Безрозсудні серця - Victoria Chukhriy

Під час співбесіди Єва залишалася професійною, хоча всередині не могла позбутися хвилі спогадів. Крістофер здавався іншим — більш зосередженим і серйозним, але вона не дозволяла собі довіряти йому знову. Він завдав їй занадто багато болю, щоб вона могла легко його пробачити.

Коли співбесіда закінчилася, і Єва вже збиралася піти, Крістофер наздогнав її біля дверей.

«Єво, зачекай», — його голос був сповнений емоцій.

Вона обернулася, її обличчя було напружене, але спокійне. «Що ти хочеш, Кріс?»

«Я знаю, що помилився в коледжі. Я думав про це багато разів, і шкодую, що все закінчилося саме так», — почав він, його голос звучав щиро.

Єва підняла брову, її терпіння майже вичерпалося. «Ти мене кинув, Кріс. Ми не будемо це обговорювати зараз. Це було давно».

«Але я хочу пояснити—» він почав, але його перебив звук дзвінка телефону Єви. Вона поглянула на екран і побачила знайомий номер дитячого садка. Її серце застукало швидше, коли вона підняла слухавку.

«Так, це Єва. Як там Емма?» — її голос миттєво став м’якшим, коли вона говорила з вихователькою.

Обличчя Крістофера відразу змінилося, коли він почув ім’я. Емма. Його думки почали кружляти, поки Єва завершувала розмову, підтверджуючи, що скоро забере доньку. Коли вона поклала слухавку, її погляд зустрів здивовані очі Крістофера.

«Емма?» — тихо запитав він, його голос звучав нерішуче.

Єва на мить застигла, її серце билося швидко. Вона ніколи не планувала, щоб він дізнався про це ось так.

«Так», — повільно відповіла вона. «Емма — моя донька».

Крістофер виглядав ошелешеним, його очі швидко розширилися від шоку. «Вона… моя, так?»

Єва глибоко вдихнула, і її горло здавалося тісним. Вона знала, що не має сенсу приховувати правду.

«Так, Кріс. Вона твоя».