Дванадцять - Власюк Анатолій

Не мені вас вчити, як це зробити, аби він всліпу працював на нас.

– Багато мороки, – відгукується інший голосом кастрованого. – Чи не простіше позбутися його?

– Спочатку він повинен виконати свою роль у цій операції. Позбутися його ми завжди встигнемо.

25

Вони зустрілись у кав'ярні "Затишок" біля міського фонтану. Взагалі-то це було місце закоханих. Але Нишпорка і батько Наталки просто не мали часу, аби зважати на такі дрібниці. На них звертали увагу, а дехто, можливо, подумав, що це голубі мирно ведуть собі бесіду. Але якби хоч хтось уважно придивився до них, то відразу відчув би напруженість розмови.

Батько Наталки сказав, що невідомі викрали його доньку. Вона залишила вдома на столі записку: "Тату, вибач!". А потім йому зателефонували і сказали: "Якщо не візьмеш на себе ці чотири вбивства, доньки більше не побачиш".

– Я йду здаватись, – сказав батько Наталки, – але маю до вас прохання. Я не вірю вам, як і будь-якому колишньому мєнту. Але немає вибору. Не знаю чому, але донька про вас найкращої думки. Коли її відпустять, захистіть Наталку. Це єдина радість у моєму житті.

Він помовчав, обвів поглядом присутніх у кав'ярні, а потім, схиливши голову, тихо сказав:

– Звичайно, я не можу просити вас про це, але знайдіть справжніх убивць.

Батько Наталки глянув на Нишпорку. В його погляді можна було прочитати космічний холод і смерть.

26

Головний редактор "Дрогославської зорі" смакував власний витвір.

"Правоохоронним органам вдалось упіймати небезпечного злочинця, який зізнався у вбивстві чотирьох мешканців нашого міста, – писав він. – Прикро, що ним виявився чоловік, який ще недавно брав участь в антитерористичній операції. Фахівці стверджують, що психіка людини не витримує війни. Мабуть, ми ще довго пожинатимемо плоди того, що нам дала Росія".

Далі йшла розповідь про трагічну загибель дружини убивці, що сталася ще перед війною. Головний редактор побічно згадав Наталку, хоча й не вказав, що її викрали, а потім повернули. Щоб не засмучувати читача, він навіть не заїкнувся про листа, який йому і ще одинадцятьом мешканцям Дрогослава надіслали з погрозою вбивства.

У нього сьогодні був філософський настрій. Він подумав про те, що свободи слова в абсолютному вимірі не існує. Все більше головний редактор "Дрогославської зорі" схилявся до думки, що пересічний читач не повинен володіти усім масивом інформації. Це привілей обраних, які приймають рішення. Звісно, до обраних він зараховував і себе.

Але головним для нього було те, що вбивцю впіймано, і, значить, можна й далі насолоджуватися життям, а той лист показувати внукам і розповідати, як їхній дід ризикував, розповідаючи правду.

27

Обставини складалися таким чином, що Нишпорка не встигав додому, коли дружина із Італії виходила на скайп у визначений вечірній час. Тоді вона говорила синові все, що думає про його батька. Нишпорка думав про неї те ж саме, але тримав у собі.

Світлана вже третій рік працювала в Італії. Заповідалося на те, що треба платити за навчання сина в університеті. Але коли Нишпорка пішов із міліції й зайнявся приватною детективною роботою, з'явилися такі-сякі грошенята. Зрештою, за великим рахунком, Нишпорка й сам міг би оплачувати навчання Славка в університеті, але Світлана ніби прилипла до тієї Італії. Приїжджала додому на Різдво і Пасху. В ліжку була холодною з Нишпоркою, і він подумав, що в неї завівся якийсь італійський мачо.

Коли тата не було вдома, за все перед мамою віддувався Славко. Світлана хотіла знати буквально все, мало не кожну його оцінку і кожний крок, коли він виходив із квартири. Подібні допити могли тривати до двох годин, і це дуже виснажувало Славка. Але він терпів, бо все-таки вже звик жити без мами і її щоденних набридливих посягань на його волю, та й грошики від неї явно не були зайвими. Коли ж Нишпорка бував удома, то ці розмови по скайпу тривали недовго, бо зазвичай закінчувалися черговою сваркою між татом і мамою.

Славкові хотілося поділитись з мамою своїми першими юнацькими захопленнями, розповісти, як боляче він пережив розрив з Наталкою, бо й досі кохав її, але Світлану цікавило лише, як вчиться син, чи має він що їсти і чи не водить Нишпорка коханок додому.

28

Нишпорка ніколи не водив коханок додому, хоча декілька разів мав таку можливість, особливо коли дружина брала малого і їхала до своєї мами. Та й тепер, коли Світлана в Італії, Славко якось пішов з друзями в гори на декілька днів. Здавалося б, веди, кого забажаєш, – хоча б ту покоївку з готелю. Він займався сексом з нею декілька разів у машині. Тямуща дівчинка – і без претензій. Міг би класно з нею побавитись.

І не тому Нишпорка не водив коханок до своєї квартири, що боявся сусідів. З його досвідом оперативної детективної роботи все можна було влаштувати. Просто він пам'ятав, як під час чергової пиятики, коли він ще служив у міліції, нинішній начальник Дрогославського відділу поліції розповідав, що привів одного разу коханку до себе додому. А потім, коли лягав з дружиною у те ж ліжко, то завжди згадував про коханку. Мабуть, Нишпорка не хотів, щоб такі ж неприємні відчуття були і в нього.

