Чари барвінкові (збірка) - Білоус Дмитро

як риба!"

Ох, ці таїни, хай їм грець!
Тут нашорошуй вуха:
у морі є такий ссавець
з дельфінових — білуха!

Він справді із морських глибин
реве, немов корова.
І дивно, як цих двох тварин
змогла поплутать мова? .

Подібність винна звукова!
Та знають навіть діти
і розуміють ці слова —
білугою ревіти!

ЩО МОЖЕ ЛІТЕРА

Загадка

Букву З поставим між складами —
буде любий нам фольклорний твір,
С поставим — матимемо з вами
металевий головний убір.

Що це таке?

(Казка, каска)

БЕРЕЗОВА КАША

Син одбивається од рук.
Ракетки. Самокати.
Батьківським правом до наук
почав я спонукати:

— Щось ти уроки занедбав, —
все ігрища ті вражі
Гляди, щоб ти не скуштував
березової каші!

На це всміхається не зле
синок довготелесий:
— Я знаю, — каже, — сік, але
щоб каша із берези?

А я йому: — Того, хто вчивсь,
любили предки наші
й несли за те, що не лінивсь,
до школи горщик каші

Хто ж не обтяжувавсь нічим,
суворі предки наші
всипали добрих різок тим —
березової "каші".

А знав би ти, які були
з берези пруття голі,
що ними дітвору сікли
в старій церковній школі.

О, там старались що не крок
"підвищувати" бали
і за невивчений урок
безжалісно стьобали.

Тож батько наш і нам казав
за витребеньки наші:
— Гляди, щоб ти не скуштував
березової каші!

ЛОХВИЦЯ

Коли ми їдем Київ — Суми,
побіля Лохвиці — місток.
Обабіч — зарості. Внизу ми
аж відчуваєм холодок.

Вже й Лохвиця. Чи не рослина
дала їй назву отаку?
Адже росли тут лох, лохина,
що є в Грінченка в словнику.

Та головне, що річка в'ється
повз давні насипи, вали.
Сухою Лохвицею зветься
і є притокою Сули.

Снігами живиться й дощами,
й, буває, так пересиха,
що, мов калюжка між кущами,
стає воістину суха.

Та назва не дає спокою:
що ж Лохвиця в собі таїть,
що може бути і сухою —
як тайну слова зрозуміть?

Щоб дивну назву розтлумачить,
нас може виручить слівце —
слов'янське локва. Що це значить?
А означає слово це —

калюжа, рудочка, болітце
(а зменшувальне — локвица).
І докажіть ви, що не звідси
походить назва Лохвиця!

ДУМАЙТЕ, ЧИТАЙТЕ

Слова рідні, питимії
ще раз пригадайте:
"Учітеся, брати мої,
думайте, читайте..."

А чи геній випадково
в час важкої стуми
повторяв пекуче слово:
"Думи мої, думи"?..

"В Україну, — мовив сумно, —
ідіть, думи-діти".
Щоб розумно, не бездумно
ми жили на світі

Тож не нидіть нам, не скніти —
йти, не знавши втоми.
Розуміть, чиї ми діти,
пам'ятати, хто ми.

"ДІДУ МІЙ, ДУДАРИКУ"

У селі з давнім другом
в тиху пору теплісіньку
над Сулою, над лугом
рідну слухаю пісеньку:

"Діду мій, дударику,
ти ж, було, селом ходиш,
ти ж, було, в дуду граєш,
тепер тебе немає,
дуда твоя гуляє..."

А Сашко мені: — Друже,
в співах — рідні бувальщини.
І пісні не байдужі
до духовної спадщини:

"...і пищики зостаються,
казна-кому дістаються"...

Хай звучить і не модно
сопілчина небіжчика,
не для кого завгодно
зоставалися пищики.

Як сказати Сашкові,
чим я пісні завдячую?
Полюбив її змалку
я душею дитячою:

"Діду мій, дударику,
ти ж, було, селом ходиш..."

Виклика кожним звуком
почуття в нас незвідані,
що дідами онукам
з правіків заповідані…

ЗНАЧЕННЯ ПОБІЛЬШИТЬСЯ

Метаграма

Це слово часто стрінете:
три літери у нім;
та першу з них заміните
в цім слові чарівнім —

і значення побільшиться
одразу в сто разів.
І будете ви тішиться
з двох зовсім різних слів.

Які це слова?

(Рік, вік)

ЛИСИЙ І БОСИЙ

Загадка

Ану, хто з вас відгадає
(може, хто й не вчеше):
згори лисий поглядає,
знизу — босий бреше.

Що це таке?

(Місяць і собака)

НЕ ЛИШЕ ЗАПЕРЕЧУВАЛЬНА

Загадка

А хто порадує мене —
скажіть мені, будь ласка:
в якому слові частка не —
підсилювальна частка?

(Нехай)

І ТАКЕ БУВАЄ

Загадка

Хто жіноче ймення відгадає,
дуже миле у своїй природності,
що в пестливій формі означає
представницю іншої народності?

(Марійка, марійка)

ПТИЦЯ Й ПАРАСОЛІ

Загадка

Летить птиця на роздоллі,
випускає парасоль

Що це таке?

(Літак і парашути)

МЕТАЛЕВА ЖИРАФА

Загадка

Хоч не слон я і не робот,
а жирафа металева,
вантажі беру у хобот —
цеглу, рейки і дерева...

