Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа - Стороженко Олекса

Через гребінь скель, неначе біла грива, перекидалась хвиля і котилась з гори по каменюках, а до неба підіймалась хмара пари, як куриво од великого пожарища.

V

Приїхавши в Синельникову слободу, ми одіслали бричку на постоялий двір, а самі пішли ік Дніпру, щоб глянуть на Ненаситець з тієї скелі, з котрої дивилась на його цариця. Виткнувшись із-за гори, разом кинувся мені в вічі увесь Ненаситець. Мій боже милий!.. Де взять слів і красок, щоб списать твої чудеса?.. Од гори до гори на півтори верстви вподовж загатив господь Дніпро грудами кам’яних скель. Повитикались ті скелі з водної глибини і стирчать, неначе вартова сторожа, а через них з височенного перекату скатертю переливається широкий пласт кришталевої лави, рине, пада, розбивається і люто, скажено біжить через десятки кам’яних перекатів, гуде, гримить, хряпа, клекотить і виє на сто голосів. Хвиля обганя хвилю, випручуються, стрибають через кам’яні гори, б’ються, киплять, розсипаються шмарагдом і яхонтом і висвічуються веселкою.

Того дня пропускали через пороги шість барок і чотири плоти. Дивлячись, як вони проходять, холоне на душі; в грудях спирається дух. На середині Ненаситця, проміж двох високих скель, проходять судна. От виявиться барка, здалека здається вона неначе човник і пада сторч в глибиню, – щезне, біжить десь там під водою, вихопиться і знов пірне, тріщить і стогне. Оком не змигнеш, як вже вона й промчалась по дванадцятьох перекатах і, як стріла з лука, вилітає на тиху воду. Люди на барці падають навколішки і, простягаючи до неба руки, дякують бога за спасеніє, а далі, чуєм, вже й озиваються веселою піснею, і байдуже їм, що другі за ними борються ще з смертю і гадки не мають, чи помилує-то їх господь. Правдива чоловіча натура: аби нам було добре!

Suave, marі, magno turbantіbus aequora ventіs.

Eterra magnum alterіus spektare laboreum[13].

Лукрецій

Барки щасливо пройшли через Ненаситець, а один із плотів, збившись з бистрини (фарватеру), трапив між каміння, і тисячі колодок в лікоть завтовшки потрощило і розметало на дрібні тріски.

Як пройшли барки і плоти, старий показав мені на дві стопи, висічені на тій скелі, з котрої ми дивились.

– Отутечки, – сказав він, – на сім самім місці, стояла цариця і дивилась, як її флотилія проходила через Ненаситець.

– Хіба і ти був тоді тутечки? – спитав я.

– Як же; я був в Нових Кодаках, де вона з тиждень жила, і при заложенії собору.

Ми посідали на скелі, щоб подивиться ще на боже чудо, і я попрохав Коржа розказать мені про путешествіє цариці по нашій Україні. Старий згодився і так почав своє оповідання:

"Боже мій милостивий, як згадаєш, що тоді діялось, як почули о шествії цариці в Гетьманщину і нашу Україну! Де тільки назначені були перепочинки, побудували двірці; по всіх трахтах, де вона проїжджала, порозкопували гори, гатили гаті, греблі; де ліси і гущі – прорублювали просіки. По обидві сторони шляху поробили земляні насипи, в Гетьманщині звали їх брильками, і на них понасаджували дерева. Було, як глянеш на ту сторону, то неначе куншт який – так гарно! І теперечки ще деякі дерева позоставались і поросли товсті і високі. В тутешній же Україні, в Катеринославській і Херсонській губернії, по достатку каменю поставили високі милі[14] одна од одної на десять верстов; і теперечки по трахту на Херсон деякі ще стоять і зовуть їх Потьомкінські пам’ятки, бо по його приказу збудовані. Цариця виїхала з Петербурга 1785 року[15] і по білоруському тракту приїхала в богоспасаємий град Київ. Тут вона поклонялась святині і святим угодникам, оглядувала всі стародавності і околиці городськії і в Києві ж соїзволила перезимувать. В нашій Україні теж було все наготові прийнять царицю. По указу Кременчуцького губернського правленія, даному на ім’я новокодацького городничого Василя Ілліча Шостака, збудували в Нових Кодаках дворець, та як стали приставники його окурювать та й спалили. По доношенію о сем цариця повеліла розібрать той дворець, що ставили біля Орелі, в м. Царичанці, і перевести його в Нові Кодаки, бо цариця передумала вже їхать на Царичанку, а схотілось їй спуститися до нас водою по Дніпру. Однак од великих бур і непогоди не доплила вона до Нових Кодаків, а вийшла на берег повище Романкової, проти слободи Сошина, і в Нові Кодаки приїхала вже в кареті з римським імператором і Потьомкіним. Римському ж імператорові одвели кватиру у попа, отця Кіндрата, і досі сей дім стоїть, а Потьомкін остався в дворці в особливих покоях. Цариця прожила в Нових Кодаках більш тижня, дожидаючись своєї свити і флотилії, тим часом їздила в Половицю і оглядувала околиці. По повеленію ж цариці, в Нових Кодаках була збудована висока, як дзвіниця, башта для причалу суден і розмальована квітами; а щоб було по чому пройти до самого берега, зроблен був місток сажнів три завдовжки. Як прийшла флотилія та покидала якорі, то так і вкрили Дніпро. З гори гарно було на них дивиться, на всіх суднах порозпускали флаги, корогви і знамена. Як донесли цариці, що флотилія зібралась, от зараз вона й повеліла Потьомкінові розпитать старокодацьких і кам’янських лоцманів, чи можна провести флотилію через пороги. Огляділи лоцмани флотилію і донесли Потьомкінові, що ні одно судно через пороги не пройде, бо з довгими дуже деменами[16], бач, дуже глибоко в воді сидять, і прохали, щоб замість їх поприроблювать стерни або опачини[17]. Як поперероблювали, то цариця сама схотіла подивиться на ті стерни і звеліла світлішому, щоб її фрегат підвели до башти. Як підвели, вона й приїхала в кареті з римським імператором і, огледівши башту, пройшла у ворота по мостику до самого фрегата. Цариця не няла віри, щоб такою невеличкою лопаткою можна було управить, і звеліла рушить фрегатам в дорогу. Зараз одчалили і стали ворочать сюди й туди і знов до башти підплили. Цариця дуже дивувалась, як вони знатно правлять, і приказала Потьомкінові записать, хто між лоцманами найстарший. А тоді у лоцманів отаманом був Мойсей Іванович Півторацький з Кам’янки, а товаришем у нього – Непокритенко з Старих Кодаків. Так у той день, як закладували на горі соборну церкву, цариця і повеліла флотилії рушить ік порогам.

