Лахтак - Трублаїні Микола

Його залишили вартувати полонених. Із своїм завданням він не справився. Коли в табір повернулися Ларсен і Ландрупп, то застали вартових зв'язаними.

Вони звільнили їх і повідомили, ще Ельгар зрадив, що напад не вдався, кількох матросів убито, а решту заарештовано, і запропонували тікати й шукати притулку далі від радянського пароплава. Що було далі, Запара знав сам.

На снігу скоцюрбився поранений Ландрупп. Куля Ельгара пробила йому ногу. Бентсен зробив норвежцеві перев'язку, і тепер він сидів похмурий, сумний і наляканий.

— Ти мав рацію, лоцмане, — сказав Лейте, підійшовши до Ландруппа, — коли казав, що ми нападемо на тебе і що нам скоро буде весело.

Ландрупп мовчки дивився в землю.

Увагу Лейте привернули кілька блискучих камінців, розсипаних по снігу біля пораненого. Одні з них були завбільшки з горошину, а інші — з лісовий горіх.

— Що це таке? — спитав він Ельгара.

— Золота руда, — відповів той. — Ландрупп розсипав її з свого мішка.

Боцман підняв кілька камінців і простяг Запарі. Гідролог глянув на камінці, зважив їх на руці, потер пальцем і відповів.

— Ні. Це — пірити. З цих камінців в Іспанії добувають сірку.

Лейте переклав слова гідролога Ельгарові. Гарпунник недовірливо подивився на Запару, посміхнувся і сказав щось своїм товаришам. Норвежці з таким же недовір'ям, як перед тим Ельгар, подивилися на Запару. Тоді гідролог пояснив свої слова штурманові. Бентсен зрозумів його. Навіть більше: він сам пригадав, що бачив подібні камінці в якійсь геологічній колекції. Через хвилину норвезькі матроси, голосно регочучи, накидали коло Ландруппа цілу купу його "золотої руди", — вони набили нею кишені після того, як Ландрупп розсипав її з свого мішка.

Лоцман кусав губи і щось шепотів.

— Він каже: трагічна помилка, — сказав Бентсен Запарі по-французькому.

РОЗДІЛ IX

Запара запропонував обійти острів довкола. — Повинні ж ми знати розміри цього острова і те, як виглядають його північний та східний береги. Чи, може, залишити це таємницею шкіпера Ларсена? — спитав гідролог.

Вирішили поділитися на дві групи. Більшість разом з Ельгаром і Лейте мали повернутися назад тим же шляхом, яким ішли сюди — через норвезький табір; до табору

вони нестимуть Ландруппа на руках, а звідти повезуть його на нартах. Друга група складалася з Запари, Вершомета, Стьопи і Бентсена. Вони мали йти на північний схід з тим, щоб замкнути коло, обійшовши острів. Бентсен охоче приєднався до Запари, щоб краще познайомитися з радянськими моряками, не користуючись подвійним перекладом через Ельгара і Лейте.

Попрощавшись, обидві партії рушили кожна в свій бік.

Четверо дослідників пішли понад морем. Запару дивувала велика кількість ополонок уздовж західного берега. Юнга згадав, що він з Лейте вже звертали увагу на це явище.

— Невже й вам не доводилося бувати далі вздовж цього берега? — спитав Запара Бентсена.

— Ні, — відповів штурман, — я фактично був під домашнім арештом у таборі "Ісбьорна". Скрізь ходити Ларсен дозволяв лише своїй правій руні — Ландруппові. Навіть Ельгар, цей кращий між нами стрілець і мисливець, мав право полювати лише в південній частині острова. Я розумію, що ця заборона на північну частину острова була викликана знахідками Ландруппа. Ми довго не знали про золото, а коли дізнались, то нам його не показували. Сьогодні я вперше побачив цю "золоту руду", хоч дехто з моїх товаришів бачили її ще напередодні нападу на ваш пароплав. Я знав про другу реальну знахідку: Карсен і Ландрупп знайшли тут нафту. Вони навіть привозили її кілька разів на нартах У бочці. Коли зник Ельгар і ми ходили його розшукувати, то брали з собою нафту, щоб палити вогонь. Ми й палили ці вогні тієї ночі, коли вперше дізналися, що біля острова стоїть пароплав.

— А ми дивувалися, — сказав Запара, — звідки такі ясні вогнища.

Берег круто повернув на захід. У море вибігав гостроносий горбатий мис. Щоб не гаяти часу, вирішили йти навпростець через горб. Він був невисокий, — метрів із шістдесят, але досить крутий. Довелося зняти лижі і нести їх у руках. На горі відчули наче подих теплого вітру. Під ними лежала невеличка бухточка, оточена крутими горбами з облізлим сніговим настилом. У бухті не побачили жодної крижини. Дослідники здивовано оглядалися. З води долітав легкий шум. Посередині бухти вода хвилювалась і шумувала, ніби нагазована. На воді біля берега блищали під сонцем сині розводи. Заледеніле море далеко відступало від бухти.

Моряки мовчки спостерігали дивне явище. Час від часу над шумуючою водою злітало каміння й шматки грязюки. Якась підводна сила вирувала в центрі бухти.

Запара перший порушив мовчанку.

Гейзер. Підводний гейзер, — сказав він. — Друга

Ісландія. А може... справжній підводний вулкан.

Гейзер, що викидає нафту, — зауважив Бентсен.

Вони спустилися вниз. Вершомет умочив руку в воду.

Тепла. Можна б скупатися, якби не мороз.

Справді, вода мала високу температуру, і Запара лаяв себе неймовірно за те, що не захопив з пароплава термометра. Спересердя він навіть хотів кинути в бухту свій геологічний молоток, бо він здавався йому ні для чого не придатним. Юнга із сміхом одібрав у гідролога цей інструмент.

