Викрадення - Тендюк Леонід

А боцман підійшов, поклав мені руку на плече.

— Не ображайся, Гайовий! То я навмисне тебе розпікав, щоб ти увагу відвернув на інше. По собі знаю: так легше переносити хитавицю. Ач, ожив-таки, крабова душа. Щоки порожевіли, очі заіскрилися, а то був як мрець.

У мене відлягло від серця. На Степановича я не тільки не кривдився, а навіть був йому вдячний.

Розділ шостий

ГОЛОС МОРЯ

Сигнали йшли з глибини. Пробившись крізь товщу води, вони сягали її поверхні. Отут їх і зафіксувала "риба" — гідроакустичний пристрій, що волочився на довжелезному кабелі за кормою.

На головній палубі ехолотна і гідроакустична лабораторії займали невелику каюту: двом вахтовим і то тісно. Вигадливий Юрко Ступа виносив стілець на Дерібасівську і звідти спостерігав за роботою приладів.

Сьогодні він вирішив не відлучатися з лабораторії.

На вузькій паперовій стрічці самописець креслив профіль дна: глибокі урвища, гірські кряжі, окремі вершини.

"Малює, наче рука нетями", — посміхнувся океанолог, розглядаючи щербатий частокіл підводних гір, що його вимережував самописець.

Він хотів було йти з каюти, як раптом побачив: екран гідроакустичного апарата "ожив" — на ньому з'явилися характерні звукові точки.

З проміжком у кілька секунд вони надходили з океану, мов краплі дощу, падаючи на чутливу електромагнітну стрічку.

Звідки вони, хто їх посилає? Юрко не міг на це відповісти. Єдине, в чому був упевнений: імпульси надходять з якогось потужного випромінювача.

Я стояв біля стерна, коли в сусідній рубці пролунав телефонний дзвінок.

— Візьміть трубку! — озвавсь Стецько Мегерович.

Впередзорячий Сашко Кукса поспішив до апарата.

— Кук — на дроті! — відчеканив. — Це вас, Мегеровичу, — і передав трубку штурманові.

Дзвонив Юрій Ступа. Він про щось сповіщав і просив доповісти капітану.

— Гаразд, — заспокоїв його Стецько Мегерович. — Не гарячкуй, хлопче, ще раз уважно перевір: можливо, просто щось заїло. Ану, Куксо, стань до стерна, а ти, Гайовий, збігай в ехолотну! Довідайся, що там скоїлось.

Юрка я застав розгубленим.

— Нічого не розумію, — нервуючи, говорив він. — Звукові хвилі наростають. Враження таке, що вони оточують нас. Поглянь, стрічка ехограми зовсім почорніла, перетворилась на суцільну пляму.

Я відчув, як, вібруючи, несподівано затремтіли перетинки, підлога, апаратура в лабораторії.

Дрижання охопило корпус корабля. Воно діяло паралізуюче і не було схоже на вібрацію, що виникає внаслідок шторму та під час роботи суднових двигунів.

Тіло моє тремтіло, наливалося втомою, серце прискорено калатало. А десь із самої глибини єства піднімався, розпираючи груди, безпричинний жах.

Я помітив, що океанолог зблід. Його очі з розширеними зіницями виказували муку.

— О-ох! — зойкнув Юрій і, обм'якнувши, кулем повалився на підлогу.

— О! ох! — зойкнув Юрій і, обм'якнувши, кулем повалився на палубу.

Пересилюючи знемогу, я вибрався з лабораторії.

Палуба хитнулася, перед очима попливли темні кола. Невідчепний страх, настирливий і лютий, наповнив кожну клітину. Він керував усіма моїми вчинками, штовхав на безумство. Я в розпачі побіг палубою, сподіваючись знайти порятунок у воді, що манливо виблискувала довкола.

Останнє зусилля волі, переборюючи невидимого ворога, наказало: "Зупинись!"

Вітер сипонув в обличчя жменю бризок, і я, схаменувшись, міцно схопився за поручні.