А заложеніє собору "сице совершилось": цариця з свитою з Нових Кодаків шествувала в каретах до похідної церкви. Преосвященний Амвросій совершав службу, і мене сподобив бог там бути, стояв посередині біля півчих. Цариця приїхала з імператором римським і французьким послом Сегюром. Потьомкін висадив її з карети і звів по ступеньках в церкву, бо палатка була на аршин вкопана в землю і вислана дорогими килимами. Цариця ввійшла в церкву з фрейлінами, душ їх, мабуть, з дванадцять, а римський імператор тільки заглянув і пішов з світлішим і генералами на місто заложенія собору. Проча ж свита і велике множество народу всякого чину і звання стояли навколо палатки; не тільки з нашої околиці позбирались, та ще й за сто верстов понаїздило і панів, і мирян ради сугубої причини: подивиться на заложеніє собору і "зріти" великую царицю. Як скінчилась служба божа, преосвященний підніс цариці хрест; от вона, приложившись, вклонилась на обидві сторони і пішла з процесією на те місце, де закладувався собор, в сопровожденії світлішого, бо під кінець служби прийшов і він в церкву. Хундаменту тоді ще не викопали, а наскоро порозчищали тільки доріжки, канави вже покопали після проїзду цариці, тільки там, де долженствував бути престол, викопали велику яму наподобіє склепу в сажень глибиною і в два – завширшки, з східцями, висланими килимами. В самім склепу була зроблена пічурка, ніби шухлядка, для положенія царської грамоти, вирізаної на золотій дскє. Процесія спершу рушила од полудня, а там повернула на восход сонця і, вийшовши на середину розчищеного місця, так і пішла аж до самого склепу. Преосвященний, ідучи з хрестом, окропив по обидві сторони свяченою водою і, дошедши до уготованого місця, спустивсь в склеп, а за ним – цариця, римський імператор і світліший. Преосвященний, совершивши церковноє славословіе по чиноположенію, прочитав молитву і освятив грамоту окропленієм. Далі цариця перехрестилась на восток сонця, узяла грамоту і сховала її в "уготованную" пічурку та ще й приложила золотих і срібних грошей, незвісно скільки, а бачив, туди ж їх положила, куди і грамоту. Поки се діялось, півчі співали многолєтіе цариці, а потім грала полкова музика і палили з гармат, а тим часом камінщики духом замурували склеп і зверху поставили кам’яний хрест. Цариця не одійшла, поки не скінчили всього як треба. Отак-то освятили і заложили собор о дванадцятьох престолах во ім’я св. преображенія господня. В той же день і час Половиця од уст самої цариці найменувалась Катеринославом в честь і во славу великої Катерини, і повелено було іменним указом того же року Кременчуцькую губерню[18]’ перевести в Половицю і найменувать Катеринославською губернею.

Теперечки треба ще тобі, паничу, розказать от що. Був тоді в Кременчуці купець Фалієв, може, чув про його, багатир на все царство. Розжився він, поставляючи на в армію прав’янт і винними одкупами, бо держав одкуп в Москві, Малоросії і Новоросії. Опріч сього були у його фабрики, і заводи: чавунні, селітряні і порохові. Так оцей-то, кажу, Фалієв, по совіту світлішого, ще до приїзду цариці в Нові Кодаки настроїв по всій горі, до архієрейського дому аж за богадільню, похідних палаток, неначе домики, і дуже гарно порозмальовував і убрав їх. Потьомкін думав, що цариця після заложенія собору буде в тих домиках кушать і спочивать; однак цариця тільки на них глянула, а не згодилась в них гостить, бо звеліла флотилії рушать к Ненаситцю, так квапилась туди, щоб подивиться, як судна будуть проходить через пороги. К Ненаситцю приїхала вона ще заздалегідь, і, поки флотилія підпливала, цариця обідала і трохи спочила. Як же зблизилась ік порогам, цариця приїхала до сього берега і з сієї скелі саме на тім місці, де повирубувані стопи, стояла і дивилась, а біля неї стояли римський імператор і Потьомкін. Спершу спустили через поріг царицин фрегат, котрим правив сам Півторацький. Як шубовснувся той фрегат в глибиню, як затріщав, дуже-таки величенький був, так і покрила його вода, неначе на той світ провалився, а цариці здалось, буцім він з людьми зовсім потонув, от вона й крикнула і очі закрила руками.