Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська

— Не спрацювало, — констатував Ентоні. — Магічний замок відкритий, але двері не відчиняються. Заклинило чисто механічно.

А Габі так сподівалася, що вдасться втекти просто зараз. Невже їм судилося сидіти тут до ранку? Це ціла вічність. А колись ночі пролітали як одна мить. Здавалися дуже короткими. Вона не любила той час доби, коли починав займатися світанок. Світанок означав розлучення…

— Тієне, чому ти тремтиш? — вирвав її зі спогадів Ентоні. — Тобі холодно?

— Трошки.

Краще нехай він думає, що Тієн замерз, ніж знає справжню причину нервового тремтіння. Тим більше, що це звучало правдоподібно. У лабораторії справді стало прохолодно.

Ентоні скинув із себе камзол і підійшов до Габі. Хоче поділитися теплом? Він мав просто простягнути камзол. Вона ж юнак. Носатий і незграбний. Якщо чоловік хоче позичити свою річ чоловікові, він просто передає її з рук в руки. Але Ентоні вчинив інакше. Він підійшов ззаду, накинув камзол на плечі і обернув ним Габі. Гострі спогади накотили новою хвилею. Він уже так робив. Не раз. Вона впізнавала його чоловіче тепло із запахом міцної кави. Але через усі спогади небезпечною червоною стрічкою проскочила думка — чому він так зробив? Він що, впізнав її? Ні! Якщо впізнав, то не відпустить. А їм не можна бути разом! Ні!!!!!

Без паніки, Габі! Цей його жест абсолютно нічого не означає. Та й взагалі, хай спершу доведе, що перед ним не хлопець...