Перунові стріли - Логвин Юрій
Серед дня ведмідь сюди не потнеться!…" "А твої вороги-волхви?…" — питає Рибка. "Ти ж сам бачив — вони через болото втікли!" І Рибка пішов без лука і стріл. Більше він ніколи так не робив… Наловив він риби, зварили вони юшку. Ще пробув там Рибка, поки не підстеріг і не застрелив ведмедя-злодія. З однієї стріли. Пробив ведмедеві груди і серце!… Хотів бортник-чаклун, щоб Рибка лишився в нього за учня. Обіцяв навчити таємним знанням, і лишити у спадок усі борті і господарство. "Ні! — Сказав Рибка. — Я хочу стати великим, найкращим стрільцем!" А бортник-чаклун сказав: "Нехай так. Давай сядемо до столу і вип’ємо на прощання." Але Рибка відмовився: "Ні! Я ще не парубок!…" "Та ти ж спритніший за них! Хоробріший за них!…" "Ні! Як приймуть до громади — тоді питиму." Забрав коника-муцика і пішов геть… Коли Рибка повернувся додому, то довго парився в лазенці. Потім відіспався. Взяв один лантух і сів на коника. Мати хотіла спитати, куди він свою плату забирає? Та Дід спинив її: "Нам не можна. А він навіжений. Нехай собі їде. А ми не бачили, не чули і не знаємо нічого." Рибка приїхав до старого вигнанця. Старий послухав Рибку і пояснив: "Ти чудовий мисливець. Це в тебе, як кажуть, від Бога. Ти вправний рибалочка. І серед людей є особливі мисливці і рибалочки. Тільки полюють вони не на звіра. І ловлять не рибу. Їхня здобич — інші люди. Отой твій "бортник" — саме такий ловець. Він, той чаклун, вловив тебе, бо побачив, що ти кращий за інших. Але тебе за твоє малолітство старші зневажають. Він тебе підманив удаваною повагою і улесливими словами. А тоді твоїми стрілами порахувався зі своїми ворогами. Ти мені сказав, що стріляв зовсім легенько. Та сліди волхвів вели до болота. Там вони і потопились. Бо "бортник" намастив твої стріли отрутою. Від отрути волхви подуріли і поперли в болото. Якби твої стріли були чисті, то волхви забрали б із собою коника. Коли він послав тебе на озеро по линя, він твої стріли вийняв і змив із них отруту. А коли умовляв випити на прощання, то хотів тебе отруїти медовухою. І ти сконав би. Тільки не зразу, а потім!… Так що бережись чужих людей, особливо волхвів, чародіїв чи схожих на них. Бо тут не ти ловець, а вони. І ніколи не лишай стріли без догляду!" Рибка дуже засмутився: "То виходить — я порішив волхвів? Я тільки відлякати хотів!…" "Так воно виходить", — погодився дід Йов. "Діду Йове, діду Йове, — бідкався Рибка. — Ти таке погане мені розповів." "Нічого, онучку! Не переймайся, а радій, що своя людина тобі сповістить погану новину. Головне, щоб чужі раніше не почули. І не бійся. Той сучий "бортник" нікому нічого не скаже. Ця таємниця йому на користь. Ще раз кажу — не засмучуйся, що я тобі відкрив таємне. Маєш радіти, що одержав нове знання! І ще запам’ятай: людина, що зазирає тобі в очі, як той "бортник", то ловець людських душ і тіла. Стережися тих, хто тобі в очі