Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська

Джозеф був упевнений у протилежному — другий тур не знадобиться. Хіба він не знайде до чого причепитися? Не відшукає недоліків, щоб заявити, що вона провалила перевірку?

— Добре, — змирилася вона і поклала долоню на його руку.

Який момент! Джозеф знову відчув майже фізичне задоволення. Дрібний настирливий гарненький монстр приборканий.

Хоча, може, зарано Джозеф радіє? Дівча хитре і могло поставити якийсь блок від ментального проникнення. Тільки вона не врахувала, що немає такого блоку, який Джозеф не зміг би зламати. Тим більше сьогодні у нього магічний резерв майже на максимумі.

Він проник у її очі глибоким ментальним поглядом. Далося це легко. Жодного блоку немає. Отже, все буде навіть простіше, ніж він думав.

Взагалі-то, далеко не кожен менталіст може викликати в піддослідного потрібний спогад. Але Джозефу пощастило. Йому потрібен не якийсь неважливий давній, що припадає пилом на задвірках пам'яті, а зовсім свіжий і дуже яскравий. Адже повинен для студентки стати яскравим спогад про те, як вона розбудила проректора, поливаючи крижаною водою з чайника? Чи для такої, як Тереса, не повинен?

Даремно сумнівався. Спогад був майже на поверхні. Живий та яскравий. Відразу видно, що він часто відтворюється. Джозефу це лестило. Отже, дівчисько прокручувало в голові їхню першу зустріч — не лише він.

Цікаво було подивитися її очима на події того ранку. Він почав розгортати її враження.

…Вона йде розмахуючи чайником коридором гуртожитку, рішуча і войовнича, підходить до дверей кімнати підвищеного комфорту. Заходить усередину…

Тут Джозеф усміхнувся. Є щось дивне в цьому — побачити себе зі сторони, побачити її очима.

…вона відчинила двері. Переступила поріг.

Чому в кімнаті так темно? Адже вже був ранок? І звуки лунають дивні — схожі на стукіт копит. Це що, студенти з верхнього поверху, як коні, гасають? Джозеф не пам'ятав цих звуків. Так міцно спав?

…вона рухається у темряві. Майже нічого не видно. Як вона орієнтується? Зупинилася біля якогось горизонтального предмета. Ліжко? Зараз скине ковдру, а там Джозеф. Він приготувався до найцікавішого. Якою вона його побачила?

Темне як ніч обличчя, кільце в носі, щоки та лоб розмальовані червоними та білими смугами. Таким?!!

Темнолиций зіскочив з ліжка і відразу спалахнули кілька смолоскипів. Стало зрозуміло, що це не ліжко, а скоріше обрядовий вівтар. Володар кільця в носі пустився в дивний танець навколо вівтаря, трясучи руками і ногами, обвішаними квітчастими браслетами, і демонструючи страшні гримаси.

Прокляття! Це не той спогад!

Джозеф не міг зрозуміти, яким дивом він збився з дороги. Щойно була Тереса з чайником і раптом цей дикун. Звідки в неї взагалі в голові таке?

Довелося починати все спочатку. Він знову намацав той момент, який його цікавив, і почав розкручувати.

Тереса йде коридором з чайником, підходить до дверей, відчиняє і… картинка затремтіла, засмикалася і змінилася — знову темрява, вівтар і дикун на ньому.

Чорти б його вхопили! Що за чортівня? Джозеф розлютився, але здаватися не збирався — посилив ментальний вплив. Намагався повернути Тересу до потрібного спогаду. Виходило важко. Ось вона вже дійшла до ліжка, де спав Джозеф. Це точно він. Тереса смикає ковдру — а там знову дикун. Дався він їй!

Довелося повертатися у вихідну точку. Але цього разу Тереса навіть до потрібних дверей не дійшла — хтозна звідки з'явилося довговухе цуценя. Дівчата такі дівчата. Вона присіла навпочіпки, відставила чайник і почала гладити собачку.

Джозеф не впізнавав себе. Чому він не може утримати Тересу в одному спогаді? Тепер на його голову ще й це казна-що.

Він почав наново, максимально сконцентрувався. Дійшов до потрібного моменту — Тереса біля ліжка ковдру смикає. Що цього разу під нею? Нарешті, Джозеф? Та де там — дикун і цуценя, що вилизує його шоколадне обличчя.

Аррррр! У Джозефа скипав мозок. Що у дівчини в голові? Яка моторошна мішанина, від якої в нього починалася мігрень. Але здаватися він все одно не збирався. Невже він її не перехитрить?

Рішення прийшло досить швидко. Потрібно заблокувати в її пам'яті два ці образи, що постійно втручаються в процес — цуценя та дикуна. На це знадобиться багато сил, але воно того варте.

Джозеф перейшов до реалізації плану. Витратив майже весь магічний резерв, але впорався. І цуценя, і шоколадний шаман були заблоковані. Найближчі півгодини за жодних обставин у думках Тереси вони з'явитися не зможуть. Можна було діяти.

Вкотре за сьогодні він почав розкручувати потрібний йому спогад. Тереса з чайником крокує коридором. Крокує собі і крокує до потрібних дверей — жодних цуценят. Вона заходить до кімнати підвищеного комфорту. Впевнено йде до ліжка. Картинка рівна — не скаче, не перемішується з картиною темної печери, де стоїть вівтар із дикуном.

Її рука вже взялася за край ковдри, щоб зірвати. Тепер він, нарешті, побачить, яким постав у її очах.

Ковдра відлітає, а під нею… що???!!! чому???!!! пара в пристрасних любовних обіймах! Прокляття! А вони тут звідки?

— Ох, Анджею, — зітхає вона млосно.

— Ох, Агнежко…