Загадка старого клоуна - Нестайко Всеволод
I Чак-гiмназист тримає мене за руку.
Враз одпустив i подався назустрiч Стороженковi, який пiдводився з-за прилавка, витираючи
тильним боком долонi маснi губи.
— Здрастуйте!
— Здрастуйте! Спасибi, що прийшли. Ходiмте! — Стороженко пiдняв iз землi круглу, картонну коробку, в яких до революцiї носили дамськi капелюшки (я в кiно бачив).
Вони вийшли з базару i наблизились до трамвайної зупинки.
— Пiд'їдемо вгору трамваєм,— сказав Стороженко,
Пiдiйшов трамвай.
Я влинув у трамвай слiдом за ними.
— Два на один тариф,— сказав Стороженко, подаючи кондукторовi два великi п'ятаки.
Кондуктор одiрвав од вертушки, що висiла на шкiрянiй з жовтим мiдним затвором сумцi, квитки, смикнув за мотузок, протягнений пiд стелею вагона над штангою з брезентовими петлями для рук. Попереду, у кабiнi вагоновода, бемкнуло, задеренчав дзвiнок, i трамвай iз скреготом рушив.
Трамвай був майже порожнiй.
Стороженко з Чаком сидiли в фiгуристах, сплетених з лози, аж до блиску вiдполiрованих пасажирами i, мабуть, дуже . зручних крiслах, а я витав над ними. Мiсця вiльнi були, i я теж мiг сiсти, але то б нiчого не дало. Уперше я вiдчув досаду на свою безтiлеснiсть. Не маючи тiла, я не мав змоги вiдчути насолоду вiд сидiння в зручному крiслi бiля вiдчиненого трамвайного вiкна. Але я стримався вiд настiйливого бажання стати тiлесним. Пам'ятав, що це одразу дуже ускладнить моє перебування в минулому, може зненацька перервати його. А подiї ж тiльки починають розгортатися. I хтозна, може, сьогоднiшнiй день стане вирiшальним у розкриттi таємницi.
Бiля Володимирського собору Стороженко i Чак зiйшли з трамвая.
— Звiдси пiдемо пiшки, подихаємо свiжим повiтрям. Така порода! сказав Стороженко, ховаючи вiд Чака очi.
"Еге, погода! — подумав я.— У гаманцi у вас, дядьку, погана погода, от у чiм рiч! Щоб далi їхати, треба ще грошi платити".
Я вже зрозумiв, що у дореволюцiйному київському трамваї були так званi тарифнi дiльницi — за кожну дiльницю плати грошi. Не те що зараз — заплатив п'ятака i катайся в метро хоч цiлий день.
А погода справдi була чудова. Золота київська осiнь. Ботанiчний сад аж палав усiма вiдтiнками барв вiд багряно-червоного до жовтогарячого.
Вони пiшли бульваром у бiк Бессарабки (до речi, вона називалася тодi площею Богдана Хмельницького).
Минули Другу, а потiм Першу київську чоловiчу гiмназiю.
Праворуч червонiла знайома восьмиколонна кам'яниця Київського унiверситету.
У скверi проти нього на мiсцi теперiшнього пам'ятника Тарасовi Шевченку стовбичив пам'ятник iмператору Миколi I.
Внизу вже виднiлася знайома будiвля Бессарабського ринку.
Праворуч на теперiшньому готелi "Україна" горiли проти сонця на даху навколо башти слова: "Паласт-отель".
Спустилися на Бессарабку i звернули лiворуч на Хрещатик. I з майже безлюдного Бiбiковського бульвару наче знову втрапили на базар.
Тротуарами сновигають люди туди й сюди, посеред вулицi деренчать трамваї, вiзники вйокають на прольотках, де-не-де чих-чихикають допотопнi автомобiлi на мотоциклетних спицястих колесах, форкаючи синiм димом.
А вивiсок, а об'яв, а реклам та оголошень! У мене аж очi розбiглися. I всi з ятями, усi з вензелями якимись.
Там, диви, Едуард Брабець праси-утюги i м'ясорубки рекламує.
Там перукарня "Нiколя i Леонiд" припрошує дам i панiв заходити, не минати.
Там кавказький магазин М. Я. Бебеша сповiщає про те, що ним одержанi у величезнiй кiлькостi килими персидськi, текiнськi та кавказькi, портьєри, бурки i... чоботи.