зазирає нахабно. Щоб вони над тобою сили не мали, не дивись їм в очі. Бо вони сильніші за тебе. Але щоб вони не побачили, що ти їх остерегаєшся, дивись на перенісся. Ніби в очі їм дивишся, а погляду твого вони не можуть перехопити!" "А як у мене погляд буде сильніший?!" — Спитав Рибка. "У тебе чіпкий погляд. Але поки ще з дорослими не змагайся. Тобі ще треба вбитись у зріст і силу". Та Рибка не послухав діда Йова. І коли повернувся до селища, то пішов до парубоцького берези. Якраз біля клуні щось віяли. Рибка підійшов до берези і сказав йому: "Березо! Хочу з тобою говорити!" "То говори" — відказав береза, не дивлячись на Рибку. "Е ні, березо! Ти від мене верниш лице. Чи ти мене боїшся?" — Запитав Рибка. Береза поставив решето на землю, взявся в боки, і засміявся в обличчя Рибці. Але Рибка просто вперся поглядом в очі берези. Від Рибчиного погляду береза почав ніби опадати, якось зіщулився. Потім ніби зовсім обвис тілом. А Рибку від напруги то аж тіпало, обливало жаром спину й руки, то наче вітром холодило. Зрештою, береза не витримав Рибчиного погляду і сказав: "Цур тобі, Пек тобі! У тебе очі урочливі…" І пішов до клуні. Рибка йому услід: "Тікаєш? Бо злякався!…" Та береза йому нічого не відповів… Отак Рибка відкрив у собі силу. Але оте змагання Рибки з парубоцьким березою завдало шкоди всій родині. Бо старці зібрали всю громаду і виголосили, що Рибка не повинен нікуди ходити за громадську межу. І не заважати людям своїми урочливими очима. А якщо Рибка не послухається, а родина його захищатиме, то їх виженуть із громади! Отак за Рибкою, ще отроком, пішла слава чародія. Та Рибка від того не підупав ні духом, ні тілом.
Як не можна ходити кудись, то можна плавати. Попрохав Діда підлагодити старого човника. Поставили вони удвох нові ліщинові опруги, засмолили і затовкли паклею щілини. І поки не настав кригостав, навчився і правилочкою, і гребочкою ганяти того човника по всіх протоках, болітцях і стариках річки. Бив тепер на чистій воді на ночівлі перелітних гусей і качок. А одного разу подався тихцем річкою і протоками аж до Прип’яті. І там за одну чорну куницю виміняв цілий козубочок найкращого риб’ячого клею із турпака-осетра. Запасався на новий лук. Але й старим луком тієї осені вполював здоровенного оленя-рогаля. Підманив його Рибка риканням у берестяну дудку. Першою стрілою-срезнем пробив оленю груди. Олень спинився. Тоді Рибка вискочив із схованки, забіг з боку і поцілив оленя стрілою-швайкою просто в серце!… Коли патрали оленя, то побачили люди — стріла точнісінько посередині серця пройшла.
Того року був добрий врожай на горіхи і гриби. Білок у лісах з’явилось невидимо. Рибка стільки їх набив, що шкурок батько виробив повний кошіль. Ще вполював кілька кіз на глинищі. Бо туди приходила всяка звірина гризти глину. То Рибчиному батькові не було передиху всю зиму — вичиняв шкурки білок, куниць, кіз та зайців.
