Матусине благословення - Стороженко Олекса

Попрошались ми. Пойіхав я і все думав, яка то наша гарна старовина була, що то за люде, що то за душі були в нас під ту велику руіну! Та де ж воно ділося, на що попереводилось, що тепер мало таких людей задержалось на світі, простих і щирих і богобоязливих, як отсей Тарас Самсонович? Тільки і жити нам споминками. Ну, та дарма! Хоч один дуб зоставсь, та багато на йому жолудів... Матуся наша, Вкраіна, не покинула нас без свого благословенія...

Пройіхав я скільки верстов; думки влежались; сонце сіло, і в голові в мене тихий пбмрок заліг—тільки щось несказанне на душі любо мені сияло. Не хотячи, оглянувся назад: село ховалось за могилами, окриваючись пилом вечірнім, а ще зорів велично край неба дуб той старенний— "Матусине Благословенія".