Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
- Залишіть нас, Швейку, ми дещо маємо наодинці залагодити.
Швейк козирнув:
- Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, я вас залишаю,- і пішов на кухню, а в кімнаті розпочалася дуже цікава розмова.
- Ви, якщо не помиляюся, прийшли одержати гроші по тому векселю? - спитав фельдкурат свого гостя.
- Так. І надіюся...
Фельдкурат зітхнув.
- Ми часто потрапляємо в таку ситуацію, коли нам залишається тільки надія. Яке це чудесне слівце - «надійся». Це один з листочків трилисника, який підносить людину над хаосом життя: віра, надія, любов.
- Я надіявся, пане фельдкурате, що сума...
- Звичайно, шановний пане,- перепинив його фельдкурат.- Можу ще раз повторити, що слово «надіятись» додає людині сили в її боротьбі з життям. І ви не втрачайте надії. Це прекрасно - мати певний ідеал, бути невинним, чистим створінням, яке позичає гроші під вексель і має надію, що йому вчасно заплатять. Надіятися, постійно надіятися, що я виплачу вам тисячу двісті крон, коли в моїй кишені менше ста.
- Отже, ви...- заникуючись, відізвався гість.
- Так, отже, я...- відповів фельдкурат.
Обличчя гостя знову набрало впертого і лютого виразу.
- Пане, це шахрайство,- сказав він, підводячись.
- Заспокойтеся, шановний пане.
- Це шахрайство! - вперто вигукнув гість.- Ви зловживаєте моїм довір’ям!
- Пане,- сказав фельдкурат,- вам для здоров’я треба свіжого повітря. Тут надто задушно. Швейку,- гукнув він до кухні,- цей пан бажає вийти на свіже повітря!
- Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате,- озвався Швейк з кухні,- я цим паном уже раз відчиняв двері.
- Повтори! - пролунав наказ. І Швейк виконав його рвучко, швидко і суворо.
- Дуже добре, пане фельдкурате,- сказав Швейк, повернувшись з коридора,- що ми з ним упоралися раніше, ніж він тут почав бешкетувати. В Малешицях був один корчмар, грамотій. Він на все мав цитати зі святого письма, а коли кого лупцював батогом, завжди промовляв: «Хто жаліє різки, той ненавидить сина свого, але хто любить його, то, доки не пізно, карає; я тебе, потіпахо, провчу, як битися в моєму шинку».
- Бачите, Швейку, як то буває з такою людиною, що не шанує священика,- засміявся фельдкурат.- Святий Іоанн Златоуст сказав: «Хто шанує священика, шанує Христа, хто кривдить священика, кривдить господа Ісуса Христа, заступником якого є священик». До завтрашнього дня ми повинні добре підготуватися. Підсмажте яєчню з шинкою, зваріть пунш бордо, а потім віддамося побожним роздумам, бо, як сказано у вечірній молитві: «Милосердям божим відвернуто всі підступи ворогів проти дому цього».
На світі існують уперті люди. До них належав і добродій, що його вже двічі викинули з квартири фельдкурата. Саме коли вечеря була готова, хтось задзвонив, Швейк пішов відчинити, за хвилину повернувся і доповів:
- Він знову тут, пане фельдкурате. Я поки що замкнув його у ванній, щоб ми могли спокійно повечеряти.
- Погано робите, Швейку,- сказав фельдкурат.- Гість у хату - бог у хату. В давні часи на бенкети для розваги кликали блазнів-калік. Приведіть його сюди, хай нас розважить.
Швейк за хвилину повернувся з упертим відвідувачем, який похмуро дивився поперед себе.
- Сідайте,- чемно попросив його фельдкурат.- Ми саме кінчаємо вечеряти. У нас були краби, лосось, а тепер ще яєчня з шинкою. Тож-то любо бенкетувати, коли люди позичають гроші!
- По-моєму, я тут не для смішок,- проговорив похмурий добродій,- я тут сьогодні вже втретє. Сподіваюся, тепер уже виясниться,
- Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате,- зауважив Швейк,- що це найсправжнісінька гідра, достеменно як той Боушек з Лібні. За один вечір його вісімнадцять разів викидали з «Екснерів», і він за кожним разом знову повертався туди, нібито «забув люльку». Пхався до того ресторану вікном, дверима, з кухні, через мур і через льох і, можливо, спустився б туди комином, коли б пожежники не зняли його з даху. Він був такий настирливий, що міг би стати міністром або депутатом. Його б там добре шанували.
Настирливий гість, ніби пускаючи все те повз вуха, вперто торочив:
- Я хочу все з’ясувати і прошу мене вислухати.
- Це вам дозволяється,- сказав фельдкурат,- говоріть, шановний пане, говоріть, скільки хочете, а ми тим часом будемо далі трапезувати. Гадаю, що це не перешкодить вашій розповіді. Швейку, подавайте на стіл!
- Як вам відомо,- сказав упертюх,- зараз шаліє війна. Я позичив вам гроші перед війною, і, коли б не було війни, я б не наполягав, щоб ви заплатили. Але я вже здорово обпікся.
Він витяг з кишені записник і вів далі:
- У мене все записано. Поручник Яната був винен мені сімсот крон, але осмілився загинути на Дрині. Поручник Прашек на російському фронті потрапив у полон, а він у мене позичив майже дві тисячі крон і не повернув. Капітан Віхтерле, який винен мені таку саму суму, дозволив власним солдатам убити себе під Равою-Руською. Поручник Махек - у сербському полоні, не повернув мені тисячу п’ятсот крон. У мене записано багато таких людей. Один з моїм незаплаченим векселем гине в Карпатах, другий преться в полон, третій топиться в Сербії, а четвертий помирає в Угорщині у шпиталі. Тепер ви розумієте мої побоювання. Якщо я не буду енергійний і немилосердний, то ця війна мене зруйнує вщент. Ви можете, звичайно, зауважити, що вам не загрожує жодна безпосередня небезпека. Так ось дивіться.- Він підсунув фельдкуратові під ніс свій записник.- Бачите: фельдкурат Матіаш помер в інфекційній лікарні тиждень тому. Тепер мені хоч волосся рви на собі. Не повернув мені тисячу вісімсот крон і йде в холерний барак мастити єлеєм людину, з якою його нічого не зв’язувало і яка йому до хрінá була потрібна.
- Це був його обов’язок, милий пане,- сказав фельдкурат.- Я завтра теж піду соборувати.
- Пане фельдкурате,- сказав упертюх,- повірте, що я в жахливому становищі! Невже ж війна тільки для того, щоб спровадити зі світу всіх моїх боржників?
- Коли вас призвуть в армію й ви підете на фронт,- знову зауважив Швейк,- ми обидва з паном фельдкуратом відправимо службу, щоб цар наш небесний зглянувся і перша ж граната вас ласкаво розірвала.
- Пане, це серйозна справа,- сказала гідра до фельдкурата.- Прошу, хай ваш