А, з іншого боку, він завжди пам'ятав мудру фразу: мій дім – моя фортеця. У його квартирі не сміли побувати не те що вороги, а навіть чужі жінки. Хоча чужих жінок не буває, бо всі ми родичі – від Адама та Єви.

29

Інтернет-видання "Дрогослав-Інфо" називали ще "зливним бачком". Для багатьох цікавими були не стільки статті, які регулярно вміщували на сайті, скільки коментарі до них. Сховавшись за псевдонімом та ІР-адресою персонального комп'ютера, можна було висловити свою точку зору, а, головне, змішати з лайном людину, якій, м'яко кажучи, не симпатизував. Цим болючим і недозволеним прийомом користувалося чимало людей, серед яких були не лише дріб'язкові, а й ті, які щиро вважали себе моральними. Анонімність дозволяє чинити багато злочинів, не відповідати за свої діяння, і це не має нічого спільного зі свободою слова.

Рік тому один із професорів Дрогославського державного педагогічного університету подав у суд на "Дрогослав-Інфо". Про нього надрукували статтю, в якій звинуватили у хабарництві, сексуальних домаганнях до студенток як платню за екзамен. Суддя не зміг знайти не лише власника сайту, а бодай адміністратора, який виставляв цю статтю на публічне обговорення. На час суду від гріха подалі зняли статтю і коментарі до неї, в яких звинувачували професора в інших злочинах, а коли той не добився правди, виставили все знову.

Нездоровий інтерес до "Дрогослав-Інфо" свідчив про незрілість місцевої громади, яка смакувала плітками і наклепами, але не хотіла мислити.

Газети, телебачення і радіо Дрогослава вже давно висловили свої думки з приводу убивств у місті, а "Дрогослав-Інфо" дивним чином мовчав, ніби чогось вичікував. Інформаційні повідомлення про самі вбивства були опубліковані, але ж люди очікували саме від цього інтернет-видання зовсім іншого. І дочекались!

Зранку на сайті "Дрогослав-Інфо" була опублікована стаття "Чому я вбив повію Віру?". Під нею був скромний підпис – Дрогославець. Стаття була сіренькою, якщо зважити на претензійну назву. Дрогославець писав, що не мають права жити ті, хто надає сексуальні послуги за гроші. Добре, що там було мало слів, бо впадала в очі нудна писанина, та ще й з моралізаторським душком.

А ось у коментарях дрогославські обивателі відтягнулися, що називається, за повною програмою. Згадали всю біографію Віри – і ніхто вже не міг зрозуміти, де сувора правда, а де нахабна брехня. Обсмоктували її ймовірних клієнтів – від міського голови до бомжа, називали прізвища існуючих і вигаданих людей. Одним словом, сірятина, яка є найбільш активною на виборах й обирає собі подібних можновладців, аби потім змішати їх з лайном, – торжествувала, що знайшла собі заняття до душі.

30

Нишпорка не сміє сердитись на Юлю. Вона відмовляється знову бути адвокатом у батька Наталки. Знаходить для цього якесь дріб'язкове пояснення. Пояснення дійсно дріб'язкове – і він це розуміє. Справжня причина йому відома. Він же бачить усе наскрізь. Дівчисько закохалося у нього по самі вуха, а він поводиться з нею радше як батько, а не людина, яка могла би її ощасливити. І перепона навіть не в тому, що її дід колись був першим секретарем Дрогославського міськкому партії, і при ньому він починав свою службу в міліції. Захотів Нишпорка зайнятися коханням з покоївкою готелю – і не питав у неї про батьків і дідів.

Юля відштовхувала чимось незбагненним. Ніби натягнула на себе машкару вродливої й привабливої дівчини, а всередині – порожнеча. Він це інтуїтивно відчував. І зрозумів зміну ставлення адвокатки до себе, коли та побачила його з Наталкою.

Дикторка телебачення, здавалося, була прямою протилежністю Юлії. Адвокатка завжди була усміхненою, але від неї віяло космічним холодом. Губи розпливаються у посмішці, а очі – сталево-смертельні. Наталка ж, навіть коли була сумною, все одно випромінювала душевне тепло.

Коли батько Наталки передавав доньку Нишпорці, мабуть, не усвідомлював, у чиї цупкі обійми її штовхає. Але таке могло бути, коли він вирішив взяти всі убивства на себе. Тепер ситуація кардинальним чином змінилася. Нишпорка ставився до Наталки не як до потенційної коханки, а швидше як до доньки. Щось подібне нещодавно було в його стосунках з Юлею. Але до цього тепер додалася велика відповідальність за життя доньки людини, яка брала участь в антитерористичній операції. В тилу теж йшла своя війна.

31

Наталка нічого не хотіла казати, хто і як її викрав, де вона знаходилась добу. Здається, спокійно сприйняла те, що батько взяв на себе вину за всі убивства, які було здійснено останнім часом у Дрогославі.

Все було настільки зрежисовано і відрепетирувано, що Нишпорка, звісно, не міг у це повірити. Але якщо у п'єсі є дійові особи, розписані мізансцени, то все повинно йти за сценарієм. Це ж в останньому акті вистрілює рушниця, навіть якщо вона незарядженою висить на стіні.

Він, здається, так і не зрозумів, чому батько Наталки доволі швидко довірив йому свою доньку. Внести зміни у текст міг лише головний режисер. Ну, ще суфлер, якщо захоче збити з пантелику головних героїв. І то лише за умови, що він ненавидить головного режисера.