Хто я?

(Підйомний кран)

158

ДИВЛЯТЬСЯ СЕСТРИЧКИ

Загадка

Дивляться сестрички
так, немов живії:
жовті в них очички,
білі у них вії.

Хто вони?

(Ромашки)

ЖИТИ ПА ШИРОКУ НОГУ

Прислухаємось до слів потроху.
Часом кажуть про якихсь друзяк:
"Звикли жити па широку ногу,
розкошує так тепер не всяк!"

Що то за нога така широка?
Де у нашім вислові взялась?
Дошукатись — немала морока,
а бува, і встановити зась.

Треба знать середньовічну моду
і тодішніх багачів буття:
у Європі моді на догоду
величезне шилося взуття.

Це взуття носили і слов'яни,
козиряла в нім усяка знать:
що ботинки довші — більше шани,
можна багача по них пізнать.

Як, бувало, йде цабе велике —
зразу видно, що воно "з панських":
ледве не з півметра черевики,
широко ступати треба в них!

Щоб ходить зручніше — неодмінно
мали щось робити мудраки:
в носаках тримать набите сіно
або ще загнути носаки.

У Парижі про панів великих
і сьогодні можна ще почуть:
"О, ці мають сіно в черевиках!",
тобто добре, в розкоші живуть.

Тож і ми простежить маєм змогу
і потвердити для читачів:
вислів жити на широку ногу
породила мода багачів.

Є вона й сьогодні, рать не боса,
правда, вгору носака не пне.
Але глянь: іде, задерши носа,
або, ще як кажуть, кирпу гне.

ПИЛИП ІЗ КОНОПЕЛЬ

Перш ніж лізти, люди важать,
на який ступить щабель.
Щось невлад зморозиш, кажуть:
як Пилип із конопель.

Хто такий Пилип той дивний
і чого він там сидів? —
Інтерес уже спортивний
до таких крилатих слів.

Жив пан Філіп (з книг я знаю).
Шляхтич, з польських був земель
з Сандомирського десь краю,
із містечка Конопель.

Якось він прибув на раду
(сеймик саме скликав їх),
щось там бевкнув не до ладу —
у присутніх подив, сміх:

— Хто то? — всі питають.—Пробі! —
Та на нього оком стрель.
— То пан Філіп із Конопі!
(пан Пилип із Конопель).

І піїпов Пилип у люди
аж за тридев'ять земель.
І пішов гулять усюди
той Пилип із конопель.

А можливо, що й не в цьому
слів крилатих справжня суть.
Бо Пилипом, як відомо,
у народі зайця звуть.

Може, істина так близько,
не за тридев'ять земель:
просто вискочив зайчисько
із звичайних конопель.

Вам цікаво, — тема, звідки?
Із Міцкевича узята.
Придивіться до примітки —
"Пан Тадеуш". Пісня п'ята.

РОБИ, ЩОБ НЕ ПЕРЕРОБЛЯТЬ

Казав татусь — робити треба,
не виглядать, що зробить хтось.
"Роби, та так, щоб після тебе
перероблять не довелось".

Бо всі пра-пра і дід, і баба —
в калюжу ще ніхто не сів.
А виросте якась незграба,
то підведе Білоусів.

Іще навчаючись у школі,
запраг, щоб діло йшло на лад.
Я колоски збирав у полі,
я прислухався до порад.

А радили вставати зрання,
порада ж ця — великий плюс.
І я збагнув: секрет — старання,
і нині з іншими ділюсь:

"Роби, і не зважай на втому,
і не чекай, що зробить хтось.
Коли ж зробив, то щоб нікому
перероблять не довелось!"

І ЧОГО ВОНО ТАК?

Наяву чи вві сні десь верба чи смерека,
чи з лататтям ставок чи болітце грузьке,
але раптом побачиш — на хаті лелека —
щось таке українське, щось рідне, близьке.

Наяву чи вві сні десь тополі над шляхом,
чи село, повз яке проїжджав разів сто, —
а приліплене десь у куточку під дахом
так оселю теплить ластів'яче гніздо.

І чого воно так, що на рідній стежині
чи на довгих шляхах неймовірно трудних,
так бентежать серця нам ключі журавлині,-
може, предківські душі вселилися в них?

МОЄ СЕЛО

Моє село — ні гір, ні круч, —
рівнина, рівнина.
Пусти — покотиться обруч
до самого Ромна.

І від стрімких роменських круч
дорога вздовж ланів:
пусти — покотиться обруч
до самих Курманів.

Чому обруч? Як атрибут
він, може, й застарів.
Та я — і це підкреслю тут —
із роду бондарів.

— Ми не якісь, — казав мій дід, —
заблуди-пришелепки.
У тих, хто забува свій рід,
не вистачає клепки.

СЛОВО НАШЕ РІДНИ

Акростих

Роде наш красний, роде наш прекрасний,
Іншого в світі не шукаєм ми;
Дух український, вольний, незагасний,
Не подолати силам зла і тьми:
Ери нової вже гримлять громи.

Слово погідне, слово наше рідне,
Любим тебе ми, будем вік любить,
Обрій відкрився, всім світам ти видне,
Видне як сонце, як ясна блакить;
О рідне слово, хай тобі щастить!