Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

-Щось не так? -заплескала віями Нана, уважно прослідкувавши за моїм поглядом. Хлопці помітно напружились, але говорити щось не стали.

-Он той хлопець. -начхавши з високої гори на будь -які пристойності та етикет, я тицьнула на загадкового парубка пальцем. -Ти бачиш його?

-Кого? -дівчина ще старанніше повернулась корпусом до цього психа, але він навіть не рухався. Та що там, він і кліпати, по ходу, не вмів! Все ж, яким лячним він не виглядав — картина мені сподобалась. Широкоплечий, смуглий, чорне коротесеньке волосся, зріст не менше 185 см. Та ти що, не чоловік, а мрія!

-Ну он того! Ти що, сліпа? Отой чорненький, витріщається на мене. -я активно зажестикулювала руками, намагаючись хоч якось описати цього пекельно гарячого красунчика.

-Ти краще не пий більше. -Нана недовірливо повернулась на своє місце, тягнучись до кальяну.

-Ой, що ви розумієте!

Ображена такою несправедливістю, я відірвала погляд від нахабного чоловіка та залпом влила у себе черговий шот. Нехай мучиться, що така красуня, як я, не має до нього жодного інтересу! Треба не витріщатись, а знайомитись, доки ще не зовсім пізно. А що? Я не заміжня, дітей немає, стосунки... все складно! Довше місяця не затримуюсь поруч з чоловіками, та й не бачу сенсу. Їм потрібна сім’я, а мені гулянки.

-Ріша! -вигукнув Біл, трохи лякаючи мене. -Тіна вже принесла вейпи, хто зганяє?

Оооо, нарешті! Цю жахливо не виховану дівчинку я чекаю з самого ранку. А вже, на секундочку, далеко о північ.

-Я заберу. Сидіть тут. -взявши до рук сумочку, я підійнялась та мило посміхнулась Нані, що “парила” на всю. Так так, потягнути по сигаретці у нашій компанії люблять, особливо тоді, коли вас вважають ледь не еталоном краси у власному універі. А що? Ми команда дружня, і зовсім не егоїсти. Наш Тедді ось взагалі ботан, і нічого, дружимо! За звичкою закинувши волосся на один бік, я обернулась та несвідомо сіпнулась, побачивши перед собою смуглого чоловіка. Тепер він стояв ще ближче, ніж минулого разу, через що я голосно проковтнула. Пощастило, що хоч музика гарлапанить на всю і ніхто не чув моїх принизливих ковтків.

-Щось сталось? -ввічливо поцікавилась я, і чотири пари очей уставились на мене. Та цей навіть оком не змигнув! Неначе статуя, їй богу! -Відійди з дороги! І досить дивитись на мене, наче божевільний.

-Рішечко, -трохи збентежено гукнула Нана, заглядаючи у вічі. -а з ким ти розмовляєш?

Що? Вони розігрують мене, це чергова вистава! Ха ха, як смішно! Закругляємось.

-Ви на приколі? Ось же! -я тицьнула пальцем у груди чоловіка, що так і дивився на мене, але ніхто з моїх друзів і бровою не повів. -Ви його не бачите? -я голосно вдихнула, при цьому широко роззявивши рота. Ось тобі і на, а я навіть на ногах стою.

-Кого?

-А, забудьте. Чергові галюцики. -відмахнулась я, розвертаючись. І яким же було моє здивування, коли хлопець, що стояв збоку, тепер стояв навпроти моєї тушки. Ось так, за секунду, блим, і все!

-Який же ти нестерпний. -проричала я, обіцяючи собі обов’язково розібратись з цим навіженим трохи пізніше.

Мов ні в чому не бувало, я обійшла смуглявого красеня, ледь не з підскоком біжучи до вбиральні. Там мене вже чекала красунечка, Тіна, якій я вже мітила довжелезні нотації.

Заскочивши до вбиральні, я налетіла на дівчину з обіймами.

-Тіночко, котику, як же я тебе хочу задушити!

Дівчина почала реготати, міцніше притискаючись до мене.

-Пробач, Орисіє, мій вітчим знову бушував.

Я відлипнула від неї, гидливо кривлячи губи. Її “татко” ще той пройдисвіт.

-Ти йому врізати не можеш? -я швидко дістала з сумочки гаманець та дістала потрібну суму.

-Не можу! Він бугай здоровий, а я зі своїми шістдесят кілограм максимум білочку з гілки струшу. -я пирснула від сміху, забираючи з рук Тіни аж десять моїх улюблених ельф барів. Парити я люблю, тому закупляюсь на місяць вперед. Мало що статись може?

-Мамкі чому не розповіси, що він чіпляється до тебе? -насупилась, старанно ховаючи вейпи у сумочці. Моя бідна сумка ледь витримувала усе, що в ній було. Там і косметика, і окуляри, і вейпи, і ще купа всяких дрібничок.

-Хіба вона мене слухає? -гірко посміхнулась дівчина, схиляючись на двері однієї з кабінок.

-Та ну їх усіх до біса! Гайда з нами святкувати. -я вхопила Тіну за руку, намагаючись витягти звідси, але вона старанно почала пручатись.

-Рішечко, не можу. Мені додому пора. Інакше точно влетить.

Я зітхнула, киваючи.

-Тоді завтра навіть не думай тікати. -погрозила я вказівним пальчиком, знову заливаючись сміхом.

Тіна чмокнула мене в щоку і поспішила ретируватись, доки я не передумала.
Я підійшла ближче до дзеркала та почала старанно фарбувати губи червоною помадою. Потім причесалась та за звичкою уклала волосся на один бік.

Посміхнувшись своєму відображенню та показавши собі язика, я обернулась. Моє бідне серце защемило, швидко опускаючись у п’яти. Переді мною стояв той самий смуглий чоловік з жовто-зеленими очима.

-Твою ж... -вилаялась я, зітхаючи. Стоп. Якщо він переді мною, а у дзеркалі...що?

Я боязко почала повертати голову до дзеркала, з жахом помітивши лише моє відображення.

Знову повернувши погляд до чоловіка, я побачила перед самим носом його руку, міцно стиснуту в кулак.

Він посміхнувся, розтискаючи пальці та дмухаючи у мене якийсь білий порошок.

Я навіть обуритись не встигла, як відчула слабкість по всьому тілу. Через секунду мої очі заплющились, а плечі опинились у полоні гарячих рук.