Серця трьох - Джек Лондон

- Тому, що я кохаю також і Генрі,- відповіла Леонсія, все ще дивлячись йому в очі.

- Ви ж бо кажете... ви ж сказали, що кохаєте мене? - тремтячим голосом спитав Френк.

- І вас. Я кохаю вас обох. Я порядна жінка; принаймні я завжди так гадала. І досі ще так гадаю, хоч мій розум і підказує мені, що не можна кохати рівночасно двох чоловіків і бути разом із тим порядною жінкою. Ну, та це мені байдуже. Якщо я грішна, значить, я така й є. І я не можу переробити себе, бувши зроду грішна.

Леонсія замовкла, але Френк усе ще не міг здобутися на слово.

- А хто з нас тепер англосакс? - спитала вона й ледь помітно всміхнулася, почасти підбадьорюючи себе сміхом, а почасти тішачись тим, що її слова справили на нього таке враження.- Я відкрила вам своє серце й розповіла про свої наміри.

- Але ж ви не можете...- гарячково запротестував Френк.- Ви ж не можете кохати мене, а одружитись із Генрі!

- Мабуть, ви не зрозуміли мене,- дорікнула вона.- Я збираюсь одружитися з Генрі й кохаю вас. Але я кохаю й Генрі. Не можу ж я одружитися з вами обома. Цього не дозволить закон. Тим-то я одружуюсь лише з одним. І я маю намір одружитися з Генрі.

- Навіщо ж тоді, навіщо ви умовляли мене залишитися? - спитав він.

- Адже я кохаю вас. Я вам це вже сказала.

- Якщо ви будете поводитись так і далі, я збожеволію! - скрикнув Френк.

- Мені також здавалося, що я збожеволію через це, і здавалося багато разів,- заспокоїла його Леонсія.- Якщо ви гадаєте, що мені легко виконувати роль англосаксонської жінки, ви помиляєтесь. Але жоден англосакс, навіть ви, якого я так палко кохаю, не може ставитись до мене з презирством за те, що я не ховаю своїх ганебних почувань. Я вважаю за краще просто сказати вам про них. Якщо це риса англосаксонської вдачі, не ганьбіть її. А коли це риса іспанки, жінки й Солано,- теж не ганьбіть її. Бо я - іспанка, і жінка, і іспанська жінка з родини Солано... хоч у розмові й не розмахую руками,- жартівливо додала вона, ледь усміхнувшись.

Запала мовчанка.

Саме тоді, коли Френк хотів щось відповісти, вона знаком звеліла йому мовчати. У хащах щось зашаруділо й затріщало, і вони обоє прислухалися: очевидно, хтось наближався до них.

- Слухайте! - прошепотіла Леонсія, торкнувши Френка за руку.- Я буду останній раз англосаксонка і скажу вам усе. Надалі я завжди буду хитрувати й викручуватись, як, на вашу думку, роблять іспанки. Отже, слухайте ж! Я люблю Генрі. Це правда, щира правда. Та вас я кохаю дужче, куди дужче. Я вийду заміж за Генрі... через те, що кохаю його й заручена з ним. А вас я завжди буду дужче кохати.

Раніше, ніж він устиг відповісти, з-за кущів вийшли старий майя з сином. Навряд чи помітивши їх, жрець упав навколішки й вигукнув іспанською мовою:

- Мої очі вперше вздріли очі Чіа!

Потім, перебираючи вузлики на священних мотузочках, він мовою майя розпочав молитву, що в перекладі звучала б так:

- О, безсмертна Чіа, могутня дружино божественного Хцатля, божественне серце пророслого насіння, богине дощу й плодючого проміння сонця, що, на щастя людськості, годує насіння, овочі й коріння! О славетна Чіа, якої уста завжди шепочуть над вухом Хцатля, до тебе звертаюсь я, смиренний жрець, із молитвою. Вчини ласку й вибач мені. Нехай золотий ключ із твоїх вуст відкриє вухо Хцатля. Дозволь вірному тобі жерцеві добутись хцатлевого скарбу. Ні, не для нього, о, божественна, а ради його сина, якого визволив грінго. Діти твої, майя, сходять нанівець. Не потрібні їм скарби. Я твій останній жрець. Зі мною сконає все, що було відоме про тебе й про твого великого чоловіка, ім’я якого я насмілююсь вимовити, лише схиливши голову на це каміння. Вислухай мене, о Чіа, вислухай мене! Ось я тут, біля твоїх ніг.

Не менше, як п’ять хвилин лежав ницьма старий майя, судомно здригаючись, немов причинний, а Леонсія і Френк зацікавлено дивилися на нього; їх захопив урочистий тон його молитви, дарма що вони не зрозуміли з неї ані слова.

Не чекаючи повернення Генрі, Френк удруге вступив до печери. Він із Леонсією йшли попереду й показували шлях жерцеві з сином. Старий майя, ввесь час мурмотячи молитву та читаючи свої вузлики, ступав слідом за ними, а пеон залишився за сторожа при вході. Біля шеренги мумій жрець шанобливо спинився, не так перед муміями, як для того, щоб прочитати священні мотузочки.

- Так і написано,- промовив він, тримаючи в руці один з них.- Це були лихі люди й злодії. Їм судилося завжди стояти тут, коло дверей до таємничої скарбниці майя.

Френк поспіхом провів жерця повз кістки його батька до внутрішньої кімнати, де старий насамперед простягся перед ідолами й ревно помолився. Після цього він пильно обмацав кілька своїх мотузочків, а далі оголосив - спершу мовою майя, а потім каліченою іспанщиною:

- «З вуст Чіа до вуха Хцатля» - так написано.

Вислухавши це загадкове речення, Френк зазирнув у чорний отвір рота богині, покопирсав лезом свого мисливського ножа в шпарці для ключа у велетенському вусі бога, тоді постукав колодочкою об статую і заявив, що вона порожниста. Підійшовши до статуї Чіа, Френк хотів постукати й об неї, коли почув, як старий майя бурмоче:

- «Ноги Чіа спочивають над порожнечею».

Вражений якоюсь думкою, Френк звелів старому ще раз прочитати те саме місце.

- Її ноги справді величезні,- засміялась Леонсія,- але стоять на скелястому грунті, а не над порожнечею.

Френк штовхнув богиню одною рукою й спостеріг, що вона трошки зсунулась. Обхопивши статую обіруч, він почав розхитувати нею.

- «Для дужих і небоязких людей Чіа ходитиме»,- прочитав жрець.- А три дальші вузлики кажуть: «Стережіться, стережіться, стережіться!»

- Ну, добре, гадаю, що порожнеча мене не вкусить,- пожартував Френк, облишивши статую, яку йому пощастило посунути на добрий ярд.- Тепер, старенька, постійте хвилиночку або сідайте, якщо хочете, відпочити. Напевно, ви втомилися, стоячи стільки століть над порожнечею.

Леонсія вражено ахнула, і Френк мимоволі