Мобі Дік - Герман Мелвілл
На віньєтках та інших прикрасах декотрих старовинних книжок ви можете інколи натрапити на вкрай химерні малюнки китів; там із їхнього невичерпного мозку б’ють усілякі види фонтанів, гейзерів, холодних та гарячих джерел, як-от у Саратозі чи Баден-Бадені. На титульній сторінці першого видання «Поступу науки» 88 ви знайдете кількох цікавих китів.
Та облишмо вже ці аматорські спроби, погляньмо на ті малюнки левіафанів, які вважаються тверезими, справді науковими відтвореннями кита, виконаними нібито зі знаннями справи. В давній Гаррісовій збірці творів про подорожі є кілька гравюр із зображеннями китів, узятих з однієї голландської книжки 1671 року, що називалася «Китоловна подорож до Шпіцбергену на судні «Йона-в-череві-китовому» шкіпера Петера Петерсона з Фрісландії». На одній з тих гравюр кити, немов великі плоти з колод, плавають у воді між айсбергами, а білі ведмеді бігають у них по спинах. На іншій гравюрі жахливий ляпсус: кита намальовано з вертикальним хвостовим плавцем.
Є ще солідний том ін-кварто, написаний таким собі капітаном Коунітом, командиром корабля британського військового флоту, під назвою «Подорож за мис Горн у Південні моря задля розширення промислу кашалотів». У цій книжці є малюнок, який має бути «зображенням фізетера, чи то спермацетового кита, змальованим у масштабі з кита, вбитого біля узбережжя Мексіки в серпні 1793 року й піднятого на палубу». Я певен, що капітан зробив той малюнок на посміх своїм матросам. Досить назвати одну деталь: око в того кита, коли виміряти його за доданим до малюнка масштабом, з п’ятифутове еркерне вікно завбільшки, якщо це був дорослий кашалот. Ох, бравий мій капітане, чом ви не намалювали ще й Йону, що визирає з того вікна!
Та навіть найсумлінніші компіляції з природничої історії, призначені для юнацтва, не вільні від таких самих жахливих похибок. Візьміть хоч би оту популярну книжку Голдсміта «Жива природа». В скороченому лондонському виданні 1807 року є малюнки, що нібито відтворюють «кита» і «нарвала». Я не хотів би здатися грубіяном, але мушу сказати, що той бридезний кит більше схожий на льоху з відрізаними ногами; що ж до нарвала, то досить і одного погляду, щоб людина сторопіла з подиву: невже в нашому дев’ятнадцятому сторіччі ще можливо підсовувати розумним школярам як щось справжнє отакого гіпогрифа?
Знов же, 1825 року граф Бернар Жермен де Ласепед, видатний природознавець, опублікував книжку про наукову систематику китоподібних, де є кілька зображень різних видів левіафанів. Усі вони не тільки неправильні, але про малюнок Mysticetus'а, або ж гренландського (чи то справжнього) кита - сам Скорсбі, людина з величезним досвідом у полюванні на цей вид, сказав, що він не має нічого спільного з натурою.
Та увінчати всю цю низку хиб припало високовченому Фредерікові Кюв’є, братові знаменитого барона. В 1836 році він опублікував «Природничу історію китів», у якій подає те, що він називає «зображенням кашалота». Коли ви захочете показати цей малюнок будь-кому з нентакітців, подбайте спершу про зручний спосіб негайної втечі з острова. Коротше кажучи, кашалот Фредеріка Кюв’є - то не кашалот, а гарбуз. Звичайно, шановному науковцеві ніколи не доводилося брати участь у плаванні китобійного судна (такі люди рідко це робили), але хто може сказати, де він добув той малюнок? Можливо, там, де й його попередник у цій галузі - Демаре, що скопіював одне зі своїх недоладних «автентичних зображень» з китайського малюнка. А про те, які хвацькі митці з китайців, яскраво свідчить багато їхніх химерних чашок та блюдець.
А що можна сказати про ті зображення китів, які можна побачити на вулиці, на вивісках крамниць, де продають китовий лій? Здебільшого то бувають Річарди Треті китового царства - з горбами, як у верблюдів-дромадерів, і страшенно люті. На сніданок вони вминають три-чотири пироги з морячатиною, тобто вельботи, повні китобоїв, і купають свої безформні туші в морі крові та блакитної фарби.
Але ці численні похибки в зображеннях китів кінець кінцем не дуже дивують. Зважте самі! Більшість малюнків у наукових книжках зроблена з мертвих китів, викинутих морем на берег, тому вони відтворюють кита з такою приблизно точністю, як малюнок розбитого корабля з переломленим кілем дає уявлення про цю горду споруду в усій неторканій красі її корпусу та рангоуту. Хоча слони вже позували для портретів на повний зріст, але живий левіафан ще ніколи не лежав спокійно на воді перед художником заради створення його подобизни. Живого кита в усій його величі та поважності можна побачити тільки у воді, над незмірними глибинами моря, а тоді всього велетенського огрому його тіла не видно, як не видно корпусу спущеного на воду лінійного корабля. А підняти його з тієї текучої плинної стихії в повітря, зберігши всі його могутні опуклості та вигини,- річ неможлива для смертних як тепер, так і в майбутньому. І навіть коли мале китеня піднімуть на палубу - не кажучи вже про величезну різницю у вигляді між таким сисунцем і дорослим, великим платонівським Левіафаном,- тіло в того китеняти буває таке химерне, по-вугрячому вертке, м’яке, мінливе, що й сам чорт не вловив би його справжньої подоби.
Правда, дехто, може, уявляє собі, ніби по оголеному кістякові викинутого на берег кита можливо скласти більш-менш реальне уявлення про його справжню форму. Та де там! Одна з найдивовижніших рис левіафана в
