Окрушини - Вільде Ірина

У флаконі — опоетизована волошка.

А Й СПРАВДІ!

Те, що людська слина має деяку лікувальну властивість, не означає, що можна плювати на людей.

СТАРІ ІСТИНИ НА НОВИЙ ЛАД

Стара сумна істина: якщо дитина вдалася — заслуга батьків, якщо навпаки — вина матері, — поповнилась ще одним положенням: якщо учень зразковий — заслуга педагогів і комсомольської організації, якщо навпаки — вина батьків.

ДЛЯ ПОШТИВОСТІ

— Я люблю маму, тата, братика, а себе найбільше, — сказало дівчатко, якому й не було трьох років.

Цю думку повторюватиме воно й пізніше, тільки для поштивості у зворотному порядку, хоч суть залишиться та ж.

ХТО Б ТО ДИВУВАВСЯ ЛЮДЯМ!

— Що з вами, сусідко? — ніжно спитав Гладіолус у Айстри. — Ви плакали?

— Плакала? Я — ридала! Уявіть собі, до чого дійшло людське нахабство! Сьогодні вранці (ви ще дрімали) прийшла господиня до городу, нахилилася наді мною і вигукнула: "Яка чудова Айстра! Зовсім як намальована!" Ви тільки подумайте, що за брак такту: порівнювати красу, яку мені дала сама природа, до мертвої базгранини! Ні, я не переживу цієї образи…

— Заспокойтеся, дорогенька, і потіштеся тим, що коли б намалювали ваш портрет, то наша господиня теж вигукнула б: "Яка краса! Зовсім як жива".

— Це правда, люди надто непослідовні, щоб аж так близько брати до серця їхні слова…

БЕЗ СТИПЕНДІЇ ВСЕ Ж ТАКИ ВАЖКУВАТО

Одне життя не обмежує і не обумовлює віком прийомів у свої вузи. Правда, на старість позбавляє стипендії у формі пам'яті.

ВІДВЕРТІСТЬ

— Любити мене під ніч не раджу нікому, — сказала Кава Чорна.

СКРОМНЕ ЗАПИТАННЯ

Ти хвалишся своїм членством в партії!

А партія — тобою?

* * *

Якщо не маєш під рукою іншої причини для оптимізму, то згадай, скільки людей ходить на милицях тоді, коли в тебе руки і ноги — цілі.

* * *

Чим тонші струни, тим трудніше настроювати їх.

* * *

Ще півбіди-лиха, коли ми закохуємось у колір очей чи тембр голосу. Справжня біда, коли ми любимо, не знаючи за що.

ВЕРШИНА ДИПЛОМАТІЇ

Вміти покритикувати прилюдно свого особистого ворога!

ПЕЙЗАЖ

Праворуч горить калина. Ліворуч вгорі курликають журавлі. Дзвінке повітря пахне молодим димом. Беру яблук у торбу і йду по світу шукати слідів твоїх слідів.

ТРОХИ ЗАПІЗНО

Трагедія багатьох людей в тому, що вони пізнають ціну життя щойно на смертній постелі.

А ХІБА ЦЕ ВПЕРШЕ?

І треба було батькам зчинити стільки галасу навколо "дудочок" синів, аби незабаром… звужувати власні штани!

СУМНО

Вони мали "своє" місце у міському парку, на стадіоні, в театрі, у їдальні, на пляжі… Тільки в житті не зуміли знайти його і тому мусили розійтися…

ТАКА ВЖЕ ЛЮДСЬКА НАТУРА

До того полюбляємо всяку свіжину, що навіть перший грім напровесні вводить нас у подив.

УВАГА! УВАГА!

Не заспокоюйтесь тим, що ваша совість мовчить. Цей апарат може бути й уповільненої дії.

АЖ ДВА ГРИБИ В БОРЩ?

Кажуть, що вродливі жінки здебільшого нещасливі. А воно, може, й справедливо. Врода й щастя? Чи не забагато два гриби в борщ?

ЧАСИ МІНЯЮТЬСЯ

Деякі старовинні прислів'я в наш демократичний час мають зворотне значення. Наприклад, латинське "Квод ліцет йові, нон ліцет бові" (Що дозволено Юпітерові, те не дозволено бикові) у сучасному перекладі звучить: що дозволяється рядовому, те зась — начальникові.

ХАЙ ЖИВЕ НОРМА!

Між тим, хто нікого не боїться, і тим, що всіх боїться, — невелика різниця. Обидва — не в нормі.

