Леді для герцога - Неталі МакКензі
Раптом Джейн стала серйозною.
- А що, якщо нам помінятись місцями?
Сара не відразу зрозуміла суть ідеї Джейн і продовжувала посміюватися над жартом, який сама перед цим розповідала. Врешті вона вловила думку подруги, її очі округлились.
- Для чого це?
Джейн знизала плечима.
- Не знаю. Ця думка виникла спонтанно. Буде цікаво спостерігати, як великий герцог Холстон впізнає мене.
- О, я не сумніваюсь, що він тебе впізнає відразу ж, як тільки побачить.
- А маленький жарт лише згладить незручність зустрічі.
Сара розпливлася в усмішці.
- Чудова думка! Давненько ми цього не робили.
Джейн подзвонила викликаючи дворецького. Той миттєво з’явився з-за дверей.
- О, схоже Ви вже все зрозуміли, Бруксбері.
- Навіть уявити не можу про що Ви, леді Джейн. - з награною серйозністю відповів той.
Джейн посміхаючись махнула рукою.
- Та досить Вам! - попередьте персонал про нашу маленьку виставу.
- Дозвольте поцікавитися, хто стане головним героєм спектаклю?
- Герцог Холстон.
Німе “О” застигло на обличчі Бруксбері. А вже за хвилину він безпристрасно уточнив:
- Чи значить це, що потрібно готувати для його світлості покої?
- Поки що ні. Гадаю, що він захоче зупинитись в родовому маєтку. Він не так вже й далеко звідси. Між іншим, кімната для леді Грейсон уже готова?
- Так. Служниця вже чекає юну леді.
- О, це чудово! Тоді я мушу піднятись в покої. Мені потрібно змінити одяг. Негоже з’являтися за обіднім столом у запиленому дорожньому костюмі. Сара підморгнула Джейн.
- Дозвольте Вас супроводити?
- Дякую Бруксбері. Але я чудово знаю дорогу. Хіба що Ви змінили мені кімнату?
- Як можна? Все та ж улюблена Вами зелена кімната.
Сара кивнула.
- Зустрінемось за обідом, Джейн.
Лишивши Джейн обдумувати деталі приїзду герцога та їх маленької вистави Сара попрямувала у свою кімнату. Як же було чудово мати особисті покої в домі подруги. Коли дві юні леді особливо здружились, то почали часто гостювати одна в одної. З часом, для зручності, кожна отримала в домі подруги кімнату, яку при жодних обставинах ніхто більше не займав.
Коли Сара пішла, Брукбері нарешті висловив своє здивування:
- Вистава для герцога, міс Дорсет?!
Джейн знизала плечима.
- Не будьте таким скептиком Брукбері. Ми робили це багато разів.
- Але ж герцог...
- Брукбері, я певна, що йому це не зашкодить.
Розуміючи, що заперечувати марно, Брукбері вийшов виконувати розпорядження.
До обіду було ще кілька годин. Новина про неочікуваний приїзд герцога змусила серце Джейн битися у пришвидшеному темпі. Вона намагалася зрозуміти причини приїзду. І як так сталося, що батьки знають про його приїзд навіть будучи далеко звідси. Вона ж переглядала листи які приходили і була певна, що жодного листа він герцога не пересилала батьку.
Що рухає герцогом? Він міг би дочекатися початку сезону. Не обов’язково було зараз їхати сюди. Коли до нього лишилось не так уже й багато. Його приїзд однозначно має конкретну ціль. Але чим це скінчиться для неї? Вона отримає відповідь на своє кохання, як і передбачає Сара? Чи все так і залишиться фарсом перед суспільством? І чому її мати запросила Сару у вигляді компаньйонки? Подруга така ж неодружена дівчина як і вона сама. Для цієї ролі потрібно було б обрати когось іншого. Однак відповіді на ці питання не було. Але дівчина була переконана, що зможе отримати відповіді хоча б на частину після знайомства з герцогом.
Щоб відірватися від зайвих думок Джейн повернулася до вишивання носовичка. На ньому були ініціали імен герцога Холстона та його майбутньої герцогині - тобто її ініціали. Це був весільний подарунок, якого ніхто не вимагав, але який Джейн особливо хотіла піднести коханому.
Вишивання нарешті поглинуло усі зайві думки та питання. Їй потрібно було закінчити роботу до початку сезону. Тому, що тоді з’являться нові турботи та заняття. На вишивання часу не лишиться.
Через деякий час сонце змінив дощ. І ледь піднятий настрій знову зіпсувався.
- Прокляття! Невже не можна нічого вдіяти?!
- Ваша світлість, дорогу швидко розмиває. Ми й так рухаємось настільки швидко, наскільки можемо. Але я не впевнений, що ми зможемо доїхати без зайвих проблем.
Холстон роздумував над ситуацією, що склалася. З самого початку цей задум з поїздкою йому не сподобався. Майже два дні тряски в кареті. І от, коли він нарешті практично досяг цілі - дощ порушив його плани. До родового маєтку лишалось не більше двох миль. Але дощ лив надто сильно і карета почала грузнути в болоті, яке після зими ще не встигло затверднути під першим сонячним теплом. Схоже, навіть природа проти його повернення в маєток. Він не був тут з того злощасного дня двадцять років тому. Не міг. Усе тут нагадувало про Дамокловий меч над його головою. І от, як би він не противився, він добровільно підкладає голову під цей меч. І схоже, що навіть зараз він мусить повернути туди, звідки цей меч найгостріше дивиться.
- Повертай у Дорсет-хаус. Туди не більше пів милі. Там зможемо перечекати негоду.
