Лавандовий грудень - Горова Ольга

 Такого невдалого дня в неї ще не було, здається! Ну, якщо не брати до уваги тієї п'ятниці в університеті, коли Міла дізналася, що її найкраща подруга Олена зовсім не найкраща. Та й не подруга в принципі. Тому що як можна вважати подругою того, хто спить з хлопцем, який місяць до тебе залицявся і робив усілякі натяки, що хоче зустрічатися? Ні, зрозуміло, що на хлопця такого вже не варто дивитися. Але й подругою вважати подібну дівчину серце вже не в змозі.

Так. Отож, той день був дуже невдалим. І, якщо добре подумати, то сьогодні все ж таки набагато кращий. Подумаєш, кілька незручних і дурних ситуацій, що йдуть одна за одною. Це ж ще не кінець світу! І нехай Міла зазвичай не потрапляла в подібні дурні ситуації, колись невдача нападає на будь-кого. Ось і її не минула ця чаша. Переживе.

Натомість вона машину купила сьогодні. Сама. І що, що лише уживаний «смарт»? Так їй одній більше й не потрібно. А все ж не в метро і не в маршрутках з коробками штовхатись у годину пік. І у борги не влізла. Та й з паркуванням у столиці на «Смарті» – жодних проблем. Загалом одні плюси, з якого боку не подивишся. І це – її перша велика покупка після переїзду до столиці. Подарунок собі, можна сказати! То чому засмучуватися?!

Ну, подумаєш, стоїть зараз, як дурепа перед бензоколонкою; подумаєш, навіть не уявляє, з якого боку в її новій машині бак! І начхати, що заправник теж допомогти не може, і вони вже, як два ідіоти, тикаються навколо цього самого "Смарта", колупаючи машинку. А в тієї, як на зло, з обох боків однакові заглушки, ще й зсередини – ніякого важеля відкриття бачка! І що? «У ліс!», що ззаду в чергу прилаштувалася величезна фура, і водій -- значних розмірів чоловʼяга -- вже відверто ірже, дивлячись на її муки з висоти своєї кабіни! І на свої, напевно, вже червоні щоки – по цимбалах! Зрештою, вона годину тому забрала машину, ну може ж не знати!

– Дівчино, у вас бензобак з іншого боку, — весела репліка з-за спини змусила Мілу обернутися.

Як і молодого хлопця-заправника. Повз них до приміщення самої заправної станції прямували двоє чоловіків, які теж не без веселої посмішки спостерігали за її метаннями. Один із них, мабуть, і вирішив просвітити Мілу. Кивнувши наче в подяку, вони з хлопцем обидва кинулися на інший бік машини. Але тут зіткнулися з новою проблемою: підчепивши-таки кришку, не змогли відкрутити заглушку.

- Ключем поверніть, а потім докручуйте! - голосно порадив той самий чоловік, який затримався в автоматичних вхідних дверях, мабуть, щоб остаточно додивитися цю «виставу».

- Дякую! - попри сумніви у щирості порадника, все ж таки від душі подякувала Міла, коли порада спрацювала на «ура», і їй-таки вдалося відкрити бачок.

Пожвавішав і хлопчина, відразу ж почавши тягнути заправний пістолет в обхід її «Смарта». Так, так... Мила припаркувалася не тим боком до бензоколонки. Загалом, день так собі.

А ще — перше грудня, і валить сніг, який так радував Мілу з ранку, здавшись гарною прикметою, що віщає успіх у придбанні. Наразі, сніжинки, які ще й щедро кружляли у повітрі, її не дуже вже й тішили.

 Удавши, що не бачить водилу-дальнобійника, що продовжував реготати, Міла гордо підвела голову і пішла в приміщення.

– Четверта колонка! - навздогін крикнув їй хлопець.

 І Міла тільки кивнула, з сумом зрозумівши, що і на номер не спромоглася звернути увагу сама.

Взагалі, вона не була водієм із величезним стажем. Так, отримала права три роки тому, чесно відходила всі курси. Навіть їздила рік у своєму рідному місті. Власне, її майже нова машина досі стояла в гаражі родичів. Міла побоялася везти те авто до столиці, відчуваючи жах перед розповідями про моторошний столичний трафік. Щоправда, поштовхавшись у метро, та ще й із коробками, Міла вирішила, що такого натовпу боїться ще більше. Хоча пригнати свою машину все ж таки не ризикнула. «Смарт» видався розумнішим вибором.

 Загалом, начебто і можна пробачити собі всі ті помилки. Тільки ж не розповідатимеш у деталях про це першому-ліпшому стрічному. А всередині все одно почуваєшся безглуздо і ніяково. Розтяпою, одним словом. А ще й заступником керівника відділення банку працювала раніше. І як справлялася з цим тільки? Скільки нервів собі зіпсувала, намагаючись відповідати чиїмось уявленням у житті...

Згадавши, чому взагалі переїхала сюди, вона стрепенулася. Заспокоїлася, вирішивши, що може дозволити собі слабкість побути не «всезнайкою» і суперкомпетентною, а просто «дівчинкою», що цілком собі має право не уявляти, де у новопридбаного «Смарта» бензобак. І не почуватися через це повною дурепою.

 Підійшла до стійки, заплатила за бензин, не особливо оглядаючись на всі боки, щоб не зустрітися очима зі своїми веселими «помічниками». Якась компанія сиділа у зоні кафетерію, але Міла не перевіряла. Вони їй допомогли, без сумніву. Але колупатися у тому, що ледь притихло -- не хотілося. Щоки досі червоні, вона це відчувала. І пече зсередини так, наче травень навколо, а не грудень почався.

 Ну а для того, щоб закріпити рішення розслабитися і порадувати себе, взяла та купила ще й одну з фірмових чашок, пірамідку з яких хитрі маркетологи мережі заправок взяли та збудували прямо біля каси. І карту лояльності оформила вже заразом. Все одно найближча заправка до її будинку, точно заїжджати буде часто. І дівчинка-оператор усміхнена, здавалося, що співчуває її зніяковілості. Підморгнула Мілі із солідарністю. Та й чашка гарна: із силіконовим тримачем, зручна, з кришкою. Звичайно, Міла не була певна, що тягатиме за собою в машині керамічну посудину, тут зручніше з одноразовими чи то вже термочашку брати. Але вдома... 

Філіжанки взагалі були її слабкістю.

 Загалом, оплативши бензин і зумівши-таки підняти собі настрій, вона повернулася до авто. Щиро подякувала хлопцю, гордо «не помітила» водилу на фурі. І, влаштувавши своє придбання на сусіднє сидіння, виїхала із заправки, вирішивши залишити всі емоції, що бентежать, за спиною. А для закріплення гарного настрою – зайти до кафе, розташованого прямо в її будинку, та смачно пообідати.