Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська

Тереса затамувала подих. Не кожного дня таке побачиш.

Кімната була освітлена лише полум'ям каміна. Дивно, що його якимось чином вдалося розтопити. Хоча ні, дивно не це. Дивно, що тепле мерехтливе світло полум'я вихоплювало з темряви кремезну чоловічу оголену постать.

Чомусь ніхто ніколи не розповідав Тересі, як це гарно: чоловік і полум'я — у цьому було щось первісне. Щось хвилююче, привабливе і… заборонене — студентка не має бачити проректора в такому вигляді, але Тереса не поспішала заплющити очі й відійти. Хто ж знав, що проректори такі привабливі у світлі полум'я каміна? Особливо цей, який, як на зло, має надто гарну статуру.

Природна цікавість Тереси збунтувалася і вимагала продовжити підступно та безцеремонно стежити за розвитком подій. Але вона не могла собі цього дозволити, якою б чарівною не була ця картина. Тереса чудово розуміла, що зараз перед нею — передбачення Корнелії, що справдилося, а отже треба діяти. Віщунка радила поставити правильне запитання. Ось тільки Тереса не уявляла, яке питання правильне в ситуації, що склалася? Та й як його поставити? Хіба прокричати через скло? По-хорошому їй взагалі не бажано видавати свою присутність. Це ще пощастило, що Джозеф стоїть спиною до вікна, інакше вже давно помітив би Тересу.

Дивно, але лише після цієї думки в голову прийшла та, яка мала б виникнути першою. А що, власне, Джозеф робить? Навіщо проректорові грітися в полум'ї каміна без нічого? Щось тут не чисто. Причому, сильно не чисто.

А чи може взагалі Тереса вірити своїм очам? Вона ж випила чай з фуфлиги, який розбурхує фантазію. Що як дія чаю ще не закінчилася і це її уява пустує?

Тереса присіла навпочіпки, добре протерла окуляри, а потім знову встала навшпиньки і глянула на те, що відбувається по той бік вікна новими очима. Намагалася приглушити фантазію — побачити реальність. І щось у неї вийшло. Камін і проректор залишилися на місці, тільки Джозеф виявився не зовсім роздягненим. Голий був лише торс. Все інше, мабуть, домальовувала розбурхана фуфлигою уява. Ох, Філіпе! Оце так чайки в тебе! Хоча, правду кажучи, добряка Філіпа звинувачувати не було в чому. Тут більше провина Корнелії — через її божевільне пророцтво Тересі оголені проректори ввижаються.

А насправді навіть торсу, імовірно, недовго залишалося бути оголеним — Джозеф одягався. Тереса здогадалася про це за грою тіней. Самого проректора вже не було видно, бо він зайшов за ширму.

Тепер нарешті Тереса розгадала, що відбувається. Хоча Джозеф і порадив їй одразу одягнутися відповідно до обстановки, але сам вирішив переодягнутись у щось, що не шкода забруднити, просто у вежі.

Тересі залишалося тільки відскочити від вікна, доки її не помітили. Треба було повертатися до входу і чекати, коли Джозеф відчинить двері і запросить кандидатів на другий тур. Цікаво, чи Луказ уже чекає біля дверей?

Луказа на місці поки що не було. Тересі довелося чекати досить довго. Вона навіть встигла засумніватись, чи правильно вгадала місце другого туру. Можливо, Джозеф уже давно вийшов з вежі через якісь потаємні бічні двері і чекає претендентів на посаду асистента в звичайній аудиторії навчального корпусу. І щойно стане зрозуміло, що Тереса не прийшла, привітає Луказа з перемогою і призначить асистентом.

Але даремно Тереса малювала песимістичні сценарії. Луказ невдовзі з'явився на горизонті, підтвердивши своєю появою, що місце Тереса обрала правильне. Він, як завжди, був у стані "я тут переможець", який супроводжувався чудовим настроєм.

— А знаєш, чому другий тур призначили тут? — доброзичливо спитав він, ставши поруч.

Тереса відчувала, що ціль у Луказа аж ніяк не поділитися достовірною інформацією, а скоріше повеселитися.

— Чому?

— Це найжахливіше місце у кампусі. Ти чула, що у підземеллі вежі є таємна лабораторія? — Луказ надав голосу потойбічної хрипоти. — Не раджу туди навіть наближатися.

Залякує? Хоче деморалізувати? Ха! Та Тереса вже такого сьогодні у вежі надивилися, що їй навряд чи щось здасться моторошним.

— Лабораторія давно не функціонує, — усміхнулася вона.

— Але через те, що в ній проводили заборонені досліди, викривлення магічного фону досі залишилися. Знаєш, що трапляється з тими, хто туди потикається? — Луказ зробив страшні очі, але нагнати на Тересу жаху йому не вдалося.

Його задоволена конопата фізіономія зовсім не годилася для того, щоб розповідати моторошні історії та сіяти паніку.

— Я чула, що професор, який організував у вежі підземну лабораторію, проводив багато алхімічних дослідів із міддю та золотом, тому тут рідкісна форма порушення магічного фону, яку особливо важко відчувають руді, — вигадала Тереса на ходу. Нехай Луказ мучиться у здогадах, правда це чи ні.

Самовдоволена посмішка сповзла з його обличчя.

Саме в цей момент двері вежі відчинилися. Тереса чекала побачити Джозефа, але ні — перед нею та Луказом постав незнайомий старець. Перше, що кинулося в очі — довга сива борода майже до пояса і довге сиве волосся, прихоплене мотузкою. Його вільна полотняна хламіда сягала п'ят.

— Гервазій, настоятель вежі, — представився він скрипучим голосом.

Настоятель? Тереса здивувалася. Не чула про нього раніше. Хоча теоретично у кожної поважної вежі повинен бути настоятель-старець, особливо якщо вежа має хоч якесь відношення до магії.

— А ви — Луказ і Тереса? — примружившись, спитав він.

— Так, магістре, — відповіли хором.

— Ідіть за мною.

Вони зайшли всередину і опинилися у темному круглому холі. Джерел світла було лише два — масивні канделябри зі свічками. Обидва стояли на кам'яній полиці.

— Присядьте, діти мої, — проскрипів старець, вказуючи на лавку біля стіни.

Тереса та Луказ послухалися команди. Гервазій став навпроти і сказав урочисто:

— Дьєр Джозеф доручив мені оголосити вам завдання. Воно дуже непросте, але сподіваюся, ви впораєтеся.

Все зрозуміло. Проректор вирішив створити для претендентів максимально незвичну атмосферу. Моторошне місце, незнайома людина і завдання, Тереса не сумнівалася, буде дуже несподіваним.