Несподіване весілля - Ксана Рейлі

Телефон розривався від дзвінків. Невже хтось помітив мою відсутність? Мабуть, що так. Вікно біля водія почало повільно опускатися. Я уважно спостерігала за цим, затамувавши подих. Не хотілося б мені побачити Ігоря. Хоча... Мої туфлі на високих шпильках уже були готові полетіти йому в голову. Та я побачила молодого незнайомого мені хлопця.

— Невдале весілля? — спитав він приємним грубим голосом. Я кивнула. — Сідай! Є пропозиція.

Я напружилася від його слів, але все ж повільно піднялася. Рингтон телефона не зупинявся, і це вже починало дратувати мене. Я потягнулася до сумочки та швидко витягнула свій смартфон. Ігор, Аріна, Юля та навіть батько телефонували мені весь цей час.

— Ей, Поліно! — раптом я почула знайомий голос.

Коли повернула голову, то помітила, що в мій бік біжить найкращий друг Ігоря. Напевно, його відправили на мої пошуки. Я перевела погляд з нього на хлопця в автомобілі та знервовано усміхнулася. До біса Ігоря та це кляте весілля! Я швидко обійшла авто та сіла на пасажирське сидіння.

— Пристебнися! — скомандував незнайомець. — Ми поспішаємо.

Не встигла я обуритися, як він рвонув зі всієї швидкості. Мене ледь не знудило від цієї поїздки, бо я ще ніколи не їхала так швидко. Руки почали тремтіли, коли зрозуміла, що мене везуть невідомо куди. Краєм ока глянула на хлопця: коротке світле волосся, красиві риси обличчя та м’язисті руки. Він ще й був одягнений у чорний костюм.

— Як тебе звати? — поцікавилася я.

— Антон, — відповів він. — А ти?

— Поліна.

— То що в тебе сталося, Поліно?

— Перед церемонією весілля я дізналася, що мій наречений використовував мене та весь цей час зраджував з моєю найкращою подругою! — пожалілася я та знову почала плакати.

Хлопець потягнувся до верхньої кишені свого піджака і витягнув звідти білу хусточку. Він простягнув мені її.

— Дякую, — пробурмотіла я, схопивши хустку в руки. — А ти чому зупинився та ще й запропонував підвезти мене? Це трохи дивно.

— Я шукаю акторку, — відповів він і подивився на мене. — На роль нареченої. Ти ідеально підходиш.

— Ти жартуєш?

Я почала сміятися, але хлопець мав цілком серйозний вигляд.

— Наречена мого друга втекла з весілля.

— О, ще одна утікачка! Він теж їй зрадив?

— Не знаю, але... Йому терміново потрібна інша наречена.

— А я тут до чого?

— Ти можеш нею стати. Принаймні сукня та зачіска в тебе вже є.

— Навіщо мені це? — фиркнула я. — Ще бракувало одружуватися з якимось негідником, від якого втекла дівчина.

— Тобі багато заплатять, — сказав хлопець.

— Мене гроші не цікавлять!

— Справді? Ми можемо домовитися про хорошу ціну. Тобі всього лише деякий час доведеться вдавати його дружину. Він не буде тебе діставати, повір. Йому тільки треба втримати авторитет перед своїм дідусем та не втратити популярність.

— Що мені з цього? — тихо буркнула.

— Як мінімум, помстишся своєму нареченому. На цьому весіллі буде декілька представників місцевих телеканалів, а також журналісти з газет та журналів.

— Отакої! — здивувалася я.

— Після весілля ще запланована фотосесія для журналу «Хевен».

— Ти це серйозно зараз? На обкладинку цього журналу дуже складно потрапити. Повір, я знаю це! Вони декілька разів відмовляли моєму менеджеру.

— А ти хто? — зацікавлено спитав Антон.

— Модель, — відповіла я та гордо підняла голову. — Уже була на декількох подіумах в Мілані.

— Круто! Маєш шанс отримати великі гроші та визнання. Така можливість рідко випадає.

— А цей твій друг чим займається?

— Він відомий спортсмен.

— Спортсмен? Невже аж такий відомий, що йому запропонували фотосесію в такому журналі?

— Як бачиш.

Антон знизав плечима, а я важко видихнула і подивилася у вікно. Мабуть, треба бути божевільною, щоб погодитися на це весілля, але в мене з’явилася можливість помститися Ігорю та довести батькові, що я все ж чогось варта. Він ніколи не підтримував мою любов до моделінгу та хотів, щоб я стала хорошим економістом. Ми з ним часто сварилися через це, а він завжди казав, що я нічого не зможу добитися. З’явитися на обкладинці найкращого журналу нашої країни — це неабияке досягнення. І байдуже, яким чином це сталося. Про мене тепер говоритимуть не як про доньку Сергія Царенка, а як про Поліну —найпопулярнішу модель сучасності. Та й зайвий раз засвітитися на телебаченні теж не завадило б.

— А як звати твого друга? — спитала я.

— От зараз і дізнаєшся.

Антон зупинився, і я виглянула у вікно. Це був задній двір найдорожчого готельного комплексу нашого міста. Ми з Ігорем хотіли влаштувати весілля саме тут, але нам відмовили, бо було вже зайнято. Тепер зрозуміло ким.

— Ходімо! — сказав Антон, коли відчинив дверцята біля мене.

Я піднялася та попрямувала за ним до входу. Він допоміг мені тримати мою сукню, поки я заходила всередину. Нам назустріч одразу ж вибіг якийсь чоловік.

— Нарешті! — сказав незнайомець, усміхнувшись мені.

Я трохи напружилася, розглядаючи його. Оце мій наречений? Ні, він був гарним, але трохи старшим, ніж мені б хотілося. Чоловік узяв мене за руку та швидко потягнув в одну з кімнат. Я не встигала бігти за ним, тягнучи за собою шлейф сукні. Господи, на що я взагалі погодилася?

Ми зайшли всередину невеликої комірчини. Чоловік почав ритися на столі в пошуках якихось паперів.

— Ти маєш з собою документи? — спитав він у мене.

Я кивнула і витягнула свій паспорт з сумочки. Добре, що хоч додумалася взяти його.

— Але я не віддам його вам, поки ви не поясните мені, що відбувається? — впевнено сказала я.

— Тобто поясните? — заговорив глибокий чоловічий голос у темному куточку кімнати.

Він зробив крок уперед, дивлячись на мене. Я завмерла, пройшовшись довгим поглядом по його тілу. Він був високим, красивим, з темно-русим волоссям та яскравими сірими очима. Таких завжди показують у фільмах, а ще про таких пишуть у книжках.