Пригоди Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

Ми дотримали слова - рівно о сьомій з’явилися до «Мідяних буків», залишивши двоколку біля придорожньої пивнички. Якби навіть усміхнена міс Гантер не виглядала нас на порозі, ми все одно впізнали б садибу, уздрівши дерева з темним листям, яке блищало, мов начищена мідь, у світлі надвечірнього сонця.

- Вдалося? - спитав Холмс.

Звідкілясь ізнизу долинув гучний стукіт.

- Це місіс Толлер у льосі,- пояснила міс Гантер.- А чоловік її хропе в кухні на килимку. Ось його ключі, такі самі, як у містера Рукасла.

- Ви просто розумниця! - захоплено вигукнув Холмс.- А тепер ведіть нас, і ми скоро покінчимо з цією чорною справою.

Ми зійшли нагору сходами, відімкнули двері, пройшли коридором і опинилися перед дверима, про які розповідала міс Гантер. Холмс перерізав мотузок і зняв поперечку. Тоді почав підбирати ключі до замка, але марно. Зсередини не було чути ані звуку, й ця мовчанка змусила Холмсове лице спохмурніти.

- Сподіваюся, що ми не запізнилися,- мовив він.- Гадаю, міс Гантер, що нам краще зайти туди без вас. Ану-бо, Ватсоне, натисніть плечем на двері; може, нам пощастить відчинити їх силоміць.

Старі пошарпані двері одразу скорилися нашим спільним зусиллям. Ми разом увірвалися до кімнати. Вона виявилася порожня. Там не було нічого, крім невеликого твердого ліжка, столика й кошика з білизною. Ляду на горище було відчинено,- полонянка втекла.

- Тут щось скоїлося,- мовив Холмс,- цей красунчик, напевно, здогадався про наміри міс Гантер і кудись поволік свою жертву.

- Але як?

- Через горище. Зараз подивимось, як він це зробив.- Холмс вліз на стіл.- Так! - вигукнув він.- Ось кінець мотузяної драбини, підвішеної до карниза. Ось як він це зробив.

- Але ж це неможливо,- сказала міс Гантер.- Коли Рукасли поїхали, ніякої драбини тут не було.

- Він повернувся й зробив усе, що треба. Кажу вам, що це підступний і небезпечний чоловік. Я не дуже здивуюся, коли почую зараз на сходах його кроки. Гадаю, Ватсоне, що вам краще тримати напоготові револьвер.

Тільки-но ці слова зірвалися з його вуст, як на дверях з’явився товстий високий чоловік із важкою палицею в руці. Міс Гантер скрикнула й притислася до стіни, але Шерлок Холмс ступив уперед і перепинив йому дорогу.

- Ви негідник! - мовив він.- Де ваша дочка?

Чоловік оглянув кімнату й позирнув на горище.

- Це я повинен спитати у вас! - вигукнув він.- Злодії! Шпигуни й злодії! Я спіймав вас! Ви в моїх руках. Ось я вам покажу! - Він обернувся й кинувся сходами вниз.

- Він побіг по собаку! - скрикнула міс Гантер.

- Я маю револьвер,- сказав я.

- Треба зачинити парадні двері! - вигукнув Холмс, і ми втрьох побігли вниз.

Тільки-но ми опинилися в передпокої, як почули собачий гавкіт, а потім жахливий вереск, перемішаний із страшним гарчанням. Із сусідніх дверей, спотикаючись, вискочив підстаркуватий чоловік із червоним лицем і тремтячими руками.

- Боже мій! - вигукнув він.- Хтось спустив собаку. Його не годували два дні. Швидше, швидше, бо буде пізно!

Ми з Холмсом вибігли надвір і слідом за Толлером завернули за ріг. Там величезний звір з чорним писком шматував Рукаслові горло, а той качався по землі й кричав. Підбігши до собаки, я вистрілив; мастиф упав, але білі його ікла так і залишилися стирчати в товстих зморшках Рукаслової шиї. Ми ледве відірвали тварюку від господаря й понесли його, ще живого, але геть скаліченого, до будинку. Поклавши Рукасла на канапу у вітальні, ми послали протверезілого Толлера по його дружину, а я спробував, як міг, полегшити біль пораненого. Ми всі стояли довкола нього, коли двері відчинилися й до кімнати увійшла висока худорлява жінка.

- Місіс Толлер! - вигукнула міс Гантер.

- Так, міс. Містер Рукасл випустив мене, коли повернувся, а потім уже пішов нагору до вас. Шкода, міс, що ви не розповіли мені про свої наміри, а я переконала б вас, що все це надаремно.

- Он як! - мовив Холмс, уважно придивляючись до неї.- Виходить, місіс Толлер знає про це більше за будь-кого іншого.

- Так, сер, і я готова розповісти все, що знаю.

- Тоді сідайте, будь ласка, а ми вас послухаємо, бо я тут, правду кажучи, не все ще з’ясував для себе.

- Спробую пояснити це вам,- сказала вона.- Я розповіла б усе і раніше, якби зуміла вибратися з льоху. Але коли вже втрутиться поліція, то прошу вас пам’ятати, що я допомагала вам, і міс Алісі теж.

Вона ніколи не була щасливою, міс Аліса, відтоді, як її батько вдруге оженився. На неї не зважали, її не слухали, але ще гірше стало, коли в своєї подруги вона зустріла містера Фавлера. Як мені відомо, міс Аліса згідно з заповітом дістала свою долю грошей, але така вже несмілива й терпляча була вона, що ані словом про це не прохопилася, а просто передала все до рук містера Рукасла. Він знав, що про гроші йому турбуватися нема чого; але майбутнє одруження і майбутні законні вимоги її чоловіка примусили батька задуматись, як би цьому зашкодити. Він схотів, щоб дочка підписала папір, що він має право на її гроші - незважаючи на те, чи одружиться вона, чи ні. Вона не схотіла того зробити, але батько наполягав доти, доки в неї не почалася гарячка. Шість тижнів вона пролежала й була на порозі смерті. Потім одужала, але зробилася як тінь, а її чудове волосся підстригли. Щоправда, її милого це нітрохи не збентежило, бо він зоставався вірним їй, як і личить джентльменові.

- Он як! - мовив Холмс.- Гадаю, ваша розповідь багато чого прояснить, а про інше я можу здогадатися й сам. То містер Рукасл, виходить, ув’язнив її?

- Так, сер.

- І привіз міс Гантер з Лондона, щоб здихатись наполегливого містера Фавлера?

- Саме так, сер.

- Але містер Фавлер був упертий, як справжній моряк,- взяв в облогу будинок, а потім, зустрівши вас, зумів дзвоном монет або чимось іншим переконати, що