Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

− К-хм, два мільйони золотих латрій, − нарешті знаходить у собі сили промимрити Кайтан. – Хто дасть більше?

За ті дві хвилини, що Хасмієр розмірковує, я майже забуваю, як дихати, боячись повірити у порятунок від ролі його дресованого звірятка. Може я потім ще пошкодую, може той інший нічим не кращий, або навіть гірший, але ж треба мені на щось сподіватися?

І коли маліксар мовчки хитає головою, відмовляючись підіймати ціну, я відчуваю настільки гостре полегшення, що навіть ноги підкошуються. З двох лих мене купило те, що начебто добріше.

– Продано за два мільйони золотих латрій, – вигукує вже точно не мій господар. – Саю за шостим столиком. Ця фуента ваша, шановний.