Як відірватися перед весіллям - Аліна Амор

З королем ми обідали на тінистій терасі його особистих покоїв. Він зустрів нас уже за столом, сидячи в кріслі. Ще недавно Альберт був повним енергії драконом у розквіті сил, а сьогодні здавався висохлим, немов життєві соки витекли з нього, залишивши суху оболонку. Я здивувалася силі його духу і стійкості - два дні тому він ледь не помер, а сьогодні вже займається справами королівства та приймає гостей.

Деміан стояв поруч із похмурим і невдоволеним виглядом, спираючись напруженими руками на спинку сусіднього стільця, та тихо розмовляв із батьком. При нашій появі він підняв голову, посміхнувся одними губами і надав собі трохи доброзичливішого вигляду.

Звична маска іронічного та самовпевненого аристократа давно сповзла з обличчя графа і розбилася, немов була виліплена із крихкої глини. Останнім часом він постійно виглядав зосередженим, серйозним та похмурим.

Ми сіли за стіл і приступили до неквапливої трапези та світської бесіди. А я все чекала, коли ж почнеться головна розмова, заради якої ми власне тут і зібралися.

І ця мить настала.

- Бель, Райане, я хочу подякувати вам за свій порятунок, - сказав король і, зітхнувши, додав, - Якби не ваша допомога, можливо, мене б зараз тут не було.

- Не варто подяки, ми зробили те, що повинні були, - скромно відповів брат.

- Дуже гідна відповідь, - зауважив Альберт, - але я не звик бути в боргу, тож буду радий віддячити за мій порятунок.

Райан не відразу знайшовся з відповіддю. Зате знайшлася я.

- Ваша величносте, - звернулася я до короля, і погляди всіх присутніх спрямувалися до мене. - Найбільший і найбажаніший подарунок, який ви можете зробити нам, - це надати військову допомогу Мірадеї в разі нападу Ферідена.

За столом стало геть тихо.

Чоловіки не очікували від мене такої прямоти й шаленого розмаху. Але саме це хвилювало моє серце і хіба могла я не скористатися шансом, що сам упав у руки?

Король здивовано глянув на мене, немов бачив уперше, і вимовив:

- Я можу вам це обіцяти, - він зробив паузу, - Будьте впевнені - напад на Мірадейю я вважатиму прямою загрозою Еланії, і моя позиція в цьому питанні стане відома Раді магів Ферідена. Дракони Мірадеї - наші родичі, наша кров, а своїх ми в біді не кидаємо, - з істинно королівською гідністю закінчив Альберт.

Величезне як Рожеве море полегшення охопило мене, і я розплилася у задоволеній усмішці.

- Мені забракне слів, щоб висловити вам свою вдячність, але повірте, вона йде від чистого серця! - я приклала руки до грудей і схилила голову перед королем.

Він велично кивнув, після чого ми ще трохи посиділи у повній тиші, перетравлюючи все, що щойно було сказано.

Потім король порушив мовчання:

- Є ще одне питання, яке я хотів із вами обговорити.

Ми з братом підняли на нього очі й затамували подих. І тільки Деміан стиснув зуби і впився очима в фонтан посередині внутрішнього двору. Але Альберт не звернув на це уваги і продовжив:

- Незабаром я оголошу що змінив своє рішення щодо спадкоємця престолу і назву ним Деміана. Як ви розумієте, у зв'язку з останніми подіями, - тут король злісно видихнув, - ваші заручини з Леонардом буде розірвано. Тому я хотів би укласти нові з новим спадкоємцем.

Як у короля все просто! Усього лише поміняли одного нареченого на іншого, мені-то яка різниця? Кілька днів тому, до того балу на мою честь, я була б у нестямі від радості від такої пропозиції, але зараз виникло багато нових запитань. І час би їх прояснити.

- Наскільки я знаю, у графа ла Амбросіо вже є наречена, - сказала я, прямо дивлячись на Деміана.

Граф роздратовано видихнув і вже хотів щось відповісти, але король його випередив:

- Яка ще наречена? - спантеличено запитав він, насупивши брови, і глянув спочатку на мене, потім на сина.

Я з подивом подивилася на короля. Ну не може такого бути! Знову хтось когось неправильно зрозумів та щось наплутав?

- Ах, ця... - протягнув Альберт, раптом згадавши, що у сина дійсно вже є наречена. І категорично додав, безпечно махнувши рукою, - Вважайте, що немає ніякої нареченої.

Он як у королів усе просто - тут була наречена і вже немає нареченої!

Я відчула ніби мене взяли за загривок, підвісили на витягнутих пальцях у повітрі, скинули недбалим рухом вказівного пальця пішку на ім'я Алісія ла Коста з шахівниці, й акуратно поставили на щойно звільнене місце мене.

А це неприємно - відчувати себе всього лише лялькою в чужій грі, і бачити, що моя доля, щастя та воля нікого не цікавлять. Мерзенне відчуття.

Але ж ще залишилося питання з гаремом!

Цікаво, він перейде Деміану у спадок від Леонарда чи він свій організує? Казав же, що це дороге задоволення, тепер воно буде йому по кишені! Ще й надарують тих наложниць, бо ж усі захочуть підлизатися до нового спадкоємця і мати на нього вплив… 

Як же мене дратують ці натовпи жінок навколо нього! Куди не плюнь - потрапиш або в наречену, або в коханку! Ще й гарем...

Але я не могла озвучити свої побоювання та питання вголос бо надто інтимними, незручними й не делікатними вони були.