Як відірватися перед весіллям - Аліна Амор
Так ми й лежали обійнявшись, поки я не запитала:
- Я так розумію, після цього я зобов'язана з тобою одружитися? Ти приїхав щоб просити моєї руки?
Мені зовсім не цікаво про що вони там домовлялись з королем Бернардом за моєю спиною. Пропозицію повинні робити мені, а не дядькові!
- Ні, я хотів збезчестити тебе, а там подивимося - сподобатися чи ні, - розсміявся Деміан.
Я хмикнула:
- Та годі, ти просто боїшся, що я відмовлю вчетверте... Але, так і бути - я згодна.
- А я ще подумаю, - продовжив потішатись Деміан.
- Он як? - я підвелася, схопила подушку і кинула нею в принца.
Він відкинув подушку на підлогу, перекинув мене на спину і схилився, стиснувши мої зап'ястя.
Напустивши на себе серйозний вигляд, що було складно, враховуючи моє положення, я сказала:
- Це ти повинен мене вмовляти! Я, знаєш, не горю бажанням ставати принцесою!
Деміан ніжно погладив мої зап'ястя великими пальцями:
- А ти тільки подумай скільки добра зможеш заподіяти живим істотам, коли станеш принцесою Еланії!
Нахилився до моїх губ та поцілував.
Уміє він переконувати... Особливо коли зверху…
І ми повторили все ще раз. З деякими варіаціями.
Зовсім стомившись від любовних ігор, я запропонувала нареченому пообідати, у нас із ранку залишився смачний яблучний пиріг. Ми одягнулися, зайшли на кухню, примудряючись не припиняти цілуватися, поставили чайник, заварили свіжий фруктовий чай і, підхопивши чашки та пиріг, вирушили на терасу. Я першою вийшла за поріг, і остовпіла, ледь на розплескавши чай. Принц, не очікуючи затримки, наштовхувся на мене ззаду і виправив це.
На терасі, злісно виблискуючи сірими та холодними як сталь, очима, і впиваючись ними по черзі то в мене, то в Деміана, сиділа монахиня Сільвія.
Ох... Я зовсім про неї забула.
Мені захотілося провалитися крізь землю.
- Червонієш, так? - озвучила очевидне компаньйонка.
Я покаянно опустила голову:
- Це не те, що ви подумали... - чомусь нічого розумнішого мені на думку не спало.
- Та ти що? - вона зробила великі очі.
Я тяжко зітхнула і дружелюбно промовила:
- Сільвіє, познайомтеся, це мій наречений, Деміан.
- Щось я не пригадую у тебе наречених! - продовжувала розпікати мене ця свята жінка.
- Ми тільки сьогодні вирішили одружитися...
Тут черниця зовсім розлютилася:
- Судячи з того, що я чула, ти вже й заміж встигла вийти!
Це було нестерпно, і вже не тільки мої щоки палали від сорому, я вся горіла у вогні. І тут втрутився принц:
- Сільвіє, повірте, у мене найсерйозніші наміри щодо Бель. Ми давно кохаємо одне одного, але між нами були деякі непорозуміння, які ми благополучно владнали.
- Оригінальний, треба зауважити, у вас спосіб залагоджувати непорозуміння, - іронічно зауважила черниця.
Деміан згідно кивнув, погоджуючись, що він красунчик, і доброзичливо посміхнувся їй:
- Зате ми вирішили всі питання, - і щоб заспокоїти знервовану літню жінку, додав, - Ми більше не будемо.
Я ледь не розреготалася в голос.
Але Сільвія, схоже повірила, хоч і не заспокоїлася та продовжила бурчати:
- А я-то думала, Бель, що можу тобі довіряти, залишити одну на півдня, а воно он як!
Опісля, щоправда, ми розташувалися за столом, пили ароматний чай із яблучним пирогом, і навіть монахиня, здавалося, змирилася з моїми неочікуваними заручинами.
А через тиждень ми офіційно оголосили про заручини. Ще три місяці зайняла підготовка до весілля і більшість цього часу я провела на острові Сурі, передаючи справи новим вчителям.
Загалом, повернулася я в Еланію на власних умовах. Майбутня королева я чи хто?
_____________
І це ще не все :)
Продовження завтра.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