Там торговий дiм братiв Романових пропонує самозапалювальне гасово-жарове освiтлення — лампи, лiхтарi та приладдя. Лiхтарi "Iскра", лампи "Ека", "Сфiнкс" та "Напiвсфiнкс". Видно як удень.
I тут же про всяк випадок "Лангензiпен i К°" пропонує вогнегасилку, а "Септер i К°" — пожежнi труби, насоси, гiдропульти i брандспойти!
Головне депо музичних iнструментiв i нот Г. I. Їндржiшек на всi заставки розхвалює свої пiаноли-пiано, оркестрiони, електричнi пiанiно-автомати, грамофони з рупорами i без рупорiв.
А вже кондитерська-ресторан Семаденi чого тiльки не пропонує — аби грошi.
О! Бiблiотека росiйських, польських, французьких i англiйських книжок Л. Iдзiковського, що має сто тисяч томiв, вiдкрила дитячий вiддiл з одинадцяти тисяч томiв на п'яти мовах. "Для панiв дачникiв i тих, хто живе в провiнцiях, абонемент на пiльгових умовах!"
"Ага! — догадуюсь я.— Значить, у бiблiотецi теж не почитаєш без грошей".
А от перший у Росiї театр-бiограф "Експрес" рекламує "Розiрванi ланцюги" (сучасну драму за участю знаменитої артистки Рози Флерi), а також комедiю "Боба утопився" i драму з життя бiржовикiв "Дорога по трупах".
А ондо й сама торгова бiржа.
А онде поштамт, увесь заснований дротами вгорi.
А ондо Банк для зовнiшньої торгiвлi. (Цей будинок i зараз стоїть на Хрещатику i вважається найцiннiшим, як менi сказав тато, київським будинком в архiтектурному вiдношеннi. Недарма архiтектори його собi забрали для свого проектного управлiння.)
Далi театр-атракцiон А. Мянковського анонсує гастролi знаменитої Бархатної маски (вiдомої в Росiї оперної спiвачки, виконавицi побутових пiсень). Зверх програми — гастроль улюбленця глядачiв вiдомого комiка Живого Дурашкiна.
Про рiзнi магазини мануфактури, ковбас, ювелiрних виробiв, дамських причандалiв рiзних я вже й не кажу, їх було понатикано на Хрещатику на кожному кроцi. До того ж деякi з них були з порожнiми вiтринами — мабуть, прогорiли вже.
Про те, що комерсанти прогорали на Хрещатику часто, я особливо зрозумiв, коли ми повернули на вулицю Карла Маркса (Миколаївську по-тодiшньому).
Тут майже на кожному будинку були вивiски страхових контор.
"Страхове товариство "Волга".
"Страхове товариство "Якiр".
"Височайше затверджене генеральне страхове товариство".
"Росiйський Лойд. Страхове товариство, засноване в 1870 р."
"Страхове товариство "Саламандра" i т. д. i т. п.
I от за готелем "Континенталь", там, де тепер кiнотеатр "Україна", побачив я нарештi цирк, або "Гiппо-палас", як назвав його вiдомий київський дресирувальник коней II. С. Крутиков, який побудував його (гiппос по-грецькому кiнь).
Пiвколом здиблювався угорi фасад з шiстьма величезними вiкнами i кiлькома дверима.
Ще йдучи Хрещатиком, коли минали вулицю Фундуклеївську, Стороженко зiтхнув i, вказавши на будинок по Фундуклеївськiй метрiв за сто вiд рогу, промовив:
— Отут я починав своє циркове життя. Акробатом. У цирку Соббота. Тепер тут театр Бергоньє.
Я з цiкавiстю глянув на непоказний будинок i згадав, що нинi на цьому мiсцi — Київський театр росiйської драми iменi Лесi Українки.
