Пригоди Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

Шерлок Холмс поринув глибше в крісло й щиро зареготав.

- А в водограї на Трафальґарській площі ви теж нишпорили? - спитав він.

- Навіщо? Про що це ви?

- Бо там ви маєте такі самі шанси знайти цю леді, як і тут.

Лестрейд кинув сердитий погляд на мого друга.

- То ви вже, напевно, все знаєте? - кепкуючи, спитав він.

- Ні, я тільки-но почув про цю пригоду, але вже дійшов певного висновку.

- О, невже? То ви гадаєте, що Серпентайн тут ні до чого?

- Гадаю, що так.

- Тоді поясніть, будь ласка, як ми могли знайти в ставку оце? - Він розкрив саквояж і викинув на підлогу шовкову весільну сукню, пару єдвабних черевичків і віночок з вуаллю,- все вицвіле й промокле.- Ось! - додав він, поклавши на цю купу речей новеньку обручку.- Тверденький горішок для вас, містере Холмсе!

- От воно що,- мовив мій друг, пускаючи сиві кільця диму.- То ви це все повитягали з Серпентайну?

- Ні. Їх знайшов сторож біля самого берега. Родичі леді впізнали її одежу, а мені здається - якщо там була одежа, то десь недалеко має бути й тіло.

- За вашими блискучими міркуваннями, тіло кожної людини повинне лежати біля її гардероба. То чого ви ж сподіваєтеся домогтись таким чином?

- Знайти докази того, що до її зникнення причетна Флора Міллер.

- Боюся, що це вам буде нелегко.

- Справді?! - вигукнув з гіркотою Лестрейд.- А я, Холмсе, боюся, що ви зовсім відірвалися від життя з вашими думками й висновками. За останні хвилини ви зробили аж дві помилки. Ця сукня викриває міс Флору Міллер.

- Як саме?

- У сукні є кишеня. В кишені був футляр для візитних карток. А в футлярі - папірець. Ось.- Він розгорнув папірець перед собою на столі.- Послухайте-но: «Побачимося, коли все буде готове. Виходьте негайно. Ф.Г.М.». Я з самого початку вважав, що Флора Міллер виманила леді Сент-Саймон з дому й тоді,- звичайно ж, не без спільників,- влаштувала її зникнення. Ось перед нами папірець, підписаний її ініціалами, який вона, напевно, сунула леді біля дверей, щоб заманити її в пастку.

- Чудово, Лестрейде! - мовив, сміючись, Холмс.- Ви справді якнайкраще все придумали. Дайте-но подивитися.

Він недбало взяв папірець, але раптом щось у ньому привернуло його увагу, і він задоволено скрикнув.

- Це справді важливо,- сказав він.

- Тепер ви це побачили?

- Надзвичайно важливо. Щиро вітаю вас.

Лестрейд переможно підхопився зі стільця й нахилився над папірцем.

- Як? - здивувався він.- Ви ж дивитеся з іншого боку!

- Навпаки, саме з того боку, що треба.

- З того, що треба? Ви збожеволіли! Записку написано олівцем на зворотному боці!

- А тут - щось схоже на уривок рахунка з готелю. Він дуже зацікавив мене.

- Нічого там немає. Я вже його бачив,- сказав Лестрейд.- «4 жовтня. Кімната - 8 ш., сніданок - 2 ш. 6 п., коктейль - 1 ш., другий сніданок - 2 ш. 6 п., склянка хересу - 8 п.». Нічого цікавого.

- Для вас - цілком можливо. Але саме це має найбільшу вагу. Щодо записки, то вона теж має значення, принаймні ініціали. Тож я ще раз вітаю вас.

- Годі марнувати час,- мовив Лестрейд,- мені треба працювати, а не сидіти біля каміна з усілякими теоріями. До побачення, містере Холмсе; подивимось, хто першим докопається до дна в цій справі.- Він зібрав принесену одежу, запхав її до саквояжа й попрямував до дверей.

- Ще одне слово, Лестрейде,- поволі промовив Холмс, коли його суперник уже виходив.- Я можу відкрити вам справжній розв’язок цієї справи. Леді Сент-Саймон - це міф. Такої особи нема й ніколи не було.

Лестрейд озирнувся і з сумом поглянув на мого друга. Тоді обернувся до мене, тричі постукав пальцем по лобі, промовисто похитав головою й вибіг.

Тільки-но за ним зачинилися двері, як Холмс підхопивсь і вдяг своє пальто.

- В тому, що цей чолов’яга говорив про працю, є дещиця правди,- зауважив він.- Тож, Ватсоне, я мушу ненадовго залишити вас наодинці з вашими газетами.

Було о пів на шосту, коли Шерлок Холмс пішов, але я недовго сидів сам, бо менш ніж за годину надійшов посильний з величезною коробкою. Разом із хлопцем, що прийшов укупі з ним, вони розпакували її, й на мій великий подив на нашому скромному обідньому столі з’явилася розкішна холодна вечеря. Тут були пара вальдшнепів, фазан, паштет з гусячої печінки й кілька вкритих павутинням пляшок старого вина. Розставивши всі ці смаковини, мої відвідувачі зникли, мов джини з казок «Тисячі й однієї ночі», сказавши тільки, що за все заплачено й наказано занести на цю адресу.

Близько дев’ятої години до кімнати бадьоро ступив Шерлок Холмс. Обличчя його було поважне, але в очах мерехтіли вогники, з яких видно було, що він не помилився в своїх здогадах.

- То вечеря вже на столі! - мовив він, потираючи руки.

- Ви чекаєте на гостей? Вони приготували стіл на п’ять осіб.

- Так. Я гадаю, що в нас може зібратися товариство,- сказав він.- Дивно, що лорда Сент-Саймона досі немає... Ага! Здається, я чую його кроки на сходах.

Це справді був наш вранішній відвідувач - він швидко увійшов до кімнати, ще дужче розгойдуючи на шнурочку свій лорнет; шляхетне його обличчя виглядало вельми збентеженим.

- То мій посильний застав вас удома? - запитав Холмс.

- Так, але мушу зізнатися, що зміст листа надміру приголомшив мене. Чи маєте ви докази того, про що писали?

- Якнайвагоміші.

Лорд Сент-Саймон упав у крісло й провів рукою по чолу.

- Що скаже герцог,- пробурмотів він,- коли почує, що вихідця з його родини було так принижено?

- Але ж це звичайнісінький випадок. Я ніяк не можу погодитися з тим, що тут є щось принизливе.

- То ви дивитеся на ці речі з іншого погляду.

- Я не бачу тут нічиєї вини. Здається мені, що ця леді навряд чи могла вчинити інакше, хоч і діяла надто рішуче. Але в неї