Не рідні - Ольга Джокер

Віта 

Тоха моментально відлітає до протилежної стіни. Хапається за низ живота, скиглить і осідає на підлогу. Я навіть отямитися не встигаю! А над ним височіє... Кирило. Величезний, високий і мужній. Від нього за версту віє небезпекою і силою. Як він тут опинився? Говорив, що тільки на наступному тижні нагряне. 

Останні хвилини, проведені один на один з Антоном, здавалися мені вічністю. Він не бажав відпускати. Погрожував, морально тиснув і чіпав. Було дуже бридко, я розуміла, що мене ніхто не врятує і не почує. Фізично він був сильніший і вищий майже на голову. Я намагалася домовитися полюбовно і пропонувала йому грошей, але він стояв на своєму. 

- Хто ти, мать твою, такий? - верещить Тоха, як і раніше скорчившись на підлозі. 

Кирило хапає його за волосся, намотує його на кулак і прикладає Тоху головою об стіну. Навіть не думає відповідати на питання. 

Чути приглушений тупий звук і чергове скиглення. Я скрикую і закриваю рот долонею. Мені не шкода Тоху, ні. Страшно, боже. Так, що зуби стукають і голова йде обертом. 

- Звалив звідси, поки я поліцію не викликав, - вимовляє холодним тоном Кирило, нарешті відпускаючи хлопця. - Рахую до трьох ... 

Тоха, скрививши лице, різко схоплюється на ноги і кулею вилітає з кімнати ще до того, як почнеться відлік ... 

Я видихаю і спираюся спиною об холодну стіну. Закінчилося ... Боже, клянусь, я навіть не думала, що цей кошмар колись припиниться. Здавалося, що згвалтування неминуче і я тільки даремно тягну час. 

Кирило повільно проходить по кімнаті, ступаючи по м'якому килиму важкими черевиками. Похмурий і сердитий. Я майже не знаю його, але насуплені брови, затягнутий чорнотою погляд і стислі щелепи свідчать про те, що він безумовно не в дусі. 

У мене перехоплює подих, коли він підходить впритул і, нависаючи наді мною, стискає пальцями вилиці. Дивиться в очі уважно і довго. 

Я нервово ковтаю, намагаюся ухилитися, але хватка така сильна, що мені просто не під силу. 

- Ти що, обдовбана? - запитує суворо Кирило. 

- Що ти несеш? 

- Якого біса ти твориш, Віто?

Його гучний голос змушує вібрувати барабанні перетинки. На очі навертаються сльози, образ Самсонова розпливається і стає нечітким. Мені хочеться розповісти йому, як все було насправді. Я не хотіла, клянусь! Не думала, що зайде настільки далеко ... Але Кирило несподівано хапає мене за лікоть і тягне до ванної кімнати, яка примикає до спальні. 

Ноги заплітаються, але я не падаю, тому що це просто нереально. Чоловічі пальці міцно впиваються в шкіру і тиснуть. Напевно після цього залишаться синці. 

- Мені боляче! - кричу Кирилу. 

Він на мої крики ніяк не реагує. Взагалі. Немов я пусте місце і не маю права голосу. 

Самсонов відкриває душову кабінку, включає воду і силою заштовхує мене всередину. 

Я вищу так голосно, ніби мене ріжуть! Вода холод, просто крижана. 

- Що ти робиш, придурок ?! - питаю, вибігши з душовоЇ і забившись у куток. 

- Намагаюся тебе протверезити, - чеканить Кирило. 

Він ковзає поглядом по моєму тілу і кривить губи, ніби побачив щось неприємне для себе.

Я тільки зараз згадую, що на мені лише трусики і бюстгальтер, який бовтається в районі пупка. Прикрившись руками, відчуваю, як тіло колотить від холоду. Хочеться всього лише укутатися в теплу ковдру і міцно заснути, а не випробовувати на собі всі ці його варварські методи для протверезіння. 

- Роздягайся, - командує він. 

- Ще чого! 

- Я сказав: роздягайся, Віто, інакше це зроблю я. 

- Роздягнешся мене? - перепитую повним здивування голосом. - Але я ... не можу при тобі. Вийди! 

- Що я там не бачив? - гмикає Кирило, продовжуючи невідривно на мене витріщатися. 

