Мобі Дік - Герман Мелвілл
Наведеним визначенням я аж ніяк не виключаю з левіафанового братства жодного з тих морських створінь, котрих досі залічували до китів нентакітці - люди, найкраще обізнані в цьому питанні; а з другого боку - не залічую сюди інших риб, які досі авторитетно вважалися сторонніми. 44 Таким чином, і всі менші риби, що пускають фонтан і мають горизонтальний хвіст, повинні бути занесені до цього загального начерку цетології. А тепер опишемо великі підрозділи всього китового війська.
Насамперед я розподіляю китів, залежно від їхніх розмірів, на три основні книги (розбиті на розділи), які охоплюють усіх їх, великих і малих.
I. Кити ін-фоліо; II. Кити ін-октаво; III. Кити ін-дуодецімо.
Як представника китів ін-фоліо назву спермацетового кита; ін-октаво - сірого дельфіна; ін-дуодецімо - бурого дельфіна.
ІН-ФОЛІО. Сюди я включаю такі розділи: 1. Спермацетовий кит; 2. Справжній кит; 3. Фінвал; 4. Горбач; 5. Гостроспинний кит; 6. Жовточеревий кит.
КНИГА I (ін-фоліо), розділ 1. (Спермацетовий кит).
Цей кит, трохи відомий давнім англійцям під назвами «трампа», «фізетер», або «ковадлоголовий кит», у французів зветься «cachalot», у німців - «Pottfisch», а мовою Довгих Слів - «макроцефалюс». Він, безперечно, найбільше з живих створінь, що населяють земну кулю, найгрізніший з усіх китів, яких можна спіткати в морі, найвеличніший на вигляд і, нарешті, найцінніший з комерційного погляду, бо тільки з нього добувають оту дорогоцінну речовину - спермацет. Усі його дивовижні особливості я ще не раз розглядатиму далі. А поки що мене цікавить тільки його назва. З філологічного погляду вона безглузда. Кілька сторіч тому, коли спермацетовий кит був зовсім невідомий людям у всій своїй неповторній своєрідності, а жир його часом, при нагоді, добували з мертвих особин, прибитих хвилею до берега, в народі вважалося, що спермацет дає те саме створіння, яке в Англії називають гренландським, або справжнім китом. У ті часи гадали також, що спермацет є тим самим збудливим виділенням організму гренландського кита, на яке вказує перша половина назви цієї речовини. За тих часів спермацет був надзвичайно рідкісний, і вживали його не для освітлення, а для мастей і як ліки. Тоді його можна було тільки купити в аптеці, як тепер ми купуємо унцію ревеню. І, по-моєму, коли з плином часу стала відома справжня природа спермацету, давня його назва однаково збереглася в торгівлі - безперечно, аби підтримати високу ціну завдяки пов’язаному з тою назвою уявленню про його рідкісність. Таким чином, напевне, врешті ця назва перейшла й на того кита, з якого насправді добувають спермацет.
КНИГА I (ін-фоліо), розділ 2. (Справжній кит).
З певного погляду це найшановніший з левіафанів, бо він був першим із китів, на якого люди почали систематично полювати. З нього дістають матеріал, відомий під назвою «китового вуса», та лій, так і званий «китовим лоєм»,- з комерційного погляду товар другорядної якості. Серед китобоїв це створіння без розбору називають будь-яким з подальших титулів: «кит», «гренландський кит», «чорний кит», «великий кит», «справжній кит». Про вид, наділений стількома назвами, важко твердити з певністю, що це один і той самий вид. Якого ж саме кита включаю я до другого розділу своєї книги ін-фоліо? Того, котрого англійські природознавці називають «великий mysticetus», англійські китобої - «гренландський кит», французи - «baleine ordineire», а шведи - «growlands walfisk». Це той кит, на якого вже понад двоє сторіч полюють англійці й голландці в арктичних водах; за яким здавна ганяються американські китобої в Індійському океані, на Бразільських обмілинах, біля Північно-Західного узбережжя і в інших частинах світу, прозваних ними «китобійними угіддями».
Дехто твердить, ніби між «гренландським китом» англійців і «справжнім китом» американців є різниця. Але в усіх головних ознаках вони цілком тотожні, і досі ще не наведено жодного вирішального факту, яким би можна довести радикальну відмінність між ними. А саме через нескінченні розмежування, обгрунтовані вкрай непереконливими відмінностями, деякі розділи природничої історії аж відлякують нас своєю заплутаністю. Про справжнього кита ми ще докладно скажемо згодом, наводячи дані, що проливають світло й на кита спермацетового.
КНИГА I (ін-фоліо), розділ 3. (Фінвал).
Під цим заголовком я описую страховище, яке можна спіткати майже в усіх морях і яке називають «фінвалом», або «дмухачем», або «Довгим Джоном». Це саме той кит, чиї фонтани найчастіше бачать удалині пасажири нью-йоркських пакетботів під час плавби через Атлантичний океан. Довжиною, а також наявністю китового вуса фінвал схожий на справжнього кита, але він не такий опасистий і має світліший колір - майже оливковий. Його величезні губи нагадують кручену линву - так вони помережані глибокими скісними зморшками. Найприкметніша його ознака - спинний плавець - часто привертає увагу в морі. Цей плавець, три-чотири фути завдовжки, виростає сторчма на спині, ближче до хвоста, і має форму трикутника з дуже гострою, шпичастою вершиною. Інколи кит увесь пливе під водою, і над поверхнею моря буває видно самий плавець. Коли море більш-менш спокійне, тільки злегенька помережане круговими хвилями, над якими, ніби гномон, 45 здіймається той плавець і відкидає тінь на побрижену гладінь води, ту гладінь можна порівняти з циферблатом сонячного годинника, а кільця хвиль - з коловими годинними позначками, награвірованими на тому циферблаті. І тінь на цих «ступенях Ахазових» 46 часто падає назад.
Фінвал не належить до стадних тварин і не плаває табунами. Він, очевидно, китоненависник, як ото серед людей трапляються людиноненависники. Він дуже полохливий, завжди плаває одинцем; несподівано виринає на поверхню в найвіддаленіших і найпохмуріших водах; його
