Не рідні - Ольга Джокер
***
- Боже, ти божевільна! - скрикує Машка, коли я вводжу на дисплеї банкомата потрібну суму для видачі.
- Спокійно. Все під контролем. Якщо почну розплачуватися картою, то Самсонов мене за дві секунди вирахує, а я цього не хочу. Ні бачити його, ні чути. Пішов він до біса!
- Впевнена? Тобі нічого за це не буде? - перепитує Маша. - Сума... матінко, вона дуже велика.
- Не збідніє, - пирхаю я, намагаючись тримати обличчя.
Хоча впору ридати. У легені ніби сотню голок настромлювали: складно зробити вдих і видих. До сих пір в голові не вкладається, як Кирило міг так жорстоко зі мною вчинити?
- Скажи, що це неправда ...
- Це правда, Віта. Я був в столиці.
Банкомат випльовує необхідну суму грошей і видає карту. Я ховаю новенькі, хрусткі купюри в гаманець, беру Машку під руку і йду ловити таксі. Давно я не відпочивала і не веселилася. Поводилася примірно, чекала Кирила вдома. Дурепа... Однокурсники часто звали погуляти - то в клуб, то в кіно, то на каток. Я завжди відмовляла, бо віддано чекала. Його. Відлічувала кожну хвилину і секунду, а час ніби навмисне повільно йшов, повз як равлик. Тепер же всередині мене ураган, буря, зірвало стоп-кран.
- Вам куди, дівчата? - запитує молодий чоловік, опустивши скло іномарки.
- Нічний клуб «Метелик» знаєте? - питаю голосно і отримую кивок. - Нам туди!
Притуливши голову до холодної шибки, з сумом дивлюся на вечірнє місто. В думках спливають уривки короткого діалогу з Кирилом.
- Заспокойся і припини кричати.
- Ти думав, що стану тихою і покірною дурепою? Я не буду мовчати ... Ненавиджу тебе, Самсонов! Ненавиджу ... Яка ж ти бездушна сволота! »
Ми не договорили, тому що я кинула слухавку. Кирило набирав знову і знову, поки я не вимкнула телефон. Яка, до біса, різниця, навіщо він прилітав до міста? Про що говорив з Оленою? Навіщо бачився? Якщо я отримала удар під дих від людини, яку щиро вважала самою рідною і близькою у цьому світі.
І така гіркота в роті з'являється. Хочеться забутися. Принаймні сьогодні, а завтра що-небудь вирішимо.
Автомобіль зупиняється навпроти популярного нічного клубу з яскравою миготливою вивіскою. Тут люблять відпочивати студенти нашого універу, хвалять його постійно. Я теж хочу спробувати. Кажуть, тут весело, шумно і недорого. Втім, гроші мене мало хвилюють. Вони у мене є.
Ми з Машею займаємо центральний столик, робимо замовлення. Потрібно віддати належне подрузі, вона не сильно розпитує, чому так різко змінився мій настрій. А мені не хочеться, щоб в душу лізли, бо там пече, ніби після найсильнішого опіку. Нехай трішки заживе, і я сама їй все розповім.
- Подивися, он наші сидять, - киває Машка на столик поблизу.
Я обертаюся, помічаю Назара , Олега, Давида і Інну. Машу їм рукою, вітаючи. Інна тут же підходить, цілує мене в обидві щоки і питає, яким вітром нас сюди занесло.
- Веселитися хочеться, - повідомляю, перекрикуючи музику. - Багато чула про цей клуб.
- Так, може, попросимо офіціанта об'єднати столи?
- Я не проти, - погоджуюся, знизуючи плечима.
Повідомляю однокурсникам, що сьогодні пригощаю, тому що у мене є чудова нагода! Яка - не уточнюю. Адже їм ні до чого це знати. А мені важливо не залишатися наодинці з собою.