Прохолодний дотик металу виявився рятівним — я повільно почав підніматися сходами.

Ось і ходова рубка, а в ній, розкидавши руки по підлозі, лежали непритомні капітан, начальник експедиції і Кукса.

Стецько Мегерович, зіпершись на тумбу гірокомпаса, стояв біля стерна.

За таких обставин довелося мені, матросу, зрівнятися з вами, штурмане! Бо Мегерович нині виконував обов'язки стернового. І виконував, треба сказати, погано: судно рискало з боку на бік. Та інакше й не могло бути — новоспечений матрос ледве тримався на ногах.

Якийсь всесильний магнітний вихор вивів з ладу навігаційні прилади. Компас не працював теж: замість 95° — курсу, якого слід було дотримуватись, стрілка під шкалою наближалася до позначки ста вісімдесяти градусів. Картушка магнітного компаса, минаючи румб за румбом, узагалі довільно описувала кола — і "Садко" незграбно завертівся на місці.

— Мегеровичу! Мегеровичу! — підбігши до стерна, схопив я за руку навігатора.

Він ніби скам'янів, погляд його витав десь далеко — розсіяний, панічний.

"Корабель мерців!" — подумав я. І мене знову охопив жах.

— Ку-ук! Кук! — пролящало над головою, боляче торкнувшись моїх украй напружених нервів.

Капітанова строката папуга, бодай їй! Я став жертвою власної вигадки: знічев'я навчив цього насмішкуватого птаха вимовляти прізвисько мого напарника, і він ото — в таку хвилину! — заговорив.

Схопивши з полиці секстант, я попудив ним у пересмішника.

— Дур-ра! Дурра!! — сердито відказала папуга, метушливо забігавши за ґратами підвішеної до стелі клітки.

Ти вгадала, зухвала птахо, вчинок мій нерозумний. Навіщо було жбурляти секстант!

А птах, ніби підохочуючи, прокричав:

— Васько, дайош! Дайош, Васько! Аякже, даси! Тут скоро й сам з глузду з'їдеш: ті он лежать нерухомо, штурмана корчить судома.

І я жахнувся: а що, коли на "Садку" всі загинуть?! Історія мореплавства знає немало випадків (пам'ять підказала про летючого голландця, про без вісті зниклий екіпаж вітрильника "Джеймс Честер"), коли якась таємна сила примушувала моряків покидати неушкоджений корабель, і він потім десятиліттями блукав у океані.

— Гайовий!

Я озирнувся: на порозі ходової рубки стояв Максим Роскошний.

Одягнутий в короткі шорти і темно-голубу блузу, складки якої скрадали вади незугарної постаті, радист здавався нижчим, ніж був насправді, — звичайний колобок та й годі.

— Що тут скоїлося? — запитав.

— Як бачиш, повальний мор, — показав я на непритомних мореплавців.

— Три мерці, йо-хо-хо, і пляшка рому! — затягнув Максим старовинну матроську пісню. — Ну, а все-таки: що з ними?

— Коли я вернувся з ехолотної, вони вже лежали.

— Що? Де?! — ніби після кошмарного сну прокидався Гордій Гордійович. — Який курс? — стривожено запитав.

— Сто вісімдесят градусів, — ледь вичавив штурман.

— Ліво на борт! — скомандував капітан. — Ви погубите судно! — несамовито закричав. — Тримати дев'яносто п'ять градусів! Інакше, інак-кше…

— Ліво на борт! Тримати дев'яносто п'ять градусів, — повторив команду Мегерович: видно було, він потроху вже оживав.

Поступово отямлювалися й Кукса та начальник експедиції.

— Де я? — силкуючись звестися на ноги, розгублено запитав Гліб Семенович.

— Точних координатів назвати не можу, але достеменно знаю, що ми в Індійському океані. Неподалік Малі Зондські острови, прямо по курсу — банка Корона, праворуч рифи Скотта, — вихопивсь я з відповіддю.

— Гайовий стає зарозумілим, — зло зауважив штурман, перекладаючи ліворуч коромисло стерна.

