Котигорошок - Лотоцький Антін

Продуйвода запорався. Приніс дров, приніс води і почав обід варити. Ще гетьгеть було до полудня, як він був готовий. Сів собі Продуйвода і чекає своїх товаришів. Аж хтось і стукає в двері.

Продуйвода виглянув, аж там, перед хатою, таке чудовисько, що й глянути страшно: кудлате з ніг до голови, вуха й ніс величезні, очі маленькі та меткі, а борода довга – вп'ятеро така, як саме чудовисько.

Став Продуйвода і дивиться на чудовисько. А воно верещить:

– Зараз пересади мене через поріг, я тут господар!

Коли господар, то господар! Взяв Продуйвода чудовисько на руки й пересадив поріг.

А воно: "Посади мене за стіл і давай їсти!"

Посадив Продуйвода чудовисько за стіл і поставив перед ним миску зі стравою. Чудовисько вмить з'їло все до чиста і знов кричить:

– Їсти давай!

– Та вже нема що!

Тоді як не кинеться чудовисько до печі! Вибрало все, що там було й виїло, навіть ложки в горшку не залишило. Після цього як схопить кийок, що стояв у кутку, як почне бити нещасного Продуйводу. Набило, набило і, не встиг ще Продуйвода спам'ятатися, як воно зникло.

Збитий, мов квасне яблуко, Продуйвода, взявся вдруге варити обід. Ледве скінчив, як Котигорошок та Перевернигора повернулися з ловів. Полювання вдалося їм напрочуд гарне. Буде завтра гарний обід!

Пообідали всі смачно, відпочивають.

На другий день зранку на полювання пішли Котигорошок і Продуйвода, а Перевернигора залишився варити обід.

І Перевернигора впорався та чекав приходу товаришів. Аж чує, стукає щось у двері.

Виходить, відчиняє сінешні двері і з дива аж ахнув. Перед ним чудовисько: кудлате з ніг до голови, вуха й ніс величезні, очі маленькі та меткі, а борода довга, довга – вп'ятеро така, як саме чудовисько.

Перевернигора аж очі вирячив, так дивиться.

– Чого ти тут хочеш? – питає.

– Чого я хочу? – заверещало чудовисько. – Я тут господар! Пересади мене через поріг!

Перевернигора пересадив.

– Давай їсти! – кричить.

Перевернигора поставив перед нього страву, – чудовисько змело все дочиста і знов кричить: "Давай ще!"

Дав Перевернигора ще. А чудовисько з'їло й це, й своєї: "Давай, давай ще!"

Думає Перевернигора: – Біда буде, як ця прожора все виїсть і не залишить нічого товаришам.

І став просити:

– Будьте ласкаві, зачекайте хвилинку, нехай зварю щось, бо вже не маю нічого готового.

Але кудлате стрибнуло, мов білка, з лави до печі. Виїло, виїло все, що там було, а потім за кийок і ну ж бити ним Перевернигору. І поки Перевернигора спам'ятався, воно зникло, тільки вітер загув за чудовиськом.

Болить спина в Перевернигори, болять кістки, але ж ніколи йому стогнати, треба про новий обід думати. Ледве він упорався, коли Котигорошок і ІІродуйвода повернулися. Полювання було ще краще ніж учора.

Каже Перевернигора:

– Ну, Котигорошку, завтра твоя черга варити обід! – і усміхається.

– Авжеж, – каже Котигорошок, – ви побачите, який з мене славний кухар. Але чого ти усміхаєшся, друже?

– Так собі! – відповів Перевернигора.

Поки вони обчистили впольовану звірину, на дворі й стемніло. Всі три взялися разом варити вечерю. Повече ряли і вмить полягали спати, бо ж вранці треба Продуйводі й Перевернигорі іти на полювання... Котигорошок зараз і заснув. А Продуйвода й Перевернигора довго ще не могли спати; в обох боліла спина від бійки чудовиська. Говорить Продуйвода Перевернигорі: 71

– Чого це ти сміявся, коли говорив Котигорошкові, що завтра його черга варити обід?

– От, так собі!

– Е, не так собі! Скажи правду, в тебе не був якийсь гість до обіду?

