Шельменко-денщик - Квітка-Основ'яненко

видумаєш, як би гладенько збрехати або вибрехатися. Се вже наша писарська натура. А як я подивлюся, так усюди однаковісінько - і у волості, і у суді, і у службі, Салдат або писар, та й секлетар діло зробить, усе до ладу приведе, а начальник і хваста: єто ми-ста здєлалі. От і тут так: я зовсім усе діло налагодив, баришню вкрадемо, його благородіє ожениться і худобу забере, а Шельменці коли скаже спасибі, то ще й гаразд; а коли тут же провинишся у чім, то зараз і палки... О, докучили мені отії палки! Коли б же я їх не накликав, що й досі не знайду капітана. Агов, ваше благородіє! Он іде; стой, Шельменко, та рівняйся! (Вытягивается.) О, мука, та й годі!

 

ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ

 

Шельменко и Скворцов.

 

Скворцов. Что, Шельменко, есть ли что новое?

Шельменко. Усього нового багато є, ваше благородіє!

Скворцов. Говори мне скорее просто, своими словами, только оставь свое несносное «будучы».

Шельменко. Величать, ваше благородіє, коли не прикажете, то й не будемо, тільки без «будучи» не можемо (в сторону), затим що без брехні не обійдеться.

Скворцов. Ну, говори скорее: видел ли ты барышню, знает ли она про письмо, согласна ли уходить?..

Шельменко. Сейчас-зараз усьо порядком розкажу. Як я пана Шпака навчив, то він, мій сердешний, точнісінько так і зробив. Письмо панночці прочитав, та й принялися удвох, будучи, з панею її лаяти. Панночка у сльози... О, та не хитра ж і вона! Плаче та вас коренить, каже: і цур, каже, йому і пек, каже, йому; себто вам, будучи, ваше благородіє, не від мене ви, теє-то, чуєте. Тут же лає, а тут письмечко - сіп та, будучи, і сховала до серця. От єй, не брешу! Хоч би мені, будучи, пропасти ось тутечка здєсь...

Скворцов. Перестань божиться, я тебе верю; оканчивай скорее.

Шельменко. От добре, що вірите, і вірте завсегда. От, будучи, панночка і відцуралася від вас, що, каже, і не хочу, і не жалаю, і на думці не покладаю, щоб, будучи, йти за нього. От старі й повірили й пішли від неї. От і зовсім.

Скворцов. Видел ли ты после барышню, и не приказала она чего мне сказать?

Шельменко. Де-то вже не бачив, істинно бачив і з нею у сінцях, на самоті, теє-то, говорив, ось як тепер, будучи, з вами, нехай здорові будете.

Скворцов. Не приказала ли чего мне сказать?

Шельменко. Де-то вже, будучи, не приказовала? Там такого наговорила, що за ніч замість казки і не переслухаєте.

Скворцов. Что же такое? Говори, не мучь меня!

Шельменко. А ось що казала: я його, каже, до смерті люблю,- себто, будучи, вас, ваше благородіє. Що, каже, хоч я й відцуралась від капітана при батюшці і при матушці, так се, каже, неправда, брехня по-нашому, а я таки його люблю, а на пана Лопуцька і дивитися не хочу.

Скворцов. Это что еще за Лопуцок?

Шельменко. Жених до панночки, кажуть, багатий та перебагатий. Оце туж-туж із старостами буде. Там їх так дожидають: усю птицю на птишні, будучи, порізали; пан з панею, теє-то, усе сваряться: вона дівчат товче, а він хлопців усюди протурює. Увечері, кажуть, і сватання зап’ють.

Скворцов. Еще этой беды недоставало, чтобы сбоку явился жених! Ах, какое мое критическое положение!

Шельменко. Та ще положенія не було ніякого, ваше благородіє, ще тільки сватання! А ми швидше украдемо панночку, то поки тут страва поспіє, а ми собі, будучи звінчаємося і, теє-то, вернемося...

Скворцов. Ах, если бы мне увидеться с Присинькой! Спроворь мне это как-нибудь...

Шельменко. Та я вже і спроворив. Туж-туж, казала, вибіжить.

Скворцов. Что же ты мне о самом лучшем и не скажешь?

Шельменко. Щоб не так, будучи, кортіло. Е, цур паліччя! Он вже і біжить. Поженихайтеся ж ви собі трошки, а я постою на калавурі.

 

ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ

 

Те же и Присинька.

 

Скворцов (спешит к ней навстречу). Ах, какое ты мне доставляешь удовольствие! (Целует ее руку.) Как я счастлив, что еще вижу тебя... Уверяюсь в любви твоей и, может быть, вижу тебя в последний раз...

Присинька. Совсем же не в последний раз; я как поклялася вам, что буду любить вас вечно и что ни за кого не пойду, кроме вас, то и сдержу слово.

Скворцов. А ожидаемый жених?

Присинька. Я об нем и не думаю и ни за что в свете не пойду за него. Моя машермер2 сказала...

Скворцов. Милая Присинька! Я тебя просил не говорить по-французски…

Присинька. Не буду, право, не буду. Отчего вам не хочется, чтоб я говорила по-французски? Я очень хорошо говорю...

Скворцов. Оттого-то я и прошу, чтоб ты не говорила, потому что тебя учили не так, как должно, а оттого ты и все подруги твои не говорят, а коверкают слова так, что знающий по-французски не поймет ничего, что вы говорите. Пожалуйста же, больше не говори. Читала ли ты мое письмо?

Присинька. Оно не прямо дошло до меня: батенька его перехватил и прочитал мне с большими упреками до того, что я... Не рассердитесь... Принуждена была сказать, что я вовсе вас не люблю и отказываюсь от вас, а письмецо я таки тихонько схватила, и оно у меня здесь.

Скворцов. Стало, ты согласна на мое предложение?

Присинька (с смущением). На... на какое?

Скворцов. Бежать со мною и тайно обвенчаться.

Присинька. Бежать!.. Как это слово раздирает мою душу!

Скворцов. Отчего же, моя милая Присинька! Ты вынуждена к тому крайностью. Родители твои ни за что не соглашаются выдать тебя за меня, ты любишь меня и желала вы быть моею лучше, чем выйти за предлагаемого тебе жениха. Не так ли?

Присинька. Оно так, конечно, но…

 

Фенна Степановна показывается за деревьями и подслушивает.

 

Шельменко (подойдя к ним). Та зділайте милость, менше говоріть, а швидше діло кінчайте. Воно ось як: ми, будучи, поєднаємо попа, щоб вас звінчав, смерком підбіжимо до хвіртки, що ген-ген біля загороди; я, будучи, буду тутечка-здєся і подам вам звістку, а ви, панночко, і чурхніть не оглядаючися, та швидше до вінця, а там, теє-то, вже звісно…