Лахтак - Трублаїні Микола

Він поволі обернувся, не відводячи очей від бінокля, і глянув по другий бік капітанського містка. Перед ним постала якась фігура, що величезним обличчям уперлась в бінокль. Штурман одвів бінокль від очей. На капітанському містку проти нього стояла знайома постать гідролога Запари.

Запара трохи здивовано дивився на Кара.

— Отто Рудольфовичу, хіба зараз ваша вахта? — спитався гідролог. Але Кар дивився на Запару ще з більшим здивуванням, ніж той на нього.

— Дмитре Петровичу, звідки ви?

— Як звідки? З каюти. Чого ви так здивувалися?

— Хіба ви не були на березі?

— Та в тім-то й справа. Гордій Іванович, наш любимий радист, обіцяв мене збудити, коли поїдуть на берег... але де острів? — Запара оглянувся навколо. — У тумані?

Кар мовчки дивився на гідролога. Він зрозумів, що гідролог не був на березі, весь час проспав і уявлення не має про ту трагедію, яка сталася кілька годин тому під вестовим берегом острова Уєдінєнія.

Кар глянув на море, а потім запросив гідролога до штурманської рубки.

В маленькому приміщенні рубки він розповів Запарі про всі ті події, які видались гідрологові важким кошмарним сном.

Охоплений жахом, сидів Запара перед штурманом, слухаючи оповідання. Отже, він ніколи не побачить тих прекрасних людей — капітана Гагіна, радиста Гордія Івановича, другого штурмана Михайлова, кочегарів, матросів, мисливця Вершомета.

— Невже всі загинули?

— Ні, не всі. В шлюпці було дев'ятеро, решта залишилась на острові... Хто саме, про це нам, мабуть, скаже Вершомет.

— Він? Не розумію... Як?

Штурман розповів про чудесне врятування мисливця. Коли він скінчив, гідролог схопився руками за голову і завмер у мовчанці.

Кар вийшов з рубки на місток.

Надходила ніч. Туман, перемішаний з темрявою, стінами оточив пароплав. За бортом ревіло море, і пароплав здригався від ударів хвиль, а коли вони заливали його палуби, то, здавалося, він задихався, наче жива істота. В просторі малознаного моря, в невимовній темряві ледве помітно то підносились угору, то падали вниз, то хилилися з боку на бік топові вогні на щоглах.

Де перебував пароплав — визначити не було змоги. Якби на небі була хоч одна зірка, Кар зумів би це зробити. Адже астрономію він знав чудово. Якби був радист, вони вдвох зробили б це з допомогою радіопеленгування, [Спосіб виявляти з допомогою радіо місцеперебування пароплава в морі.] але сам він на радіо не знався. Раптом у нього промайнула в думці назва для "Лахтака": — "Німий корабель".

Облишивши всі надії на визначення місцеперебування, Кар покликав боцмана і, наказавши змінити стернового, залишив його на вахті замість себе, а сам, загорнувшись у плащ, кинувся на софу в капітанській каюті.

Він заснув одразу як убитий. Штурман Кар мав залізні нерви. Але та нещаслива доба ще не закінчилась. За півтори години його збудив Лейте:

— Попсувалась штурвальна машина. Стерно не працює.

РОЗДІЛ VII

Кар умочив перо у синє чорнило і почав записувати в судновий журнал:

"12 вересня північно-східна частина Карського моря. Точно координати місцеперебування пароплава встановити неможливо, — третій день у густому тумані. Сьогодні шторм стих. Потрапили в дев'ятибальну кригу. Після того, як попсувалося стерно, керувати пароплавом під час шторму було майже неможливо. Поставили тимчасове дерев'яне стерно. Керувати цим стерном дуже важко. Дано розпорядження механікові докладно з'ясувати пошкодження стерна з тим, щоб, користуючись тихою погодою, зробити потрібний ремонт.

Сьогодні мисливець Вершомет пригадав прізвища тих, хто був у шлюпці під час загибелі. За його словами, це: 1) капітан Гагін, 2) штурман Михайлов, 3) радист Соловей, 4) машиніст Содін, 5) матрос Дерев'янко, 6) матрос Панін, 7) кочегар Зубко і 8) кочегар Ботман.

Отже, на острові Уєдінєнія лишилося п'ятеро людей, а саме: 1) механік Столяренко, 2) машиніст Ген, 3) матрос Орлов, 4) кочегар Ліп і 5) кочегар Фурман. У них є рушниці, невеликий запас патронів та запас хліба, консервів і шоколаду на два-три дні".

Штурман поклав ручку і задумався. Трохи подумавши, знову взявся писати. Писав твердо, як завжди, наче щось давно обдумане. Закінчивши, перечитав і ще раз перечитав написане:

"Сьогодні мною дано по судну такий наказ:

Через те що капітан пароплава "Лахтак" т. Гагін загинув, вважати, що я взяв на себе виконання обов'язків капітана судна з 10 вересня о 13 годині дня. Своїм першим помічником призначаю механіка пароплава т. Торбу. Другим помічником призначаю боцмана Лейте. До складу машинної команди переводиться юнга Черлак.

Гідролог Запара і мисливець Вершомет включаються до складу екіпажу і перший призначається штурманом-практикантом, а другий — боцманом.

По судну оголошується авральний стан. Усім товаришам пропоную дотримувати дисципліни і виявити максимум енергії та ініціативи, щоб зберегти пароплав, який є державним майном.

Виконуючий обов'язки капітана пароплава "Лахтак", штурман далекого плавання Кар".

Розуміючи велику відповідальність, що лягла тепер на нього, Кар скликав загальні збори команди, де й оголосив цей наказ. Стомлена команда тихим гулом ухвали зустріла розпорядження.