Як же прийшла весна, знов сів Рибка в дідовську довбанку і метелявся по всіх протоках, болотах, струмках та озерцях, поки вода не спала. Приганяв човна із озерця біля селища, повного гусей битих та качок. Чи здоровенних щук і сазанів. Теж битих з лука стрілами з подвійними наконечниками. Як плітка йшла в озера тертися, то Рибка просто черпав її саком і висипав у човен. Коли вода спала, потяг Рибка на собі довбанку до садиби. Це здивувало всіх ще більше, ніж урочливі очі Рибки. Йому було тринадцять — а силу мав доброго парубка. Притяг човна на подвір’я, забрав заступ, мотику, сокиру й тесло. Повантажив на свого коника і щез у лісі. Зрідка з’являвся додому, щоб принести доброї риби чи дичини та брав хліба і солі. А сидів він у лісі. Бо вони з дідом Йовом спорядили малесеньку домницю і варили в ній залізо. За раз випікали шматочок криці, що на долоні вміщувався. Та з неї потім виковували наконечник стріли. І ще багато було в них клопоту, коли робили самостріл. Лук на ньому був ясеневий на цілу сажень. Ставили його на звіриних стежках. І завжди мали свіжатину. Одного разу поніс Рибка м’ясо родині. Йому кажуть — і у старійшини, і у коваля ведмідь забрав телят. Рибка на те ні слова. Взяв домашньої їжи — і на коника. Як він виїхав за паколля, почали його гукати. Рибка спинився, але не повернув назад. Підходять парубки і питають Рибку: "Ти чув що сталося?!" Рибка їм: "Та казали…" Парубки йому: "Послужи громаді — поріши ведмедя!" "А ви хіба не здатні?" Береза йому: "Так ведмідь же заговорений! Пішли по його слідах із собаками. Собаки поперлись далеко вперед. Як забігли вони в чагарі — він їх там і подер! І щез!!!" "Де це було?" — Питає Рибка. "Отамо у кленовім гаю за відьминим колом!" "Як послужу громаді, що мені буде?" — Питає їх Рибка. "Старці наші сказали, що знімуть із тебе заборону…" "Гаразд. Тільки до лісу не пхайтесь і мене не шукайте. Як порішу — сам прийду!" І мерщій до лісу. Зразу знайшов відьмине коло. У чагарнику клоччя від з’їденого собаки. Ще два собаки загребені були якимось лісовим сміттям. Зразу погнав коника до вежки діда Йова. Там вони швидко розібрали самостріл. Повантажив Рибка все на коника і мерщій до відьминого кола. Добре склав самостріл і насторожив здоровенну стрілу. Та й знову до діда Йова. Проминула ніч. Рано вранці зібрався Рибка перевірити самостріл. Дід Йов йому каже: "Не випускай лук і стрілу з рук ні на мить. Якщо стріла тільки його поранила, може причаїтись і кинутись зненацька!…" Наче у воду дивився старий. Тільки повернув Рибка до відьминого кола — вискочив ведмідь! У боці звіра стирчав уламок товстої стріли. Звір у кілька стрибків наздогнав коника. Рибка скотився на землю. А ведмідь вхопив обома лабетами коника і повалив на землю. Та коник щосили борсався. Рибка підскочив і всадив одна за одною у ведмедя три стріли. Ведмідь закляк — та коника не відпускав. Рибка обійшов звіра ззаду і всадив стрілу-долотце просто у череп. Ведмідь відвалився і задер лапи. Тільки тоді коник скочив. Рани на ньому довелось потім довго лікувати.
То щоб винести ведмедя з лісу, довелось кликати людей. Перед тим Рибка повитягав із ведмедя всі стріли. Місце, де ставив самостріл, добре затоптав і заволочив гілками. Як білували того ведмедя — у його шкурі і м’язах знайшли майже дюжину наконечників стріл. Але не було жодного кращого за Рибчині стріли. А виповнилось тоді Рибці повних тринадцять років.
Після ведмедя зняли заборону з Рибки. Та про його урочливі очі всі пам’ятали. Адже парубоцький береза клявся Перуном, що від Рибчиного погляду в нього цілий день паморочилась голова. А Рибка казав, що береза віяв конопляне сім’я і від того пилу подурів. Але Рибці віри не йняли і остерігались його погляду, як і раніше. Якщо минуло року на Рибці була заборона, то цього року він пішов на торжище-ігрище. Пішов один, без парубків. Як же він об’явився на тій леваді, то всі дивувались, як він змужнів. Хтось спитав: "Чого прийшов, хлопче? Ведмеді до нас більше не залазять. Чи прийшов из кимось у стрільбі змагатись?" Рибка їм і відповідає. "Ні. Прийшов подивитись на вашого бортника-чаклуна". "Так он він і стоїть біля коней!" Рибка пішов до кінського кутка. І каже бортнику-лиходію: "Я прийшов змагатись із тобою! Хто кого передивиться!" Бортник-чаклун сміється: "Ти мене хочеш передивитись? Ану дивись мені в очі! Ти зараз заснеш!" І витяг перед очі Рибки зелену намистину на жилці.