— Скiльки я пережив тут щасливих хвилин,— вiв далi Стороженко.— Першi успiхи, першi оплески, перше визнання публiки... I першi цирковi пригоди. Пам'ятаю, у фокусника Маргареттi зiпсувався реквiзит,— у шафi, де мала зникати асистентка, задня стiнка одвалилася, i всi побачили, як там сидить, зiгнувшися, бiдна дiвчина... А втiм, у "Гiппо-паласi" теж нещодавно, тижнiв три тому, сталася пригода пiд час гастролей Володимира Дурова, коли вiн показував велику циркову виставу "Вiйна гусей, качок, пiвнiв i мавп зi свиньми", у якiй брали участь понад чотириста тварин. Там був штурм i бомбардування фортецi, вибух поїзда та iнше. Так от, пiд час репетицiї о п'ятiй годинi дня мавпи вибiгли з арени в коридор, сходами спустилися на перший поверх, де було кондитерське вiддiлення Ферахзаде. Прикажчик, перелякавшись, утiк, а мавпи почали таке виробляти у кондитерськiй, що й переказати не можна; геть порозкидали тiстечка, печиво, а тодi заходилися бити й трощити пляшки з лимонадом. Дуров ледве-ледве їх угамував.
Все це Стороженко весело розповiдав Чаковi по дорозi, а тепер, пiдiйшовши до "Гiппо-паласу", враз чогось спохмурнiв, знiтився, нерiшуче затупцяв на мiсцi.
Менi здалося, що вiн чогось не наважувався зайти в цирк, чогось вагався.
— О! — раптом сказав вiн, наче йому несподiвано спала на думку генiальна iдея.— Ви знаєте, друже мiй дорогий, ми з вами зараз зайдемо ще до одного майстра. Потрясаючого майстра. На хвилину. Якщо вже показувати номер, то треба, щоб було ефектно. Правда?
— Правда,— охоче погодився Чак. Вiн розумiв хвилювання колишнього клоуна i спiвчував йому.
— Це зовсiм близько. На Лютеранськiй, унизу. Пройдемо трохи Мерингiвеькою i все,— Стороженко наче вибачився перед Чаком.
Вони звернули на вулицю проти цирку.
Я її одразу впiзнав. Це ж вулиця iменi Заньковецької! Майже всi будинки тi ж самi, що були й тодi. Хiба що крiм одного, у глибинi, проти вулички, котра веде до театру Соловцова (тобто iменi Iвана Франка).
Саме на цей будинок i вказав Стороженко Чаковi, коли вони минали його.
— Отут я теж трохи працював. В естрадному театрi "Аполло". У трупi Марморiнi. "Живi скульптури". Зевсом був, Громовержцем,— гiрко усмiхнувся вiн. — А потiм хазяїн вигнав мене. За те, що я заступився за бiдну дiвчинку з кордебалету, яку вiн переслiдував. "I полетiв божественний Зевес в брудну калюжу з голубих небес..."
Вони вийшли на Лютеранську (тепер це вулиця Енгельса) i, перетнувши її, наблизились до шостого номера. Це вiдомий тепер у Києвi будинок. На ньому прикрiплена меморiальна дошка, бо тут жив у 1914 роцi великий пролетарський письменник Максим Горький.
А тодi у розцяцькованiй вiтринi першого поверху привертав увагу яскравий рекламний щит:
"Пiротехнiчна лабораторiя Ф. I. Смирнова.
Кращi в Росiї фейєрверки.
Перше в Росiї виробництво витончених паперових виробiв для котильйону.
Ордени, тури, шапочки, вiяла, паперовi квiти, конфеттi, серпантин, гiрлянди для прикрашання залiв i т. д. i т. п.
Моделi всiх новинок, що з'являються за кордоном, негайно одержуються мною, тому моє виробництво нiколи не вiдстає вiд закордонних фабрик.
Цiни поза всякою конкуренцiєю, оскiльки все робиться на мiсцi".
Поки я читав цю рекламу, Стороженко i Чак уже вiдчинили дверi i зайшли в лабораторiю. Я ледве встиг ускочити, щоб дверi не зачинилися зовсiм.
Пiротехнiчна лабораторiя Ф. I. Смирнова мала надзвичайний химерно-святковий вигляд. Зi стелi звисали барвистi рiзноколiрнi паперовi гiрлянди, всi стiни були завiшанi найрiзноманiтнiшими паперовими квiтами й дуже схожими на живi, i якимись казковими, яких, мабуть, i в природi нема.
За величезним столом, на якому височiли купи кольорового паперу, спiралi дроту i безлiч якогось причандалля, сидiв дуже гарний сивий чоловiк з несподiвано чорними бровами i чорними, по-молодецькому закрученими догори вусиками, у бiлiй накрохмаленiй сорочцi, з краваткою-метеликом.
