Із днів журби - Франко І. Я.
та як же я до помочі їм стану?
Я знав, що пута їх міцні й тверді
і, не зламавши їх, я марно зв’яну.
О, я боявся їх, немов докору,
мов зрадженої любки тихих сліз,
неначе сам я винен був їх горю.
Отим-то я щодня - відлюдок дикий -
свій біль дрібний і сором свій великий
ховав у серці і тікав у ліс.
IX. «Привіт тобі, мій друже вірний, гаю…»
Привіт тобі, мій друже вірний, гаю,
повірнику моїх найкращих дум!
Все чисте, ясне, що лиш в серці маю,
надихав свіжий запах твій і шум.
На твоїх поляна́х, в відлюднім плаю
я розсипав свій жаль, губив свій сум;
у твоїх запахах, неначе в раю,
окрилювався молодечий ум.
Під скрип могутніх конарів дубових
складались першії мої пісні,
слабії відгуки твоїх пісень чудових.
А в бурі рев, як громи навісні
ламали твоїх велетнів корони,
у твоїх криївках шукав я охорони.
X. РОЗМОВА В ЛІСІ
Здорові дядьку! Що се, ви за злісного?
Злісний
А так, злісную, бачте на старі літа.
Я
А син же де? Таж він за злісного тут був.
Злісний
При графі за лакея десь в Італії.
Я
Се що за шмаття двигаєте? Прати десь?
Злісний
Га! Га! Верети! У дівчат навідбирав.
Я
Що? За дівчатами вганяєте іще?
Злісний
То не з добра, небоже! Панська служба - мус.
Я
Що ж се за служба бігать за дівчатами?
Злісний
От видно, що давно в селі ти не бував!
Таж управитель ліс сей для селян запер,
а тямиш, що товар віддавна пасли тут.
Тепер нема де раз попасти, ба нема
в бідніших чим погодувать товарину́.
А в лісі трави, бачиш сам, до пояса,
аж гнуться, шепчуть, наче просяться під серп.
Ну, та й ідуть жінки, дівчата крадькома,
нажне верету і вже має на весь день.
Я
Ах, зачинаю розуміти! Ну, а ви
підстерігаєте й верети берете?
Злісний
А так. Що ж діять? Заборонено хлопам
у ліс - ні кроком, ані оком не входить.
Я
А в вас підноситься рука у бідних тих
верети відбирать за жміньку бур’яну?
Злісний
Підноситься, небоже! Панська служба - мус.
Рука підноситься, лиш серце трепещить.
У сні часом ще причувається їх плач.
Я
То управитель у дворі сидить тепер?
Злісний
Ні, не сидить. Він на фільварку за селом.
Я
А двір пустий? Чи, може, графа ви ждете?
Злісний
Ні, не ждемо. Говорять, граф нездужає.
Максим писав. Подужав трохи був торік,
і понесло його лихе десь там… таке
місточко є, що в карти грають - чи в кістки.
Скортіло графа - за годинку просадив
всі гроші й бричку з кіньми. Був би, може, й весь
маєток там лишив, так дав бог - вдарило
йому на мозок, впав на місці, наче труп.
Його, мов трупа, винесли, аж мій Максим
живенько кинувся, щось там зробив йому -
він знав уже, при нім служивши, напади
його недуги,- ну, там зараз лікаря…
І відживили пана графа. То писав
Максим, що лікар графові таке казав:
«Якби не сей слуга ваш, був би вам конець».
Я
Ну, певно, граф віддячиться Максимові?
Злісний
Ой, вже віддячиться! У голові йому!
Писав Максим, як лікар се йому сказав,
а він лиш носом покрутив: «Ну, так! Ну, так!»
Я
І не міркує ще додому повертать?
Злісний
Та хто там знає? От тепер прислав нам тут
якусь поману. Адже йшли ви попри двір?
Я
Ну так, ішов.
Злісний
І що, не чули вереску?
Я
Ні, не чував.
Злісний
Ну, певно, спала десь вона.
Я
Що за вона?
Злісний
Якби я знав або хто-будь!
Якесь таке, ні птах, ні риба, ні жона,
ні панна, та й говорить не по-нашому,
мов та синиця цвенькає, пищить, вищить,
в долоні плеще, всюди скаче, бігає,
всьому дивується, раз плаче, раз смієсь.
Мале таке та утле - взяв би, бачиться,
в долоню й другою долонею прикрив,
а всюди того повно - двір, гумно і сад,
шпихлір, і коршму, й тік - все чисто навідить,
усякого зачепить, всім цікавиться -
ну, сказано, помана, ще й французькая!
Я
І хто ж вона, чого сюди приїхала?
Злісний
Питайте ви мене, я буду вас питать!
Фервальтерка, що з нею розмовляється,
говорить: «Бог її там може зміркувать».
Та лист прийшов від графа до фервальтера
і в місті до старо́сти, щоб в оглядності
її держали, не перечили ні в чім,-
мовляв, недужа, хоче тут освіжитись.
Та де б тобі недужа! То живе срібло!
Говорю вам: помана, ще й французькая.
А ви зайдіть коли - без церемонії,
розмовтесь з нею - страх яка розмівная.
Нащо вже наші молодиці - тумани,
а й з ними щось, калічачи слова, бересь
балакати, знаками доповняючи.
Прийдіть, я знаю,- буде рада, ну, та й вам
не буде нудно так, як там на хуторі.
Я
Мені не нудно, а з поманою,
