Їхня кохана лялька - Алекса Адлер

− С-с-солодка. Хотів би я спробувати тебе справжню, − мурчить збуджено Са-ард, прикусивши наостанок мою губу. Відсувається неквапливо, окидаючи мене, розкинуту на його хвості, красномовно полум’яним поглядом.

І вперше в мене з'являється думка, що так легко погодившись допомогти мені, вони розраховують отримати від мене щось значно більше, ніж можуть отримати зараз. І я гадки не маю, як бути з цим здогадом. Адже іншого виходу я не маю. Допомоги більше нема звідки чекати.

− Можна я піду? – прошу тихо, зрозумівши вже, що мені не вирватися від цього хижака, поки він сам не відпустить.

− Іди, − криво посміхається на-агар, звільняючи мене нарешті.

Двічі повторювати мені не треба. Скотившись знову з кілець його хвоста, я прямую до дверей не оглядаючись. Кожною клітиною свого тіла відчуваючи його важкий владний погляд.