Зона - Куліш Микола

Не бузи...

Радобужний (хапає револьвера). Ти...

Вертаються Шайба і Клим.

Шайба (до Бруса). Товаришу! А я оце з землячком. Ви ж обіщали...

Радобужний (бере квитка, ховає револьвера і мовчки йде).

Брус. Ага! Це за школу? Прийдіть другим разом! Я візьмуся! Я поможу. Слово честі, школа буде. Прийдіть завтра. (Вийшов).

Пауза.

Клим. Ну, то як тепер?

Шайба (ударив шапкою об підлогу). От же не везе! Ну, протокольно, тобі не везе!

Ширма

ДІЯ ТРЕТЯ

СЦЕНА 1

Бульвар. Запнутий покривалом пам'ятник. Навколо скиби граніту, різний будівельний матеріал, казан. Кілька робітників кінчають роботу. Біля пам'ятника Радобужний і архітектор позують перед

фотографом.

1

Радобужний. Одну фотокартку для музею революції!

Фотограф. Гаразд! Будь ласка, голову трошечки! Отак...

Радобужний. З надписом. А в газету нашу можна? Фотограф. Не вийде! Краще до столичного журналу.

Радобужний. До журналу окремо, а в газету щоб був знімок...

Фотограф. Добре! Попробую-с... Знімаю! Готово!..

Радобужний (до архітектора). Ну, завтра о другій годині відкриття... Щоб поприбирали зранку оце все і щоб жовтим піском посипали! Трибуну теж! Отут!

Архітектор, потираючи руки, вклоняється.

(До робітників). Ну, шабаш! Завтра вранці приходьте, товариші! (До архітектора). А скажіть, товаришу архітекторе... Можна буде отут... розбити невеличкого палісадника для могил героїв труда тощо... (Веде архітектора за пам'ятник і показує місце. Стали й обмірковують).

Робітники розходяться.

Робітник. Герої! І мертвим собі готують перші місця. (Йде).

Поблизу музика Грають "Антракт" із опери "Кармен".

2

Кухман, Євгенія Костівна, Ірочка.

Кухман (дивиться на пам'ятник). Хо-хо! Ри-ка-пи взялися будувати іропланти і мінументи... (До жінки). Так ти радиш, Женю?

Євген ія Костівна. Поступай хоч на конторщика!

К у х м а н. Якби ж до тресту або в банк, а то ж подумай— конторщиком до редакції пролетарської та ще й зукраїнізованої газети!..

Євгенія К о с т і в н а. Дурнику ти. Це тимчасово... Антипові і так важко було влаштувати тобі цю посаду. Він сказав, що надалі можна буде... Хай тільки причепиться...

К у х м а н. Ну добре... Почну з газети!

Євгенія Костівна (побачила Радобужного). Он і Радобужний! Ви йдіть! Я маю до його справу. (Йде до Радобужного).

Ірочка. Газета — це непогано. Крім того, ви ж колись до революції писали вірші?..

К у х м а н. Писав, малютко! Щовечора приходили до мене у власну кватирю муза з лірою...

Ірочка. Попробуйте тепер!

К у х м а н. Хо-хо! Не можу!

Ірочка. Чому?

К у х м а н. І ліра, і муза кинули ходити, як тільки Ри-ка-пи конфіскували у мене власну кватирю.

Йдуть і сідають на лавці. Радобужний, попрощавшись з архітектором, підходить до Євгенії Костівни. Архітектор йде. Проходить публіка.

Євгенія Костівна. Я була у вас! Сказали, що ви тут!..

Радобужний. Однесли листа? Євгенія Костівна. Так! (Стають перед пам'ятником).

Радобужний. Ну? (Сідає на граніт).

Євгенія Костівна. Я маю сказати вам за все. Ніна ще в готелі і до Бруса не переїздила.

Радобужний (встає і сідає). Листа вона читала?

Євгенія Костівна. Читала...

Радобужний. Ну? Переказала що?

Євгенія Костівна. На листа нічого не сказала... Я говорила з нею, Антипе Оверковичу.

Радобужний. Це мене не цікавить... Скажіть, будь ласка, вона не збирається... в дорогу?

Євгенія Костівна. Не знаю! Нічого не казала...

Радобужний. Гаразд. Дякую... (Встає).

Євгенія Костівна. Антипе Оверковичу, я гадаю, що Ніна повернеться до вас! Я її переконаю...

Радобужний. Не треба!.. То я так написав: чи7 потрібні їй гроші... Не треба нічого, Євгеніє Костівно, До побачення... (Йде). /

Євгенія Костівна. Антипе Оверковичу, коли так, то... візьміть вашого листа. (Дає йому листіа).

Радобужний. Повернула?

Євгенія Костівна. Так.

Радобужний. А читала?

Євгенія Костівна. Ні! Простіть!.. Я не хотіла вас...

Радобужний іле, до Євгенії Костівни підходить Кухман. Алеєю за пам'ятником два міліціонери ведуть юрбу всякого безпритульного люду: вусатого чоловіка, парубка, дідка, двох дівчат, троє безпритульних дітей. Позаду, простягнувши руки з шматком хліба і плямкаючи, йде сліпа дівчина, світиться голе тіло. Назустріч йде Пуп. Публіка поминає процесію і стає.

Кухман. А знаєш, Женю? По-дурному ми панькає-мося з Радобужним.

Євгенія Костівна. Ах, залиш...

Кухман. Нінка і геть розумнішала, нас. Хвалю. Вона жіночим своїм серцем відчула, що Радобужному скоро амба вийде... Похитнувся на сферах і взагалі на вичистку пряде!.. От Нінушка завчасно і пригорнула до себе Бруса!..

Євгенія Костівна. Нічого подібного. Вона просто закохалася ним...

К у х м а н. Це так, жено... Та хоч яке чисте крхання буває,., а цеє ж, таки квітам його потрібна матеріяльна тичинка... Це у женщин на другому плані немовби, а все-таки вони інстинктивно і цю тичинку відчувають...

Євгенія Костівна. Що ти маєш на думці?

Кухман. Я маю на думці, що коли б ти закохалася з усіх твоїх жіночих сил Брусом, я б дуже був радий і благословив би вас...

Євгенія К о с т і в н а— Дурень!

Кухман. Поки ти не закохалась—я дурень. Хо-хо... Случай, жено... А Брус кращий нам зять буде. Пролетарського походження, з робітників... Хороша партія для Ніни, га?

Підходить Ірочка. Євгенія Костівна. Пізно надумав.

Пуп теж стає і пильнує цієї картини.

Євгенія Костівна. Пху! Ну й душком ударило!!

Кухман. Кисло-солоним... Пролетарським... Хо-хо...

І р о ч к а. Що це? Кого це ведуть?

Кухман (театрально), Це, малютко... пролетаріат ведуть до соціалізму. Хо-хо!

Якийсь панок (оглянувшись на Кухмана, скалить золоті зуби). Гостро! Дотепно!

Кухман театрально вклоняється.

Але небезпечно! (Сміється і вклоняється Кухманові).

Пуп, сіпнувшись, кинувся було до Кухмана, тоді раптом спинився,

морщиться.

Міліціонер (підштовхуючи сліпу). Ану ти, роззяво! Не відставай!

Публіка сміється.

Пуп (прожогом кидається до міліціонера). Візьми їїГ Веди її! Хіба не бачиш: сліпа? Міліціонер. Обережно, гражданине! П у п. Чи ти сам сліпий?

Міліціонер. Це ви, мабуть, сліпий, що не, видите конвою? Забороняється!..

Пу п (вдирається поміж юрби до сліпої дівчини і тиче їй гроші). На! Візьми...

Дівчина перелякана.

Міліціонер. Заарештую! (Сюрчить у свисток).

Троє безпритульних дітей кидаються урозтіч. Другий міліціонер гониться, перший скоріш веде арештованих далі.

Публіка (сміх). Тю-гу! Лови! Лови!..

Євгенія Костівна. Другої дороги не знайшли для рештантів... Йолопи!

Голос. Далеко їм ще до поліції... Та як вела...

Пуп (до публіки). Гей, ви!.. Свинва міщанська! Другої революції захотіли? Геть! (Підійшов до панка).

Панок. Вибачте! В чому річ?

Пуп (тремтить). Геть, кажу! З очей гетьте!

Рух. Кухман тягне жінку й Ірочку, панок тікає, публіка швидко

розходиться.

Голоси. П'яний! 1

— Комуніст! /

— Хуліганство! / Пуп. Розплодились поганці! Як гниди, вкрили нещасну голову диктатора! (Йде до пам'ятника і сідйє на граніт). Голову диктатора! (Щось шепче, жестикулює).

