Від кон'юнктури до еталону - Власюк Анатолій

Принаймні на відмінно засвоїв матюкальну науку. В книзі описаний епізод, коли нинішній президент матюкається на рівних із нардепом від Криму Новінським. Тепер я розумію, чому за матюки Коломойського на адресу журналіста Порошенко виписав йому лише догану. Татаро-монгольський мат – єдиний дієвий спосіб спілкування для таких людей.

Аналогічно – лише з героїчного боку – показані в книзі Арсеній Яценюк, Олександр Турчинов, Арсен Аваков і багато інших нинішніх можновладців. І знову той самий прийом: інтерв'ю з ними, без аналізу і співставлення з іншими очевидними фактами.

"Своєю" залишається Соня Кошкіна і для олігархів режиму Януковича. Рінат Ахметов і Юрій Іванющенко з-під її пера виходять білими і пухнастими борцями за волю України. В інтерв'ю "Левому берегу" вони відбілюють себе за повною програмою, а ми маємо вірити в те, що це правда і належить усе до свободи слова.

Книга Соні Кошкіної виявилася затребуваною. Це явно кон'юнктурне видання, в якому нема нічого спільного з мораллю, – як і тоді, коли списаною з інших джерел виявилася кандидатська дисертація авторки.

Анатолій ВЛАСЮК

10 квітня 2015 року

СИЛА КОХАННЯ

Улас Самчук. Марія.

Коли запитую: "Про що "Марія" Уласа Самчука?" – відповідають: "Про голодомор". Значить, не читали. Або сильнішою виявилася думка літературних критиків. Мабуть, їх збила з пантелику присвята автора: "Матерям, які загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 – 1933".

"Марія" Уласа Самчука і про голодомор також, але цьому присвячено 20 останніх сторінок твору зі 130. Насправді ж це розповідь про силу кохання Марії до Корнія. Лише голодна смерть розлучила їх.

Автор відвів Марії 26 тисяч 258 днів і ночей. Це майже 72 роки. Головна героїня прожила важке життя. Марія народила багато дітей, одних з яких забрало життя, інших революція. І все ж червоною ниткою через усі труднощі й горе пролягло кохання до Корнія.

Воно не вмерло й тоді, коли Марія вийшла заміж за Гната. Корнія на сім довгих років забрали в матроси. Від нього не було жодної звістки, і Марія не витримала. Її сумніви підтвердилися, коли вона знову зійшлася з Корнієм: той справді мало не в кожному порту мав любовні пригоди.

Життя з Гнатом не вдалося від самого початку, хоча той і кохав її. Лише народження первістка Романа ніби повернуло Марію до життя, а Гнатові дало хоч якусь надію на спільне щастя з дружиною. Та хлопчик помер. Друге дитя виявилося мертвонародженим. Донька Надійка теж померла. Здавалося, життя закінчилося.

З матроської служби повернувся Корній. Марія не витримала і пішла жити до нього. Спала з ним, хоча той бив і проклинав її за зраду. Завагітніла, але зробила аборт, послухавши Корнія.

Але сила кохання Марії взяла гору. Поволі Корній відмовляється від матюків і російської мови, яких нахапався на флоті. Йому знову хочеться господарювати. Доводиться починати з нуля, бо мати й сестра все занехаяли за його відсутності. Налагоджується і його спільне життя з Марією. Він уже не б'є і не проклинає її, а коли та завагітніла – принаймні вже не проти того, аби вона народила дитину. Відтак мала від Корнія Демка, Максима, Надію і Лавріна.

Довелося пережити російсько-японську та Першу світову війни. В німецькому полоні загинув Демко. І вже звідти повіяла тема голоду, бо Марія надсилала синові коржів. Воював, але повернувся живим Корній.

Та найбільше біди принесла революція. Колишні українці швидко русифікувались і збільшовичились. Син Максим теж став таким. Спочатку він захотів оженитись і вигнав батьків із хати. Вони змушені були тулитись в іншій, господарів якої вислали до Сибіру. Потім він відрікся від них і брата Лавріна, опублікувавши заяву в газеті. Лаврін мріяв про незалежну Україну. Його забрали у невідомість.

Збулося криваве пророцтво Гната. Задовго до цих подій, коли, здавалося, ще ніщо не віщувало біди, він розповів Марії свій страшний сон, ніби Корній розкроїв череп Максиму. І це тоді, коли малого ще навіть не було на світі Божому! І ось коли голодомор дав знати про себе на повну силу, Марія, безсила, лежала в хаті, аби в муках померти через місяць, а донька Надя, з'ївши власну дитину, повісилась, – Корній виконав страшне пророцтво, а сам пішов у степ помирати разом зі старим і вірним псом Сірком.

"Марія" написана Уласом Самчуком у 1933 році. Це був один із перших художніх творів, в якому останні сторінки були присвячені голодомору. Ми вже маємо документальні підтвердження, хто став винуватцем цього, а також свідчення очевидців. Улас Самчук на той час утік від Радянської влади і жив у Празі. Тим більший художній і політичний подвиг він здійснив, правдиво описавши голодомор в Україні на прикладі Марії та її сім'ї.

Анатолій ВЛАСЮК

10 квітня 2015 року

ГАНДОН ВІД "КОРОНАЦІЇ СЛОВА"

Зінаїда Луценко. Соняшники в трусах.

