Як відірватися перед весіллям - Аліна Амор
До чого ж усе просто! Того дня Деміану зламав руку герцог Мілоський, посол випив настоянку, а потім помчав до нас, щоб не заохочувати чутки, і тут на його шляху зустрілася я...
Саме тому його очі горіли тоді гарячковим блиском, тому він був сам на себе не схожий... Але я занадто мало його знала, щоб одразу помітити різницю.
Мені ніколи ще не було так соромно, як у ці хвилини, адже якщо в графа ла Амброссіо і була причина так поводитися, то в мене - точно ні.
Демонова настоянка!
- Чому тоді ви не написали мені наступного дня вранці, коли закінчилася дія зілля, і не пояснили, що все через настоянку? - розгублено пролепетала я.
Він повів плечима:
- Я не звик розкидатися своїми словами. Якщо я сьогодні кажу одне, а завтра - забираю сказане назад, то яка ціна моєму слову?
Боги, який кошмар! Я накрила свою дурну голову руками. Це що ж виходить - я ледь не відмовила принцу Еланії, мало не втратила можливість отримати сильного союзника перед війною з Феріденом і могла стати дружиною чоловіка, якому я дарма не потрібна через якусь настоянку і власну дурість?!
Я закрила обличчя руками і глухо застогнала.
Деміан спробував мене втішити:
- Годі вам, Бель, не переймайтеся так. Що було, те було! Адже нічого страшного не сталося.
Я підняла на нього присоромлені очі та з ентузіазмом вхопилася за слушну пропозицію:
- Так! Давайте все забудемо і зробимо вигляд що нічого не було!
- Знову? - він розсміявся.
Я кивнула, знову почервонівши до маківки.
Граф іронічно подивився на мене:
- Ви думаєте, це так легко забути?
Полегшення знову змінилося злістю, і я їдко зауважила:
- А ви вважаєте себе таким неперевершеним та незабутнім?
- Вважаю, - з самовпевненою веселою посмішкою відповів Деміан.
Я відчула жахливу незручність і прикусила губу.
- Мені просто немає з ким порівнювати, - пробурмотіла я.
- А як же Антуан?