АНАЛОГІЇ… АНАЛОГІЇ

Зірваної квітки вода не лікує, а продовжує її муки.

ПЕРЕВІРТЕ НА СОБІ

Недобрий знак, коли людині у всьому притакують.

ЩАСТЯ НАШЕ, ЩО НЕ ЗНАЄ

Коли б сонце знало, з ким тільки ми його зраджуємо взимку, воно б влітку не хотіло глянути на нас.

ТАКТОВНІСТЬ

Мало який мотоцикл гине природною смертю. Про водія тактовно замовчимо.

ВИРОДКИ

Ти соромишся матірної мови? Це ще нічого. Я знала виродка, який цурався жінки, що привела його на світ.

ПОМІРКУЮ, ПРИЯТЕЛЮ!

Ось і наглядна різниця між математикою і літературою: від перестановки співмножників сума не міняється, а від перестановки слів думка може змінитися докорінно.

ТО, МОЖЕ, СПРАВИМО ПОМИЛКУ?

На жаль, від того, що наші романи стали безстатевими, не піднявся загальний рівень моралі.

ОТ ТОБІ Й НА!

Чому ж ти боїшся невдачі, коли ти не спробував ще успіху?

* * *

Нудьгує хіба той, кому нема про що поговорити з собою.

ЦІКАВИНКА

Що тут говорити про красу й багатство народної мови, коли лише слово "ромашка" має сімнадцять синонімів, а між ними й таку поетичну назву як "наречена". На жаль, не диплом дає ці знання.

ДОБРЕ ЧИ ПОГАНО?

Нашим дітям запах чебрецю вже не нагадуватиме дитинства.

І ПОЛОВИНИ НЕ ДАМ!

"Гей, хто там охочий? — відізвався з могили голос класика. — Віддаю безсмертя за ще одне звичайне людське життя!"

В АЛЬБОМ

Яка може бути мова про старість, коли мені й досі сниться росяний слід твоїх босих ніг.

* * *

Що за мішанина понять! Сміливим вважається той, хто називає речі своїми іменами!

НЕПОПРАВНА ДОВІРЛИВІСТЬ

Не зв'язуйте всіх своїх надій з літом. Воно теж може не дотримати обіцяного.

КАНДИДАТІВ НЕ БРАКУЄ

Ах, "не доходять руки до багатьох справ"? Що ж, тоді доведеться вас замінити більш "довгоруким" керівником.

ВАРТО ЗАПАМ'ЯТАТИ

Підлабузник вищого класу не хвалитиме тебе, ні, він гудитиме твого ворога.

НЕВЖЕ Ж?

Сон теж буває з обов'язку і — для приємності.

* * *

Спитали старого бурлаку, чому він не одружився.

Той відповів:

— Я бачив її лише раз у житті в чужому місті у вікні чужого дому, і цієї ілюзії вистачило мені на ціле життя.

Спостерігши нерозуміння на обличчях присутніх, з деякою сором'язливістю додав:

— Я забув ще сказати, що незнайомка… усміхнулася мені.

* * *

І спитала я своїх років пораз перший:

— Літа мої, кого ви любили, юні, як було вам п'ятнадцять?

Вони назвали твоє ім'я.

І спитала я своїх років пораз другий:

— Літа мої, у тридцять ви були вже зрілі й розбиралися в людях. Кого ж ви любили тоді?

Вони теж назвали твоє ім'я.

І спитала я своїх років пораз третій:

— Літа мої, а в п'ятдесят любили ви ще кого-небудь?

Зніяковівши, літа мої тихенько вимовили — твоє ім'я…

НЕ МАЄШ, НЕ МАЄШ ПРАВА…

Про наші спільні біди можеш не говорити вголос, але не думати про них не маєш права.

КАРТА З СТАРОГО АЛЬБОМА

Учора знову посланець приніс мені рожі від вас. Перевтомлені, з рисками невиліковної смертельної недуги, червоні, берегами чорні, сумні голівки.

Невже ж ви мали серце, посилаючи квіти мені, засудити їх на смерть? До того ж на найпоганішу смерть: смерть від передчасного старіння.

Та цим разом не залишу вас без відповіді.

Будь ласка, сядьте проти мене. Що ж ви? Не треба так боязко, на самому бережку.

