Пригоди капітана Небрехи (Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи) - Ячейкін Юрій
Зникає усяка романтика міжзоряних мандрівок. Але самі подумайте, що я мав робити?
Саме тоді я вперше і востаннє погодився з працівниками Музею космічних мандрів на дуже невигідний для мене товарообмін. Вони вже тоді полювали на мою космічну колекцію, бо, крім славетного робота Малюка, якого капітан Козир списав з борту за надто грайливу вдачу, вони нічого путнього не мали.
Так от, на свою допотопну гармату вони виміняли казкові речі. Можете мені повірити. Досить сказати, що я не пошкодував пера жар-птиці, килима-літака, чобіт-скороходів і, головне, скатерки-самобранки. Чи варто згадувати, що в музеї негайно скасували буфет і склали щільний графік огляду експонатів з пташиного польоту, нічних екскурсій з чарівним пером жар-птиці і швидкісних пробігів по музею у чоботах-скороходах? Та за такі скарби я на їхньому місці віддав би десять гармат!
Того ж дня я набив коробку міліметровим жаростійким дротом, наче це була не спортивна, а вантажна ракета, і заклав коробку в гармату.
Азимут теж не підвів: координати з упередженням на тиждень вирахував учасно. Запрограмували гармату на певний квадрат зоряного неба й увечері стартували. Мить — і ми вже на місці. Від такої несподіваної зміни навіть моторошно стало. Щойно навколо була рідна тепла земля, аж гульк — уже космічна холоднеча. Наче хто тобі за комір сипонув сухого колючого снігу.
Ну, хоч ми й випередили світло, але роботи ще було до біса. Річ у тому, що ми анічогісінько не бачили. Воно й зрозуміло, адже світлова мозаїка за час своєї подорожі розпорошилася на десятки квадратних світлових місяців, а нам треба було змонтувати її на якійсь сотні квадратних метрів.
Отут і знадобився жаростійкий дріт. Один кінець його ми втопили у киплячі надра понаднової зірки, а другий приклепали до закоцюблого від холоду понадстарого карлика. Різниця температур створила біля коробки таке надпотужне силове поле, що всі тутешні світила почали обертатися навколо нас, а проміння потягло, як магнітом. Це було незабутнє видовище, справжня святкова карусель!
Але не буду брехати, спочатку нам дуже не пощастило — ми ввімкнулися не за адресою. Воно у всіляких там книжечках усе добре виходить, а насправді ой скільки доводиться морочитися!
Ми ввімкнулися просто в розпал абордажного бою між піратським і крамарським суднами. Знаєте, тріпотить Веселий Роджер — білий череп із кістками на чорному клапті, виблискують рапіри, шпаги, алебарди, абордажні сокири, сліпить очі зловісна морзянка пострілів з мушкетів і пістолів, свищуть кулі, невблаганні пірати стрибають з реї на рею...
А серед цієї веремії сидить папуга і ще під'юджує морських розбишак бридким голосом :
— Піастри!.. Піастри!..
Ну і вигляд пірати мали, я вам скажу! У кожного одне око перев'язане чорною стрічкою, у вухах півмісяцем сяють величезні сережки, пики неголені, як у їжаків, у зубах вони тримають гострі кинджали, а у волохатих руках — багатоствольні пістолети...
Азимутові тоді не повезло. Він беззбройний опинився в епіцентрі бійки і тільки ухилявся від небезпечних ударів. А потім не втерпів і майстерним хуком звалив з ніг якогось напівголого здоровила. Я йому потім докоряв за безпідставне втручання в історичний процес.
Нарешті битва вщухла. Капітан піратів, такий оперетковий тип у коротенькому золотому жупані на голому тілі, запропонував полоненим вибирати: або на рею — сушитися на сонечку, або перекваліфікуватися на піратів.
Друга умова чомусь усім здалася спокусливішою.
Новоспечені пірати обнялися з бувальцями, побраталися і разом кинулися відчайдушне штурмувати натоптані начинням трюми. Чого тільки там не було! Східцями котили просмолені кухви з золотом, весело несли під пахвою темні барильця з ромом, одягали на шию намиста з перлин і бананів, а бойові трофеї несли за плечима, мов в'язанки дров...
А потім, коли з пограбованого судна повитягали навіть цвяхи (вони тоді цінувалися), вдарили по ньому бортовим залпом і пустили на дно.
Тоді почали ділити здобич і святкувати перемогу.
Одверто скажу, таких відчайдушних пияк я ніколи не бачив! Якби зібрати отой ром, що вони вижлуктили, було б штучне море! А тоді всі попадали, де хто стояв, і поснули. Один пірат не встиг навіть люльки витрусити за борт. Ну, ясно, жаринка за жаринкою — і почалася пожежа.
Першому припекло п'яти капітанові. Він прокинувся і хоробро кинувся у вогонь. Та перед тим капітан так набрався рому, що тепер вмить вибухнув. А від детонації вибухнула порохова камера. Піратський корабель розлетівся на друзки.
За хвилину в морі плавали лише уламки. А з усієї залоги врятувалися лише двоє горлорізів, які трималися за порожню бочку з-під рому. Один з них ще пожалкував:
— Ех, якби вона повна була!..
Та хоч яка це була цікава і повчальна передача, але ми мусили вимкнути її.
Цього разу ми не схибили.
О, яка це була врочиста мить! Великий учений гуляв по яблуневому садочку і, як це личить генію, про щось зосереджено міркував.
І раптом упало яблуко.
Ісаак Ньютон зупинився, хвилинку задумливо постояв коло яблука і нарешті підняв його.
Як зараз бачу великого Ньютона! Лікоть лівої руки підпертий долонею правої, а яблуко таким чином лежить біля його проникливих очей.