В анотації сказано: "Взагалі цей роман повинен був називатися "Гандон", і це є для нього найкраща назва. І можна впевнено сказати, що в Україні про таке ще ніхто не писав – дитяча сексуальність, цнотливість та розбещеність, занадто вільні стосунки та визволення від застарілих комплексів. Дуже цікаво! Занадто сміливо! До неможливого реалістично! Секс у Радянському Союзі таки був!.. А головне – це неоціненний досвід чийогось життя!..".

Я не страждаю блюзнірством чи сексуальною цнотливістю. Вразив несмак авторки – як літературний, так і суто людський. Про ЦЕ написані сотні романів, чимало з них стали класикою. Але такого відвертого нехтування совістю в погоні за сенсацією я ще не бачив.

Авторка вважає своє творіння романом-провокацією. Він і справді може викликати обурення не лише у людей віруючих, а й просто у людей зі здоровою психікою, яким не доводилося бачити так багато презервативів і лайна на квадратному сантиметрі книжкової площі. Все-таки інтимна сфера завжди залишалася якщо не зачиненою, то принаймні знаходилася за вуаллю. А Зінаїда Луценко навішала на соняшники труси, та ще й із жовтими плямами у певних місцях. Це не якісь вам там "нєдєлькі", а справжні панталони-парашути. Як горобців відлякують подібними трусами, аби не склювали соняшників, так і читачів слід віднаджувати подібними творіннями, а то не розумітимуть, що на світі існує література.

Взагалі-то "Соняшники в трусах" я назвав би не романом-провокацією, а романом-анекдотом. Анекдотом вульгарним, непристойним, який розповідають у п'яних компаніях люди без почуття гумору. Авторка вклинює у розповідь чимало анекдотів на презервативну тему, але інколи передає куті меду, чи то лайна дьогтю, як у випадку з Ігорчиком, який хотів переспати з Ізаурою, сестрою нареченої, але побіг до машини за презервативом, коли його радісно зустріла майбутня теща, бо подумала, що майбутній зять утік від спокуси. Анекдот з бородою, але авторка оформляє його як невигадану історію, прикрашаючи розповідь екзотичними іменами.

За роман "Соняшники в трусах" Зінаїда Луценко стала минулого року дипломантом Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова". Засновники проекту Тетяна та Юрій Логуші щиро переконують у тому, що "Коронація Слова" створює для вас нову хвилю української літератури – яскраву, різножанрову, захопливу, –яка є дзеркалом сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь".

Щоб здобути успіх у цьому конкурсі, досить написати ось такі "геніальні" рядки, як це зробила Зінаїда Луценко:

"– Вопшє-то для "ромашки" треба не менше п'яти дівчат і один хлопець…

– А казали, що Ріма була сама! – я дуже любила уточнення.

– Не перебивай! Я, може, знаю! Опит імєєм! – підморгнула мені Софка. – Треба п'ять дівчат. Вони скидають із себе геть усе і стають раком посередині, головами докупи – це лєпєсткі ромашкі! А хлопець, он же шмєль, повинен їх по черзі запилити.

– Тобто?..

– Тоєсть – кожній вставити своє жало! Виїбати по одному разу. І так шмєль літає по кругу, аж поки не конче. У котру конче, та й вибуває із ігри.

– А шмєль?..

– А шмєль продовжує літати!

– Ще аж чотири рази?!

– А що таке? Яка останеться вкінці – та й виграла!

– А що їй за це?

– Вона тоді повинна висмоктати нектар.

– Це як?

– Ну, шмєль буде вкінці на ізносі. А "ромашка" бере його хуя в рота і сосе!".

Висока проза…

Які надзавдання ставить перед собою "Коронація слова"? Читаємо на офіційному сайті:

"Міжнародний літературний конкурс романів, кіносценаріїв, п'єс, пісенної лірики та творів для дітей "Коронація слова" був заснований за підтримки бренду найпопулярнішого українського шоколаду "Корона". Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новітньої української культури.

Література, кіно і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.

Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п'єсами".

Тепер уявляєте собі стратегічні жанри, що, за задумом подружжя Логушів, формують і визначають зрілість нації? Коли в книзі Зінаїди Луценко "Соняшники в трусах" мало не кожна героїня, яка говорить про гандон, ще й вихваляється своїми декількома абортами, то мова вже йде не лише про анти-християнство, а й анти-українство. Замість зрілості нації нам намагаються цю націю взагалі знищити. Чого не зробив Путін, робимо ми, рідні.

Я не сумніваюсь у тому, що все, про що пише Зінаїда Луценко, – правда. Та такої правди на кожному кроці хоч греблю гати! Але чи варто труси з жовтими плямами всім тицяти під носа, похваляючись своїми парашутами? Але реалізм перетворюється на натуралізм, коли цю правду гіпертрофують, показують під мікроскопом та ще й смакують пікантні сцени. Письменник же повинен вести читача за собою, а не порпатися разом з ним у лайні й блювотинні. Красне письменство у даному випадку відпочиває, а класики літератури перевертаються в трунах.

Зінаїда Луценко має шанс ще не раз стати переможницею літературного конкурсу "Коронація слова". Схоже, подібні речі тут лише заохочують. Ось ще один уривок із роману "Соняшники в трусах":

" – Ти кажеш, що пишеш романи? – спитав мене Федя.

– Пишу.

– І вже видалась навіть?

– Видалась, у найкрутішому видавництві: шукай мою книгу у Клубі Сімейного Дозвілля!

– Я читати завжди любив, ти ж знаєш… А про що тепер пишеш?

– Саме тепер – про гандона, – чесно зізналась я.