амідеї та замшілий родовий замок у Мілосі, який він ніяк не може продати. Зате багато боргів та пафосу!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно