Заспокійливе для химери - Козел Валерія

Він знову лишився один. Чи була у Айшес якась причина так вчинити? Це вже не мало ніякого значення. Вона обрала цей шлях. Шлях без нього. Він хотів втекти разом із нею. Він хотів повернутися з нею на батьківщину. Але вона про це вже не дізнається. Свідомість наче затьмарило.

- Якщо це була гра, - прошепотів Лукас, - ти перемогла, Айша…

Під ногами хруснуло каміння. Кігті, пластинчасті роги, велетенські чорні крила… він розправив їх на повну, відчуваючи кожною частинкою свого тіла холодний осінній вітер. Для нього це не свобода. Це клітка, з якої йому тепер не вибратись.

- Ваша… світлосте?.. – позаду почувся тремтячий голос, - Ваша світлосте…

Він обернувся. Дівчина у дорожньому плащ стояла навпроти нього, очі її наповнились сльозами.

- Пане Лукас! – вона вхопила його за плечі, - це ж ви?.. Ваша світлосте… Лукас… Я так довго… я так довго шукала вас!..

- Персія?..