Одна ніч - Ясміна Лав

- Ходімо, тут не далеко. Машину можна залишити тут на парковці. -каже мама і тягне мене за собою.

Будинок Анатолія Борисовича опинився одразу за лікарнею.

Гарний, доглянутий будиночок, з невеликим садом та власним двориком. Чудове місце для сім'ї.

Чоловік зустрів нас як рідних. 
Вони з Артуром відразу порозумілися.
І Дімка до нього тягнеться, як я помітила.

Обід пройшов чудово, ми багато розмовляли та сміялися. На якийсь момент я навіть забула, що Анатолій Борисович це, поки що, мені ще чужа людина...
    ***
Коли ми вирішили їхати додому, то вже стало темно. 
Мама вмовляла залишитись на ніч, але в Артура завтра важливі справи і я захотіла поїхати з ним.

-Приїздіть ще. Ми будемо чекати. - попрощалася мама, проводжаючи нас до воріт.
-Влаштуємо шашлики наступного тижня. Що скажете? – запитав Анатолій Борисович.

А Дімка підбіг і поцілував мене.
Зараз я почувала себе найщасливішою на землі.

Артур взяв мене за руку і ми повільно побрели до машини.
Вечір був теплим та спокійним.
Великий місяць чудово освітлював дорогу, а небо здавалося ще ніколи не було настільки усіяне зірками як зараз.

-Ти ж вийдеш за мене заміж? - раптом спитав Артур.

Я зупинилася і подивилася чоловікові прямо в очі, але не сказала жодного слова.

-Це означає ні? - знову питання.

-Я подумаю ... - кажу зовсім тихо.

Не те щоб я не хотіла заміж за цього чоловіка. Я хочу.

Але якось це швидко все...
Мені потрібен час подумати....