— Не присікуйся до нього, Мегеровичу, — заступився за мене капітан. — Матрос він старанний. Молодець, Васько!

А папуга ніби ствердила сказане Гордієм Гордійовичем.

— Дайош, Васько! Васько, дайош, дайош! — поспішливо заторохтіла.

— Ставай, Гайовий, до стерна! — звелів капітан.

Я замінив Стецька Мегеровича.

"Море сміялося білозубо, веселі матроси залюбки милувалися краєвидами", — недоречно згадалося недавно прочитане. Недоречно тому, що зараз було не до краєвидів, хоч і були вони — море, сонце, невідомі острови — знадливі. На місток приходили океанологи, з машинної та палубної команди. Всі в один голос твердили: трапилося незрозуміле — люди ніби провалилися в забуття. А кок ще й досі лежить, підкошений сном. Кухарчуки стараються повернути його до життя — дають нюхати нашатир, розтирають задубіле тіло.

— Я знову прийняв сигнал SOS, — і собі втрутився в розмову Роскошний. — Але раптом рація на всіх діапазонах замовкла.

"Не знаю, як там з апаратурою в інших, — подумав я, — а в мене вона, слава богу, запрацювала: і гірокомпас, й магнітний". І я легко вивів судно на заданий курс.

— Негайно скликати науково-технічну раду! — розпорядився начальник експедиції. — Ми стали свідками загадкового. Цьому феномену треба дати пояснення, з'ясувати, чого серед білого дня всі поснули. Нарешті, розгадати, яка сила вплинула на радіонавігаційну та океанологічну апаратуру.

Науково-технічна рада — кілька океанологів, начальник експедиції, капітан — вирішила: "Садко" потрапив у магнітну бурю.

До сьогоднішнього дня, заявили вони, на земній кулі були відомі лише два місця (в Атлантиці — неподалік Флоріди і островів В'єрж — так званий Бермудський трикутник; І в Тихому океані — між Японією, островом Гуам та північною частиною Філіппінського архіпелагу — лиховісне Море Диявола), де стрілка компаса замість магнітного показує географічний полюс, що й спричиняє численні морські катастрофи. Тепер, мабуть, знайдено третій згубний район — ось тут, де ми зараз перебуваємо.

Твердження Юрія Ступи про те, що звукові хвилі надходили з якогось підводного генератора, до уваги не взяли. Вчені сказали: океанолог злякався і через той переляк верзе нісенітницю.

Ну, а потемніння курсограми було викликане, зазначили вони, магнітною бурею.

Обгрунтували й причину, чого на "Садку" більшість людей знепритомніла. Виявляється, перед штормом (він, повідомляли синоптики, наближався знову) в повітрі зароджуються ультразвукові коливання. Їх звуть "голосом моря". Голос цей погано діє на організм людини: слабкий інфразвук впливає на внутрішнє вухо — настає морська хвороба, більш потужний порушує роботу мозку.

На моє запитання, чи справді це так, Ступа сказав, що під час шторму таки утворюється інфразвук, інколи з частотою майже шість герців.

— А семигерцова частота, — пояснив він, — уже смертельна: починають вібрувати легені, шлунок, серце. Бо в нашому організмі є свої коливальні рухи, теж низької частоти. Якщо з ними збігається період морського інфразвуку, виникає резонанс: серцебиття небезпечно прискорюється, артерія не витримує — розривається.

— Усе це незаперечно, — закінчив океанолог. — Але ось що прикро. Навіть мій кумир, вельмишановний Гліб Семенович, не захотів повірити в те, що я розгадав надходження ультразвуку із невідомого підводного джерела.

— Не сумуй! — втішив я Ступу. — І вчені мужі часом помиляються.

І, як виявилось, таки помилилися…

Розділ сьомий

ЗУСТРІЧ ІЗ "КАШАЛОТОМ"

На всіх морях-океанах, де тільки пролягли голубі дороги, можна зустріти і безпомилково впізнати одеських моряків.