— Ну, ходімо далі! — кликав Вершомет товаришів.

Ніяких інструментів, щоб робити спостереження, у Запари не було. Проте він вирішив набрати з бухти води, щоб потім провести над нею лабораторне дослідження. Але в що її набрати? Погляд гідролога зупинився на термосі. Після того почав по годиннику стежити за підводним вулканом, відзначаючи посилення та послаблення його діяльності.

Бентсен, орієнтуючись по компасу, накреслив у своєму блокноті план бухти.

— Пропоную назву для цієї бухти, — порушив мовчанку Стьопа.

— Яку?

— Бухта браконьєрів.

Вершомет скривився, а Запара визнав, що вона поетична і відповідає історичній правді. Проте мисливець запропонував іншу назву: "Бухта переможених браконьєрів". Стьопа обстоював свою назву як коротшу, і нарешті мисливець з ним погодився.

Вже обійшовши бухту і підіймаючись на круту берегову терасу, вони раптом почули, що шум стих. Обернувшися, побачили, що вода в бухті заспокоїлася. Тільки ледве помітно хвилювалися широкі сині плями, розплившись на поверхні.

— Гейзер. Безперечно, — підтвердив Запара свій перший здогад. — Тепер я, здається, знайшов розгадку таємничої теплої течії біля південного берега острова. Існування її, очевидно, зумовлюється плутонічними силами, що діють у глибині острова, а в тому числі й бухти.

Проминувши бухту, вони незабаром побачили за кілька сот метрів від моря невелике нафтове озеро. На найближчому від нього горбі час від часу починали бити невеличкі джерела, викидаючи нафту, яка стікала тоненькими струмками до озера.

— Цим джерелам, — сказав Запара, — я дав би назву мікрогейзери. Вони ще більше переконують мене в активності підземних сил і до деякої міри нагадують Ісландію. Різниця лише в тому, що там гейзери хоч і значно сильніші, але вони викидають тільки грязюку, а тут ми маємо один з найцінніших продуктів для промисловості й транспорту.

— Ви думаєте — цей острів може мати майбутнє? — спитав Бентсен.

— Безперечно! Нафта — це кров сучасної індустрії. Автомобіль, трактор, тепловоз, теплоплав, літак вимагають нафти й її продуктів для себе на паливо. З нафти виробляють різні олії, починаючи від мастильної і кінчаючи олією для консервів. Мило, асфальт, парафін, вазелін, сахарин. Для пароплавів, що плавають Великим північним морським шляхом, тут може бути паливна база.

Біля нафтових джерел вони затримались, і, коли рушили далі, сонце вже стояло над самим обрієм.

— Доведеться ночувати на снігу, — сказав мисливець.

— А коли скоро підемо, встигнемо дійти? — спитав Стьопа.

— Ні, пізно. Треба шукати місце для ночівлі. Ходімо дал і.

Звертаючи на південь, берег уривався в море високими скелями. Вони блищали тисячами вкраплених у них золотих блискіток. То були пірити.

— Теж корисна річ, — сказав Бентсенові Запара, показуючи на ці блискітки.

Вершомет запропонував улаштуватись тут на нічліг Товариші погодилися. В одному місці скелі зімкнулися так, що утворювали ніби грот. Тут же з-під снігу визирав плавник, невідомо як сюди занесений. Розгорнувши сніг, побачили попіл і вугілля — сліди вогнища. Очевидно, плавник було занесено сюди людьми.

Вершомет і Бентсен мали спальні хутряні мішки. В цих мішках влаштувалися на нічліг по двоє. Зважаючи на те, що вночі міг прийти білий ведмідь, вирішили по черзі вартувати. Першим на варту став Запара. Він спокійно провіз дві години, думаючи про Ленінград і свою родину.

РОЗДІЛ X

Стьопа змінив Запару.

Хлопцеві було холодно і хотілося спати. Позіхаючи, посидів він на камені, потім, щоб не заснути, встав і пішов повз ті скелі, між якими спали товариші. Оглянув щілини між скелями, подивився на небо, спостерігаючи зорі Кілька років тому Стьопа мріяв стати астрономом. Він мав карту зоряного неба і театральний бінокль. Ночами вивчав по тій карті зорі.

Тепер він швидко знайшов знайомі сузір'я Великої і Малої Ведмедиць, Плеяди, Андромеду, Пегаса, Волосся Вероніки. Знайшов Венеру — цю найбільшу зорю неба, червонуватого Марса, Юпітера і Сатурна, які так помітно відрізняються від зір, що мерехтіли навколо них. Він знав напам'ять цифри про відстань між Землею й Сонцем, Землею й Місяцем, планетами та окремими зорями. Його захоплювало й лякало, що Сонце своїми розмірами в півтора мільйона разів більше за земну кулю; що найближча зоря Альфа Центавра, якої він ніколи не бачив, знаходиться від землі на відстані три з половиною світлових роки. А світловий рік — як це багато! За секунду промінь світла пробігає 300 тисяч кілометрів. Скільки ж кілометрів пробігає він за три з половиною роки?

Але споглядання зір не задовольняло Стьопу. Його цікавили зорі, оскільки вони були об'єктом мрій про міжпланетну, а може, й міжзоряну подорож. Стьопу потягло мандрувати по земній кулі. Скінчивши семирічку, він з товаришами вирядився в екскурсію до Москви і Ленінграда, а повернувшись назад в Архангельськ, улаштувався працювати учнем у порту. Незабаром комсомольський осередок виділив кількох комсомольців для посилки юнгами на пароплав. Стьопа упросився в число відряджуваних і потрапив на "Лахтак". Тут спочатку він проходив практику у кока в камбузі, де чистив та мив каструлі.