Академія дружин драконів - Бетсі Прусс
-Обережнішою треба бути! На тобі рани заживають, як на монтикорі.
-На кому? -перепитала, підіймаючись.
-Це не важливо. -вона махнула рукою, сунучи мені в долоні пляшку, цього разу, з прозорою рідиною.
-А це що?
-Це також не важливо. Останнім часом тебе буде турбувати безсоння, тому перед сном додавай по три краплі у склянку води. Зрозуміла?
Я кивнула, опускаючи голову.
-Як до тебе звертатись? -вже спокійніше запитала Гільда, знову тягнучи руку до моїх лопаток. Що вона там відшукати збирається? Крила? Нехай розслабиться, їх немає.
-Ріша.
-А повне ім’я? -вона погладжувала мою спину круговими рухами, а я мліла, мов масло на сковорідці. Таких приємних дотиків я в житті не відчувала. Неначе один лише погляд лікарки міг заспокоїти мене.
-Орисія. Але я не люблю, коли до мене так звертаються.
Великі двері, як я зрозуміла, лікарняної палати, відчинились, і до нас почала тупцювати пухкенька жіночка, років сорока.
-Це вона? -недбало кивнула в мою сторону, впираючи руки в боки. На ній був червоний чепчик, сіра сукня до кісточку та червоний фартушок.
-Ввічливіше, Хелен. -лікарка відійшла від мене, знову посміхаючись. -Ну все, Орисіє, тобі час. Хелен — твоя наставниця. Вона усе тобі розповість.
Я звела брови, кліпаючи, мов та дурепа.
Хелен у відкриту роздивлялась мене, обходячи з рідних боків. Ще в покрутитись попросила, відьма стара! Та це ще квіточки. Адже потім вона почала мацати волосся та щипати груди.
-Ай! -пискнула я, відскакуючи від цієї навіженої.
Вона почала цокати язиком, слізно дивлячись на мене.
-Надто товста. -приреченим голосом мовила, ще й головою хитала, ніби я вмираю.
-Що значить, товста? -пропищала я, не на жарт обурюючись. Цієї миті я навіть про драконів забула. -У мене груди третього розміру і талія 57 см. Де ще таку красуню ви знайдете?
-Спадкоємець любить тонких, мов осичка. -продовжувала Хелен, ніби не чуючи мене. -Щоб і носик був маленьким, і губки тоненькі. А не оці... вареники!
Мої очі розширились щонайменше втричі.
-Та як ти смієш, шкапа стара! -Гільда зойкнула, прикриваючи рот рукою. -Я за ці губи віддала більше, ніж увесь ваш замок коштує! -ну, можливо, я трохи перебільшую, але й губи мої не вареники.
-Дворянці не гоже такі слова знати. Але нічого, -Хелен підхопила мене за руку, тягнучи до дверей. -Я й не з такими впоралась!
Коли ми вийшли у довгий, темний коридор, по моєму тілу пробіг табун мурашок. Холодненько в них тут.
-Мені хтось пояснить, що зі мною відбулось? -вкотре поцікавилась, але ця навіжена продовжувала вперто тупцювати по довгим коридорам, освітленим лише факелами. Ні віконця тобі, ні неба відкритого. Нічого!
-От зараз у купальню зайдемо, добряче викупаємо тебе, от тоді і розкажу.
Коли ми вкотре завернули на черговий коридор, мені стало тепліше. Повітря тут було, немов пар. Дихати ставало важко, але приємно. Перед нами з’явилась решітка, мов у в’язниці, і Хелен впевнено проштовхнула мене туди, а потім і сама зайшла. Я навіть злякатись не встигла, як побачила перед собою халати, рушники та м’якенькі, пухнасті шльопанці. Ага, значить, все ж таки це не в’язниця.
-Чого стала? -легенько штовхнула мене у спину жінка, а потім відкрила переді мною двері. Гарячий пар вдарив у обличчя і я ледь не задихнулась, але Хелен впевнено зайшла туди, закриваючи двері.
-Роздягайся. -її руки потягнулись до моєї сорочки, а я відскочила, стираючи з обличчя вологе повітря.
-Я не буду перед тобою роздягатись. Відвернись!
Декілька секунд вона здивовано дивилась на мене, а потім почала іржати, мов справжня кобила.
-Дівчинко моя, що я там не бачила? Та я вже трьох землянок так зустрічаю, і всі мені торочуть одне й те саме — відвернись! Годі вже, роздягайся та залазь у ванну.
Я глипнула вбік і тільки зараз помітила декілька ванн одна біля одної. Всі вони були дерев’яні, на ніжках, з закрученими кінцями.
Щось надто довго діють галюцинації... ай, та біс із ним! Шикувати, так на повну.
Я зняла сорочку та залізла у одну з ванн, блаженно розтягаючись у теплій воді. Хелена зняла чепчик та зручніше скрутила волосся, закатала рукава і почала шастати по великій кімнаті. Все роздивитись тут я не могла, адже густа пара забороняла навіть за рухами жінки спостерігати.
-Гей, Хелен, а можна мені ще водички? Тут тільки половина ванни наповнена. -нахабніти, так повністю!
Ця навіжена тут же прибігла до мене з тазиком, але замість води це було... молоко?
-Я води просила! -я вже хотіла встати з ванни, але вона швидко всадила мене назад.
-Лежи тихо. Після переміщення від тебе тхне горілим за кілометр. -пробурчала Хелен та сіла поруч зі мною, прямо на підлогу. -Ну що ж, я можу почати все тобі розповідати.
-Я кивнула та спробувала підійняти руку, аби почухати ніс, але тіло не слухалось.
-Хелен! Відьма ти стара, що ти зробила? -заволала, спробувавши підійнятись. Марно!
-У молоко я додала зілля, яке знерухомлює твоє тіло. -вона винувато посміхнулась, підсовуючи ще ближче. -Ви ж спокійно вислухати не можете! Усі трохи хворі на голову. Інші обрані радіють, що їм така доля випала, а ви вічно шукає шило у дупі!
Я ледь не задихнулась від власного обурення. Та як вона тільки сміє? Якби не це чортове зілля, я б давно їй усі кісточки переламала.
-Ну так що, ти слухати будеш? -у мене вп’ялись її темні очі, неначе роблячи послугу лише однією присутністю.
-Буду. -буркнула собі під ніс, опускаючи голову.
Любі читачі, маю до вас велике прохання - натисніть на кнопочку "Відстежувати автора" на моїй сторінці. Вам не важко, а мені приємно! :( тому що багато хто читає, але проходить повз після прочитання. Буду вдячна усім, хто підпишеться! Знайте, ваші імена я пам'ятаю поголівно!
Всіх люблю та обіймаю!
Ваша Бетсі Прусс!