Через п'ять хвилин наша з Машею скромна дівоча компанія розбавляється новими обличчями. Поговорити знаходиться про що. Чого тільки варта Віолетта Сергіївна - сувора преподша по латині, яка з кожною парою придумує нові витончені методи для покарання відстаючих студентів. Навіть жах бере!
- Назар, ти не хочеш поговорити зі своїм батьком з приводу Віолетти Сергіївни? - запитує Олег. - Може, він підсобить зі здачею заліку?
Болотов-старший має хорошу репутацію в університеті. Крім того, що він викладає - володіє мережею приватних клінік.
- Нє, він не стане морочитися, - відмахується Назар. - Батько ще під час вступу попередив, що ніяких поблажок.
- У-у, який він у тебе строгий, - обурюється Машка.
- Не те слово ... Дістав вже!
Піднявшись з дивана, я йду в бік вбиральні.
Штовхнувши двері до вбиральні, підходжу до раковини і вмиваю обличчя холодною водою. Сподіваюся, що стане легше, але не тут-то було. У відображенні я себе не впізнаю. Пригладжую волосся, намагаючись зрозуміти, за що він так зі мною?
Вийшовши зі вбиральні, пробираюся крізь натовп людей. Помічаю знайому короткострижену потилицю, міцну шию і широкі плечі, обтягнуті білою сорочкою. Господи, невже він? Кирило? Цього б мені хотілося більше всього на світі.
Я підходжу ближче і чіпаю його за плече. Риси його обличчя інші, грубіші. Я кілька разів поспіль моргаю, перш ніж усвідомлюю, що переплутала! Цей хлопець і близько не схожий на Самсонова. Він некрасивий, прищавий. І дикий - у мене насилу виходить втекти до однокурсників.
- Де тебе носило? - запитує Машка, смикнувши мене за рукав і посадивши на диван. - Не подобається мені це місце!
- Чому?
- Все якісь дивні ходять!
Може, варто включити телефон і попросити Кирила про допомогу?
Десь біля входу лунають крики, лайка, мати. У клубі запалюється світло і пропадають неонові вогники. Красиво ж було, навіщо вимкнули?
Однокурсники переглядаються між собою, хтось із хлопців кричить: «Валимо! Поліція! »
Починається така дика метушня і тиснява, що я, піддавшись настрою натовпу, теж встаю з дивана і кудись лину. Хвилююся тільки, де Машка. Де моя подруга? Ми загубилися, хоча кілька хвилин тому сиділи поруч!
Хтось хапає мене за зап'ястя і з силою тягне. Зупинившись на секунду, бачу, що це Назар.
- Що відбувається?
- Ві, треба бігти! Невже не розумієш, чим загрожує?
Не розумію, але біжу за ним слідом. Тому що страшно до тремтіння. Тому що я абсолютно не знаю, що робити далі.
Назар заводить мене до чоловічої вбиральні, відкриває вікно і пропонує вилізти через нього на вулицю! З побоюванням дивлюся на асфальт і качаю головою. Назар вмовляє: перший поверх, не вб'юся. Максимум покалічуся.
Він зістрибує першим, ловить мене внизу. Я невдало приземляються і підвертається ногу, але болю не відчуваю. Продовжую бігти за ним.
Ми минаємо двори і будинки старої споруди. Сповільнюємо крок біля сміттєвих баків і вже спокійно підходимо до таксі.
- Куди ми? - питаю у Назара.
- У безпечне місце, Ві. Сідай.
Я слухняно падаю на заднє сидіння в надії, що ми ось-ось роз'їдемося по домівках, геть від цього моторошного закладу. Не ясно, чому молодим студентам так подобається «Метелик».
Назар сідає поруч з водієм, тисне йому руку. Знайомі? Або він з усіма так мило спілкується? І тільки коли водій з довгим волоссям обертається в мою сторону, я скрикую і закриваю рот долонею. Тоха! Той самий, що хотів згвалтувати мене в моїй же кімнаті!
- Привіт, принцеса, - вимовляє він хрипко. - Готова до пригод?