Тепер слухайте: як і що можна подумати про чоловіка, який сьогодні, так, сьогодні, в час безробіття, голоду, переоцінки моральних цінностей, бунту й занепаду тратить свій час, волю, думку на те, щоб жінці вислати кілька хворих рож?

Ви ж знаєте (хто має знати, як не ви?!), що я не цілуватиму тих рож, що я навіть не поставлю їх у вазу, що я не обтинатиму їм щодня кінчиків, щоб продовжити їхнє життя, що я не висушу і не спалю їх з честю по їх смерті.

Все це ви знаєте.

Ви знаєте навіть більше. Ви знаєте, що я залишуся байдужою до них тільки тому, що вони від вас. Ви знаєте, що я передчасно прожену їх із своєї кімнати, бо я, сучасна, ділова жінка, не можу розуміти, як чоловік у наші часи, тобто часи безробіття, голоду, бунту й занепаду й т. д.

Еге ж, я не можу зрозуміти цього! Та одного ви не знаєте, приятелю. Не знаєте, що я, "ділова", "сучасна" жінка, ладна складати пелюстку до пелюстки, ладна забальзамувати, заморозити, не знаю що зробити з тими самими "хворими" рожами в ті самі "наші" часи, коли б їх прислала чиясь інша рука.

Але цього бажати — все одно що бажати собі сонця з неба.

СТРАХ

Ти сказав мені: "Коли настане весна, візьму тебе на руки й… скажу щось, чого я досі ні одній жінці не говорив".

І я повірила, що у твоїм любовнім словничку можуть бути ще слова, що ти їх досі жодній жінці не говорив.

Ти маєш тридцять літ. Профіль як з каменя видовбаний і… кілька слів, що ти їх ще жодній жінці не говорив.

Тому я від котрогось грудня думаю про весну. Тільки з чого пізнаю я її тут, у місті?

Може, на селі вже десь ластівки гнізда в'ють і діти на насипах босі бігають. Тут же єдиний вісник весни — перші весняні жіночі капелюшки за вітриною.

Скажи: це має статися тоді, коли за вітриною буде багато весняних жіночих капелюшків?

І на тротуарах так сухо, як весною в селі на насипах буває. Від цього дзвінкіше відбивають кроки вулиці.

Увечері навмисно не заслоняю вікон: лежу в ліжку та вслуховуюсь у дзенькіт кроків на тротуарі… Думаю: твої кроки пізнала б навіть, коли б ти з сотнею війська марширував.

Та я чую різні кроки за вікном на вулиці: стомлені й легкі, недбалі й запобігливі, довгі й кокетливо дрібні, але твоїх кроків не чую…

Я дуже добре знаю, що, де б ти не був, дорога від тебе до мене буде все та сама, що від мене до тебе. І я давно відшукала б тебе, якби не страх, що з ним приходить на світ жіноче серце.

Я боюся, що можу одного дня зустріти тебе на тротуарі, такому сухому й теплому, як призьба весною проти сонця на селі, у товаристві жінки, що буде як сама весна, у новому весняному капелюшку.

Цього я боюся.

Ти маєш тридцять літ, профіль як з каменя видовбаний, і тому я боюся твоєї незнайомої. Тієї майбутньої. Тієї неминучої.

Хто і яка вона буде, що задля неї забудеш ти мене? Розумна, гарна, молода, з серцем чи без серця?

І чим уб'єш в її серці заздрість за наші дні?

Скажеш їй, що ти ніколи-ніколи не торкнув устами моїх уст? Запевниш, що ти ще нікого так не кохав, як її?

Чи, може, обіцяєш, як прийде весна, взяти її на руки, сказати щось, чого досі ти "ні одній жінці не говорив"?

БЛАГОСЛОВЕННІ ХАЙ БУДУТЬ АНКЕТИ

— Ось хто, — вказала на себе пальцем Анкета, — вернув честь і пошану вашим предкам!

ГОСТИННА

Так вже любила гостей у своїй хаті, що по їх відході кілька днів не прибирала на столі, аби мати ілюзію присутності милих собі осіб.

БУЛАНИЙ МАЄ РАЦІЮ

— Як мені жаль тебе, конику, — сказала дівчина, цілуючи Буланого в холодний носик. — Ні твій розум, ні твоя краса, ні твоя роботящість не витримали конкуренції з брутальною силою машини.

— Що ж, — відповів Буланий, — такий знак епохи! Я маю бодай ту рекомпенсацію, що й космічну потугу вичисляють одиницею, названою в честь моєї "кінської сили".