- Ти чоловік, а я жінка ... 

- Не хвилюйся, ти зовсім не в моєму стилі, - перебиває Самсонов. 

Від шоку перехоплює подих. Знаю, що неідеальна, але чомусь «комплімент» Кирила зачіпає сильно-сильно і дряпає зсередини. Він теж не приваблює мене як чоловік, але і в думках не було озвучувати це вголос. 

- Ненавиджу тебе, - Шиплю йому у відповідь. 

Стягую з себе бюстгальтер, а потім трусики. Кладу їх на пральну машину і прикриваю низ однією рукою, а груди - іншою. Якби не нахабний погляд Самсонова, мені було б куди легше ... 

- Я тебе ненавиджу, - повторюю ще раз. - Як ти тільки можеш бути таким? Як тільки вистачає нахабства ображати жінок? Мене і мою матір ... Що ми тобі такого зробили? Ти взагалі розумієш, що, якби не твій день народження, мама і Володимир Степанович були б живі ... 

Самсонов перериває потік моїх думок і, взявши під лікоть, знову затягує в душову кабіну, включивши холодну воду на максимум. 

Я обіймаю себе руками за плечі і дрібно тремчу, поки вода б'є по голові і плечах. Молюся, щоб цей кошмар скоріше закінчився. Від одного придурка потрапила в лапи до іншого. Кирило не силує мене, ні. Я йому неприємна. Але морально він мене знищує. 

- Я скоро прийду, - вимовляє Самсонов. - Нікуди не йди. 

Тільки-но він переступає поріг ванної кімнати, як я додаю трохи теплої води. Зігріваюся і посміхаюся. Чи стає мені легше? Не знаю ... Я пливу по м'яких хвилях. Стан ... дивний, немов я не в своєму тілі і спостерігаю за собою зі сторони. Повіки стають важкими і закриваються. Скоро я зможу лягти в своє ліжко і заснути? Дуже сильно хочеться. 

Самсонов повертається в ванну через кілька хвилин зі склянкою якийсь мутно-рожевої рідини. Просить мене вийти. Все так же пильно і мовчки дивиться, як я переступаю поріг душової кабіни, як по тілу швидкими змійками стікають краплі води. Я тягнуся до махрового халату і кутаюся в нього. Нарешті! 

- Пий, - чеканить Кирило, простягаючи склянку. 

- Що це? - питаю, обхопивши її пальцями. - Пахне огидно. 

- Я сказав: пий. 

Ще раз понюхавши, роблю ковток. В цілому рідина без явних смаків і запахів. Нейтральна. Я роблю три дрібних ковтка і повертаю Кирилу стакан, але натикаюся на його скептичний і повний невдоволення погляд. 

- Ще пити? Я не хочу ... Мене знудить.

- Мене мало цікавлять твої «хочу-не хочу». Я тобі не мама і не тато, щоб просити. Є таке слово «треба». 

- Ти безжальний, знаєш? - питаю, допиваючи рідину до дна. - Як з тобою взагалі можна спілкуватися? 

У цей момент я замовкаю, бо в шлунку починає творитися щось незрозуміле. Його стискає і скручує з такою силою, що весь вміст йде до горла. 

Підбігши до унітазу, падаю на коліна. Ледь встигаю відкрити кришку, як мене починає полоскати до спазмів і виступивших сліз. Перед очима в цей момент з'являється все моє життя. Село, школа, столиця, мама ... Мені так її не вистачає, боже. Я до сих пір в повній мірі не можу усвідомити втрату найближчої людини. Часом здається, що вона ходить десь поблизу і в один прекрасний момент обов'язково повернеться. 

Останнє, що я чую перед тим, як голосно грюкать двері, що ведуть у ванну кімнату, - повний огиди голос Кирила: 

- Майбутній медик, чорт забирай ... 

Я залишаюся одна. На ватних ногах встаю з підлоги, тримаючись за стінку. Підходжу до умивальника, дивлюся у дзеркало: мокре заплутане волосся, очі, повні сліз, і опухлі губи ... Той ще вид. Я вмиваю обличчя водою і після цього виходжу до спальні. На щастя, Кирила тут немає. Сподіваюся, він поїхав назовсім. 

Впавши на ліжко, я обіймаю подушку і міцно-міцно засинаю.