Музика. 4

Двоє робітників з жінками йдуть, обнявшись, повз Пупа. Стають.

Перша жінка. Ха-ха-ха! Ще що видумай!

Другий робітник. їй-бо, Ваню! Шусть на жінки! На півгодини!..

Друга (регочеться). Ти здурів, Степане...

Перший робітник. Для разнообразія?..

Другий робітник. Так, Ваню! Щоб без розврату! Бери мою, а я твою!.. На один раз, і більше щоб ні-ні-ні...

Перший робітник (пригортає жінку другого). Дайош! Бери мою!

Перша жінка (до чоловіка). Ванічко... А бити не будеш? З ревнощів?

Перший робітник. Дурна ти... Тут по-друзьки, по-хорошому... Випили, погуляли, помінялись, і шабаш!

Другий робітник. Без розврату... (Помінявшись жінками, розходяться). Ваню! Іване Івановичу!

Перший робітник (стає). Що? Передумав?

Другий робітник. Один разик, і більш щоб ні-ні-ні... Без розврату! Розумієш?

Перший робітник. Р-розумію. (Розходяться).

Бринить жіночий сміх. Світяться ліхтарі. Музика.

Пуп (побачивши прохожого, зривається з граніту, безтямно підходить). Га?

Прохожий (спинившись). Що? Вам огню? Пуп. Запаскудили життя!

Прохожий тікає.

Зона! Зоною все взялося... (Йде, озираючись на свою тінь).

5

Н і н а і Б р у с. Н і на. Невже завтра?.. Милий...

Брус. Ледве впросив... Секретар парткому хлопець без бузи... Тепер на село. По-воєнному — раз-два!..

Ніна. Три! (Цілує його).

Брус. Божевільна! Тут же люди...

Ніна. Завтра, милий, завтра... цілуватиму тебе цілу дорогу... Щоб бачили усі — люди, степ, могили, хмарки, жайворонки...

Брус. А може, зайдемо до нього? Мовляв, прощай, Антипе, і не сердься?.. Без бузи... Ніна. Ні-ні...

Брус. Він заспокоївся... Навіть перший привітався... Просив зайти, щоб випити... Казав — трошки сумно йому...

Ніна. Ні... Ні!.. Не треба. Не вір... Я два листи одержала, а сьогодні третього одіслала, не читавши.. Він і мене просив, щоб прийшла до нього...

Брус. Ну?

Ніна. Писав, що він нічогісінько не має проти, що не треба ховатися... Брус. То правда...

Ніна. Ні!.. Натякнув, що добре було б, якби я жила при ньому, навіть кохаючись з тобою, що такий експеримент послужив би на розвиток нового побуту, нових взаємовідносин поміж мужчиною і жінкою...

Брус думає.

Н і н а. Та я не вірю!.. Не треба, милий... І поїдемо, щоб він не знав. Ходімо у наш куточок, я розкажу тобі свій сон...

Брус. Ну от... Сон!

Ніна. Сон, Брусе. Кошмарний сон... Ти уяви собі — ніч і якісь діряві двері... каганець тліє, а мене обіймає і давить щось невідоме... Ти розумієш? Жах якийсь!.. І жду я, що ось-ось у двері хтось увійде... Я хочу заперти і не можу... (Тягне Бруса, тулиться до нього). Не бачу, де засув... Каганець гасне, і темно... тоді я у дірки бачу темне, аж чорне небо... (Йдуть).

Музика.

6

Клим і Шайба об руку з жінкою, на грудях квітка. Лускаючи насіння, підходять до пам'ятника. Стають.

Ш а й б,а. Оде він! Бачите?

В е к л а. І зробили. Опудало якесь...

Шайба. Сама ти опудало! Дивись баньками, а не...

В е к л а. Накрито його, чи що?

Шайба.. Авжеж накрито. Розкумекала тепер?

В е к л а. Від дощу, чи що?

Ш а й б а. Ну й дурна ж! Ну, протокольно, дурна! Та хіба пам'ятники бояться дощу?

В е к л а. Чого сердишся? Ну, розкажи дурній!

Шайб, а., Завтра посходиться народ, промови скажуть товариші, що, так і так і отак, мовляв, треба розуміти пам'ятника, о! Аж тоді одкриють...

Векла. А я думала, що привезуть його або завтра привселюдно зроблять.

Шайба (лускає насіння, до Клима).