Глянув Перевернигора на Продуйводу і впізнав з очей, що він уже все знає.

– А в тебе був? – питає цей Продуйводу.

– А, був! – відповів Продуйвода. – Був, щоб він пропав! – І розповів всю пригоду з чудовиськом.

– Такісенько було й зі мною, – сказав Перевернигора.

– Цікаво, як воно буде з нашим Котигорошком? – мовить Продуйвода.

– Ой, скоштує і він, мабуть, буків.

IX.

КОТИГОРОШОК ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ ЗНОВ З ЛИХИМ

Раннім ранком схопилися всі, повмивалися, поснідали та й Продуйвода й Перевернигора пішли в ліс на полювання, а Котигорошок залишився в хаті куховарити. Варить він, пече, смажить. Такі линуть запахи по хаті, що аж любо... А Котигорошок порається біля печі й підспівує собі. Тільки сонце стало вже на півдні, як застукало щось у двері.

– Еге, рано чогось повертаються з ловів мої товариші, – подумав Котигорошок, ідучи відчиняти двері. Відчинив, – аж це не товариші, а чудовисько, кудлате з ніг до голови, вуха й ніс величезні, очі маленькі та меткі, а борода довга, довга – вп'ятеро така, як чудовисько!

– Ось тобі й гість! – здивувався Котигорошок. – А ти, Лихий, звідки тут узявся?

Чудовисько забурмотіло:

– А ти думав, Котигорошку, що вже мене не буде? Дужий ти, дужий! Ти думав, що коли спалиш мене, то я вже й пропав. А я, бачиш, ось перед тобою! Ха, ха, ха! Пересади мене через поріг, це моя хата!

– Була твоя, тепер моя! – відповів Котигорошок. – Лізеш незапрошений в гості, то сам перелазь.

Лихий перескочив поріг, викарабкався на лаву і до Котигорошка:

– Давай їсти!

– Я ще для тебе не варив, – відповів Котигорошок. – Постривай, зварю якоїсь юшки і нажерешся.

– Давай їсти, давай їсти! – кричить Лихий.

Цього було вже забагато Котигорошкові:

– Ех, зараз я почастую тебе, падлюко! – сказав він, та як візьме свою булаву, як почне бити! Лихе такий вереск підняло, аж вуха в'янули... Бив Котигорошок, бив, аж Лихий простягнув лапи без духу.

Тоді він виніс чудовисько за хату й забив його лапи й бороду в дубовий пень...

– Покажу друзям, якого я звіра вполював. Вони вже певно не вполюють такого.

І пішов до хати та й чекає товаришів.

Довго не приходили вони. Нарешті прийшли. Лови не дуже їм вдалися.

Дивляться, а Котигорошок такий веселий та радий. Друзі просто дивом дивуються. А Продуйвода не витримав і спитав таки:

– Чи не мав ти сьогодні гостей, Котигорошку?

– Чому ні! Був мій давній знайомий. – Ну, і що?

– Нічого. Поводиться цей гість погано, і тому я так його сперищив, аж дух вигнав з нього. Ходіть, покажу вам покійника.

Пішли. Аж дивиться Котигорошок, а там, де був пень, тільки яма – нема ні пня, ні Лихого.

– Віджила проклята біда! – каже Котигорошок.

Від ями ішов слід, куди Лихий волік цей пень. Друзі пішли слідом і зайшли під величезну гору. Слід губився в малесенькій норі так, що одні тільки миші могли б туди пролізти.

– Стривайте, тут я пораджу, – сказав Перевернигора. І вмить він перевернув гору. Дивляться всі, а на місці, де була гора, чимале озеро.

– Тепер моя робота! – каже Продуйвода! І як подув, так зразу вода розступилась аж до дна. Дивляться, а на дні озера прекрасний палац з кришталю. Але до палацу немає стежки. Навколо стрімкі, спадисті стіни.

– Стрівайте, щось ми порадимо, – каже Котигорошок. Добув він з торби довгу линву й мовить:

– Ви держіть линву, а я спущуся по ній вниз. Коли знайду в палаці цінні речі, прив'яжу їх до линви й смикну раз. Тоді тягніть скарби. Коли ж я смикну тричі, то це буде знак, що немає нічого, тягніть тоді мене.

Друзі згодилися й спустили Котигорошка на дно.

X.

КОТИГОРОШОК У ПРІРВІ

Коли вже спустили Котигорошка на дно озера, він підв'язався й пішов простісенько до палацу. Увійшов туди, дивиться, аж там у кімнатці сидять три дівчини та мережать рушники золотими та срібними узорами. А Лихий спить біля них таки з колодою.

– Хто ви такі? – питає дівчат Котигорошок.

– Ми в неволі у цього Лихого.

– Це його палац?

– Його. Він забрав нас від батьків наших і тримає тут як невільниць.

– Коли допоможете мені, то я вас визволю, – каже Котигорошок.

– Нас не можна визволити інакше, хіба ти його вб'єш, – сказала одна з дівчат.

– Е, вбити його не можна, – каже Котигорошок, – я вже двічі затовк його до смерті, а він усе віджив.

– Можна, – каже друга дівчина. – Раз, коли він прийшов дуже побитий, я його запитала, чи він може вмерти.

А він сказав, що треба його вбити й жовч вийняти – тоді він загине. Вбити його можна тільки мосяжною булавою.

Коли почув це Котигорошок, як не гупне Лихого по голові! Голова розлетілась на кусні. Тоді він добув зза пояса ніж і вирізав з Лихого жовч. Тіло закопав глибоко в яму й покрив важким камінням, а жовч злив у плящину, заткав її міцно і взяв у кишеню.

Дівчата сказали, що одну з них зовуть Люба, другу – Слава, а третю – Олеся.

Ця третя йому найбільше припала до вподоби. Була вона тиха, не пишалася так, як Люба та Слава.

– Ну, дівчата, – сказав Котигорошок, – тепер ми вийдемо на світ. Але шкода, щоб стільки скарбів туту марнувалося. Кожна хай візьме собі, скільки зможе золота й самоцвітів, а мої друзі, що ждуть там на мене, витягнуть вас на верх.

Дівчата метнулися за золотом і самоцвітами й незабаром були готові. Котигорошок прив'язав насамперед Любу й смикнув раз линву. Вона пішла вгору і потім знов спустилася. Тепер пішла вгору Слава, а за нею – Олеся.

Линва знов спустилася. А Котигорошок думає собі:

– Гроші й самоцвіти – ласа річ, не раз вони вводять у спокусу людей. Хто знає, чи й мої друзі не захочуть позбутися мене, щоб не ділитися грішми. Треба їх випробувати.

Прив'язав колоду до линви та смикнув тричі...

Линва пішла вгору, але раптом колода так і гепнулася на дно.

– Ось тобі й друзі! – подумав Котигорошок.

Та ще мало цього. Дивиться він, раптом над ним неначе срібна стеля стала. Це Продуйвода пустив назад озеро. А потім раптом стемніло.

– А це Перевернигора поставив гору на старе місце. Тепер звідси мені виходу не буде, – зажурився Котигорошок.

Але згодом сказав:

– І чого мені зараз в зневіру падати! Якийсь вихід мусить знайтися. Пошукаю і знайду. Передусім треба щось з'їсти і відпочити.

Знайшовши в коморі харчі, він зварив обід, попоїв і повеселішав: "Тепер будемо шукати виходу". Він набрав у торбину харчів і пішов шукати виходу. Не довго шукаючи, знайшов вузький отвір у землі, так, що тільки пролізти можна. Став він повзти цим отвором. Довгий був отвір, і нарешті Котигорошок пробрався на світло. Побачив над собою синє небо й легше на серці стало. Розглянувся навкруги! Еге, над головою воно синє небо, але ж вийти звідси годі, – прірва глибоченна.

І знов зажурився. Правда, голодом не журився: росли на дні прірви кущі малини та ожини, дрібна риба була в потічку, що плив серединою прірви. І не вікувати ж йому в оцій прірві! Однак, що тут робити, яку раду знайти? Не один день, не одну годину передумав він, але ні до чого не додумався.