— Цікаво, чому це яблука падають не вгору, а на землю? — спитав сам у себе.
І тоді я не стримався. Звичайно, підказувати не годиться. Кожен ще у школі знайомиться з цією аксіомою. Але інтереси людства для мене вище етичних норм.
— Тому, що існує закон всесвітнього тяжіння! — схвильовано підказав я Ісааку Ньютонові.
Він здивовано підвів очі і пильно глянув на мене. Він хотів мені щось сказати, можливо, подякувати за підказку, але тут сталося лихо. Дріт десь обірвався, силове поле зникло, і простір почав шматувати зібрані з такими труднощами історичні події...
Я кинувся до пульта і рвонувся навздогін, щоб почути відповідь Ісаака Ньютона. Але, самі розумієте, у тому світловому хаосі ця спроба була марна. Замість садочка, в якому гуляв знаменитий фізик, я на своїй коробці вдерся на стародавній лондонський базар. І хоч я промайнув його за якусь мізерну частку секунди, однак встиг помітити, що після того, як яблуко впало, ціни на яблука негайно підскочили...
От я і думаю: а що було б з людством, якби я на мить забарився підказати? Ви можете мені відповісти?
Капітан Небреха замовк, чекаючи на мою відповідь.
Та я, приголомшений усіма цими неймовірними пригодами, тільки й зміг недоречно промимрити:
— А який зв'язок з Ньютоном мас ваша звичка палити перед грубкою?
Капітан Небреха поблажливо осміхнувся :
— Не забувайте, на борту коробки був мій вірний штурман Азимут. Варто мені було дістати люльку, як він починав натякати: "От і пірати курили..." Тоді, щоб не дратувати Азимута, я й зрихтував цю грубку і нишком палив. А за довгі роки, поки ми поверталися, до чого тільки не звикнеш! А у моєму віці, самі розумієте, звичка — друга натура.
5. ПРИГОДИ НА ПЛАНЕТІ СТРИБУНЦІВ
6. У ЧАСИ КОМЕТИ
— Ви бачили у мене на столі чорний камінь? — якось запитав мене капітан далекого міжзоряного плавання Небреха, коли ми фарбували в ошатний білий колір його мініатюрну яхту. — Маленький такий камінець, але дуже важкий. Вранці я з ним займаюся гімнастикою по радіо, а вдень він мені править за надійний прес.
Зрозуміло, я одразу пригадав, що й справді капітан завжди притискав свої папери чорною, як ніч, каменюкою. Я й гадки не мав, що ця звичайна для жителя Чорноморського узбережжя річ є німим свідком якоїсь незвичайної події.
— Це все, що залишилося від другого природного супутника Землі, — задумливо мовив капітан.
— Другого природного супутника? — здивовано перепитав я, впевнений, що не дочув.
— Атож. Другого природного супутника Землі! — ще раз підкреслив Небреха і багатозначно додав: — Якби свого часу я вагався хоч секунду, людство й досі не з'ясувало б таємниці походження північного сяйва, а я зараз не чепурив би свою яхту, а ловив дрижаки на якомусь незайманому астероїді...
Капітан Небреха замовк, кинув у відерце з фарбою квачики і витяг з кишені свою прокурену люльку.
Та я вже звик до неодмінних тютюнових антрактів і терпляче чекав, коли Небреха сховається за димовою завісою.
Тільки тоді він почав свою чергову дивовижну розповідь.
— Це певно, якби я вагався хоч секунду, ми б зараз не знали багатьох речей, не знали б навіть такої дрібнички, звідки узявся Місяць...
Ви ще пам'ятаєте, як несподівано ми з Азимутом стартували з планети стрибунців?
Стартувати стартували, а запасів палива не поповнили. А скільки витрачається палива на старті, ви й самі добре знаєте, розповідати вам про це нема чого.
Словом, ні сіло ні впало, а ми опинилися у глухому закутку космосу з майже порожніми баками.
На допомогу годі було сподіватися, бо ніхто з наших шукачів пригод у тих краях ще ніколи не мандрував, а найближча зоряна траса пролягала на відстані кількох світлових років. Адже ми поверталися з першої навкологалактичної подорожі!
Нам загрожувала моторошна перспектива стати і першими у світі космічними робінзонами. Добре, коли нам пощастить знайти теплу, багату на кисень планету. А як доведеться викидатися на гострі скелі задубілого від холоду астероїда? Бр-р!
Азимут зовсім скис і дивився на мене з доброзичливістю людожера.
Ну, я людина щедра, поклав перед ним добрячий оберемок хлорели, сам сів перед грубкою, запалив люльку і замислився.
Що було робити? Головне, не полошитися, це ясно. Розумна людина, особливо така досвідчена, як я, завжди знайде раду. Та зараз ми вскочили-таки у виняткову халепу.
Азимутові що? Він сидить собі і хрумтить хлорелою, а мені треба вирішувати. Викурив я одну люльку, дві, три, а в голові порожнеча, як у просторі, що звідусіль оточував нас.
Ранок покаже, нарешті надумав я і поліз на гамак трохи спочити. Тільки заплющив очі, як Азимут почав галасувати:
— Комета! Комета!
— Де комета? Яка комета? — крізь сон запитую я.
— Малогабаритна комета майже з паралельним коробці курсом!
І тут мене наче електричним струмом штрикнуло. Комета! Майже з паралельним курсом! Ось хто вивезе нас з біди!
За хвилину я вже сидів біля окуляра телескопа, а мій штурман гарячкове обдирав у коробці усі дроти. Я йому навіть свій пасок віддав — ще дроту не вистачить на вуздечку.