— Товариші, — звернувся до екіпажу Кар, — становище наше надзвичайно серйозне. З попсованим стерном ми попали в кригу, вибратися з якої для нашого пароплава було б важко, хоч би й мали добре стерно. За першої ясної години я повинен точно визначити, в якому місці моря ми знаходимося. Тоді, користаючись із прогалин між крижинами, постараємось підійти до найближчої землі і там стати на якір. Найстрашніше для нас — це небезпека попасти в крижані затиски. В такому разі крига може так здушити "Лахтак", що він лусне, як горіх в обценьках. А коли й не роздушить, то яка радість залишитись на волю морських течій та нестійких вітрів? Вони можуть носити нас разом із кригою і два, і три роки. Чого доброго, занесе до самого полюса. Щоб цього не сталося, ударними темпами ми мусимо одремонтувати стерно. Нас залишилось мало, а тому й роботи на кожного вдвоє більше. Значить, більше напружуйте сили, щоб врятувати пароплав, щоб врятувати своє життя, а можливо, і тих п'ятьох товаришів, які залишилися на острові Уєдінєнія. Нарешті, через те що голова суднового комітету матрос Орлов і дехто з членів комітету загинули, у мене є пропозиція обрати новий судновий комітет. Це мусить бути бойовий комітет, або, як у даному разі ми можемо сказати, авральний. Такому комітетові доручимо порядкувати громадськими справами на пароплаві.

— Згода! — подав репліку Павлюк.

— Виліземо з цієї халепи, Отто Рудольфовичу, — додав безапеляційно Котовай.

Соломін уже мав конкретну пропозицію, кого обрати до судкому. Васька Соломін на пароплаві відзначався тим, що ніколи не вступав у жодні дискусії, але завжди виступав з пропозиціями. Йому навіть кличку дали Васька Пропозиціонер.

— Я хочу запропонувати,— почав він, підводячи високо голову і підносячи руку,— не гаяти час на балачки і обрати до судкому Шелемеху, Лейте та Черлака.

— Чекай!..— закричали одні.

— Який скорий!..— заперечили другі.

— А кого чекати? — виступали треті на оборону Соломіна.

Голосували недовго. Проти кандидатів, виставлених Соломіним, ніхто не заперечував, лише кок запротестував проти сімнадцятилітнього Стьопи Черлака, з яким був у давній незгоді. Та кока ніхто не підтримав.

Проголосували, і збори оголосили розпущеними на авральну роботу по ремонту стерна.

Торба виявив, що біля самого стерна у воді обірвався штуртрос [Металевий канат, що з'єднує стернову машину із стерном.]. Звичайно, полагодити таке пошкодження можна лише за допомогою водолаза. Але водолаз пароплава, матрос Дерев'янко, загинув, а крім нього спуститись під воду не міг ніхто.

На думку Торби, був лише один спосіб зарадити лихові.

Цей спосіб полягав у тому, щоб усі вантажі з корми перенести до носового трюму. Тоді ніс пароплава зануриться у воду, а корма, навпаки, підійметься, і стерно виступить з води. Тоді лише можна його полагодити.

Кар погодився з пропозицією Торби. Негайно команда, поділившись на дві зміни, по сім чоловік в кожній, почала роботу. На чолі однієї зміни став Вершомет, а на чолі другої — Павлюк. Тільки Кар не працював там. Він не залишав капітанського містка.

РОЗДІЛ VIII

Павлюк оголосив п'ятихвилинну перерву, щоб запалити цигарки. Бригада ухвалила робити такі перерви кожні дві години, бо бригада Вершомета закурювала щогодини.

Коли ж ми подужаємо цей вантаж? — поставив перед бригадою запитання Котовай і сам же відповів, незадоволено покрутивши головою: — Тут на місяць роботи.

— Вже й на місяць! То для таких тюхтіїв, як ти, на місяць,— відгризнувся Стьопа Черлак.

Стьопа лежав горілиць на мішках з вугіллям, стараючись під час перепочинку не ворушити ні ногою, ні рукою. На його глибоке переконання, це був найкращий спосіб зберегти енергію. Обличчя юнги вимазане було масним вугіллям, наче сажею. Лише зуби блищали, коли він скоромовкою розсипав слова.

— Закуриш, Стьопо? — запропонував йому Котовай цигарку.

— Ні. Теж охота легені псувати!

Стьопа і Павлюк — єдині з усього екіпажу "Лахтака" не вживали тютюну і неприхильно ставились до куріння. Бригада навіть підозрювала, чи не з цієї причини пропонували вони скоротити перерви "на перекур". Павлюк, гаряче виступаючи проти курців, щоразу посилався на своє прекрасне здоров'я та свої м'язи. А м'язи кочегар мав справді геркулесові. На здоров'я своє він теж ніколи не скаржився, бо, відколи пам'ятав себе, не знав, що то за штука — біль у голові. На жаль, Стьопа такими якостями похвалитись не міг. Але й з нього був хлопчисько не плохенький, — завжди міг за себе постояти і роботи не уникав.

Тепер, почуваючи на собі відповідальність, як член суднового комітету, Стьопа вирішив довести Котоваєві необґрунтованість його твердження, ніби на роботу, за яку вони взялися, треба цілий місяць.

— У нас на кормі є, — сказав Стьопа, — триста тонн вугілля, в кормовій цистерні — сто двадцять тонн води, вантажу різного, який мусимо перенести, — тонн з двісті. Всього шістсот двадцять тонн. З них сто двадцять тонн води механік перекачає помпами. Це нас не стосується... Значить, п'ятсот тонн. Нас працює тринадцятеро. Скільки це на кожного виходить? Га? Мм... Майже сорок тонн на кожного...