Мобі Дік - Герман Мелвілл
Звичайно, Ахав - не «капітан індустрії» і не бізнесмен. Йому визначено іншу роль. Проте його цілеспрямованість, здатність переступити через будь-які перешкоди, його вміння не бентежитись роздумами про справедливість, відсутність у ньому страху, жалю, співчуття; його відвага й заповзятливість, а головне - розмах і залізна чіпкість - усе це дозволяє бачити в ньому «пророчий прообраз майбутніх будівників імперії другої половини сторіччя», 1 кожен з яких теж переслідував свого Білого Кита, також переступаючи через юридичні, людські й божественні закони.
В цьому плані Ахав був одним з найтонших прозрінь Мелвілла.
У фанатичному безумстві капітана Ахава і в символічній картині загибелі «Пеквода» є ще й інший зміст, дотичний до деяких подій політичного життя Сполучених Штатів середини сторіччя. Про них у романі, правда, навіть не згадано, зате уважно досліджується одне з морально-психологічних явищ, безпосередньо пов’язаних із цими подіями. Йдеться про фанатизм, що вписав, як відомо, чимало похмурих сторінок в історію Америки.
Конфлікт між Північчю й Півднем був основним конфліктом суспільно-політичного життя США тієї доби. Напруга політичних пристрастей досягла під кінець сорокових років надзвичайно високого ступеня. Південці, що надіялись підпорядкувати життя нації своїм інтересам, запекло змагалися за нові території і змушували конгрес до таких законодавчих заходів, які обіцяли вигоди плантаторському господарству. Вони поводились агресивно й ішли на крайнощі. В очах Мелвілла вони були фанатиками, готовими в своєму засліпленні згубити Америку. Не менше лякали його й новоанглійські аболіціоністи, що вкладали в справу визволення негрів увесь свій пуританський запал і нерозтрачений темперамент.
Аболіціонізм був широким, демократичним, історично прогресивним рухом. Учасники його ставили перед собою благородну мету знищення рабства на американській землі і об’єктивно сприяли дальшому економічному й суспільно-політичному розвиткові Америки. До аболіціонізму приєднувались усі найважливіші демократичні течії тієї доби.
Мелвілл, як і багато його сучасників (Емерсон, Торо, Готорн, Уїтмен, Лонгфелло та ін.), був цілком і повністю на боці аболіціоністів. Він не належав до аболіціоністських товариств, але сама ідея ліквідації рабства й знищення расової дискримінації була надзвичайно близька йому. Не випадково, розмірковуючи про сили, які б могли протистояти соціальній нерівності й несправедливості, Мелвілл, поряд із патетичними тирадами про «царствену велич мозолястої руки», про благородство трудівника, вводить у свій роман про Білого Кита мотив братнього єднання рас і націй. Поряд зі своїм героєм він ставить трьох гарпунників - індіанця Тештіго, негра Дагу й полінезійця Квіквега - людей, що підносяться над рештою своїм високим благородством і гідністю. Цей союз, емблемою якого могли б стати руки, сплетені в одному потиску,- достатньо яскраве свідчення симпатій і настроїв Мелвілла. А втім, цей мотив із цілком зрозумілих причин був досить поширений у американській літературі XIX сторіччя. Згадаймо хоча б Чінгачгука й Натті у Фенімора Купера або Гека Фінна, й негра Джіма у Марка Твена.
Таким чином, Мелвілл, безперечно, був на боці аболіціоністів і поділяв їхні переконання. Але його непокоїв несамовитий фанатизм новоанглійських пуритан. Він боявся, що нерозважність і необережність фанатиків можуть кинути країну в хаос і згубити її в полум’ї Громадянської війни.
Восени 1851 року Мелвілл міг спостерігати спалах активності аболіціоністів у Массачусетсі, де традиційний фанатизм новоанглійських пуритан набрав на цьому грунті нової сили. Їх не могли зупинити ні розправи, ні погроми, ні закон. Вони готові були на все. І це тривожило письменника.
Показово, що, намагаючись передбачити майбутнє, багато сучасників Мелвілла звертались у ті роки до історії пуритансьних поселень Нової Англії, шукаючи в ній аналогій. Найвизначніші поети й прозаїки - Лонгфелло, Голдінг, Готорн - згадували про трагічні події, в перебігу яких релігійні фанатики, силкуючись викоренити уявне зло, тим самим чинили зло реальне й непоправне.
Соціальне зло в тогочасній дійсності не було уявним, але Мелвіллові гадалося, що фанатизм у боротьбі, навіть якщо це боротьба за справедливість, може призвести до ще більшого зла, до страшної катастрофи. Звідси й символіка образу капітана, що занапастив свій корабель з усією командою. Ахав - сильний і благородний дух. Він повстав проти світового Зла. Але він фанатик, і тому його спроба досягти прекрасної мети виявилася згубною.
Очевидно, що проблема фанатизму в романі, поставлена переважно в філософсько-психологічному плані, якимись своїми аспектами йде від політичного життя Америки кінця сорокових - початку п’ятдесятих років. А втім, хоч би за який епізод ми вхопились, хоч би який образ чи символ почали розглядати, ми неодмінно відчуємо дотичність до певних моментів суспільного життя Америки. Ось через це «Мобі Діка» і вважають цілком слушно соціальним романом.
Міркуючи над дисонансами соціального життя своєї батьківщини, Мелвілл, як і багато американських романтиків, пробував з’ясувати, які ж сили спрямовують те життя. Це неминуче приводило його до проблем філософського характеру. «Мобі Дік» тим самим перетворювався в філософський роман. Переважна більшість сучасників Мелвілла вважала, що сили, які керують людським життям, так само як і життям народів та держав, лежать за межами людини й суспільства. Вони мислили в рамках панівних напрямів тогочасної релігії й філософії і тому надавали цим силам універсального, всесвітнього характеру. Ходовими були терміни пуританської теології та німецької ідеалістичної філософії, і все зводилось, по суті, до різних варіантів «божественної» сили. Це міг бути традиційний грізний бог новоанглійських пуритан, «бог у людині» американських трансценденталістів, «абсолютний дух» німецьких романтиків та філософів або ж безособові «провіденційні закони». Песиміст і скептик, Мелвілл мав сумнів щодо слушності цих уявлень. У своєму романі він піддав їх аналізові й перевірці, яких кінець кінцем жодне з них не витримало. Мелвілл поставив проблему в найзагальнішому вигляді: чи існує в природі якась вища сила, відповідальна за життя людини й людського суспільства? Відповідь на це питання вимагала насамперед пізнання природи.
А оскільки природа пізнається людиною, то зразу ж виникало питання про довіру до свідомості і про основні типи свідомості, здатної пізнавати. З цим пов’язані найскладніші символи в «Мобі Дікові» і насамперед, звичайно, сам Білий Кит.
Історики літератури досі сперечаються щодо символічного значення цього образу. Що це таке - просто кит, утілення світового Зла чи символічне позначення Всесвіту? Кожне з цих
