Українська література » Класика » Серед степів - Мирний Панас

Серед степів - Мирний Панас

Читаємо онлайн Серед степів - Мирний Панас

Життя землі заснувало твоє життя, дало тобі покорм, виробило з нього кров, виліпило у твоїй голові мозок, сказало: думай ним!.. І ти, двоноге звіря, високо підняло свою голову вгору, загордувалося. Цей безмірний світ-мир тілько задля тебе! Все живе, що родить і плодить сира земля, твої слуги, тобі на потребу!.. Оханися та кругом себе обдивися! Та земля, що твоє життя зародила, вона його й розорить, зігне його болістями, підкосить хворобами, знищить смертю! "Земля єси — і в землю підеш", і твій гордий розум — мозок виточить гидкий черв'як, що ти його за своє життя топтав ногами. Що ж ти за цар такий,— скажи мені? Що ти за сила така, коли себе ні від чого захистити не зможеш? Покинь же свої високі думи, горді заміри та поглянь кругом себе. Поверни свої очі назад у свої прожиті віки, у свої минулі століття… Що ти там бачиш? Бої та січі, змагання та чвари… кров братова червоніє на тобі до сього часу… Зачатий у крові, вигодований та вирощений нею, нею ти живеш до сьогодні; заснувавши своє життя на хижацтві, ти ті хижацькі заміри переніс і на громадські справи: помежував братів на стани, поділив їх на коліна, виставив одного проти другого і втішаєш себе отим змаганням, забуваючи про братерство… Були в тебе свої проводарі, з'являлися пророчі люди, були й пророки великі… Поймали вони тебе своїм огненним словом, та не пройнявся ти їх святою вірою: прийняв ти облуду за душу і, прикривши зверху блискучими шатами, грів коло серця свої хижацькі заміри. Життя твоє й досі давнє! А глянь на світ, на його красу пишну, на його обшир безмірну… Здається, всього багато є — і краси, і достатку. Для всіх вона однакова, всім би його стало…

— Добродію! Ви не спите? — спитався вас Яким, уклавшись спати біля воза на траві.

— Ні, не сплю,— одказуєте ви, раді, що хоч голос Якимів одвів вас від тії плутанини, яку закуйовдили ваші невпинні думки.— А що скажеш, Якиме?

— Та… хотів вас попитати…

— Питай, що таке?

— Ви не знаєте, добродію, як його записатися на Амур?

— Куди? — аж скрикнули ви.

— На Амур… Сторона є така… Землі там, кажуть, неомірно: йди бери, займай скілько хоч — ніхто тобі не заборонить.

— Чи ти, бува, не здурів, Якиме? — гукнули ви, підводячись на возі.— Ти ж їхав зо мною цілісінький день, з ранку й до пізньої ночі?.. Бачив цей край — який він хороший та пишний. Де ти знайдеш другий такий на білому світі?

І ви почали Якимові гаряче викладати про все, що вам довелося бачити сьогодні, про ті чарівні та милі почування, які ви пережили, про красу й достаток свого краю.

— Та воно-то так, добродію. Що й казати? Хороше в нас і красно, і всього вволю є… Тілько все то, добродію, чуже та не наше. Он у мене жінка, діток троє, а землі ні клаптя немає. Огород такий, що з своєї стріхи та на чуже капле. От ви і розсудіть: як тут його жити? А Амур-сторона, кажуть, багата: землі тої неомірно; лісу — скільки хочеш, річки — так і кишать рибою! От якби хто знайшовся такий добрий та допоміг мені туди з сім'єю добутися…

— А ти був там? Бачив своїми очима все те, про що оце тут наказав?

— Я не був, а всі так кажуть. Ото, що сьогодні стрівали, теж на Амур пішли… І курей, і кішок повезли з собою… Добро!

— Хороші бубни за горами, а зблизька шкуратяні — знаєш?

— Знаю,— нехотя одказав Яким.— Так ви, значить, не раєте на Амур? — не швидко спитав він.

— Не тілько тобі, а й рідному батькові не пораю! Багато вашого брата туди пішло; були люди із достатком, та й ті знищились, перевелись ні на віщо… Діти повимирали, самі від хвороби та всяких напастей ледве ноги волочать. Радніші б і назад вернутися, та ніяк доставитись.

— А ви сами, добродію, звідти? Бачили там самі нашого брата? — попитався Яким.

— Ні, я там не був — по газетах пишуть.

— А-а… пишуть?.. Ну, так будемо ж спати,— одказав Яким,— бо он уже й Волосожар зійшов, незабаром почне світати.

Серед нічної тиші та темноти до вас донеслося, як Яким почав лаштуватися до відпочинку: щось таке він підсовував, щось розгортав і, позіхнувши, незабаром почав висвистувати носом.

Чи не час, бува, і вам відпочити? Час, час!.. Та чи зійде-то сон на вашу заклопотану голову? Чи заспокоїть він ваше розражене серце та роз'ятрену душу?

[1903]

Відгуки про книгу Серед степів - Мирний Панас (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: