Грамотний - Тютюнник Григір
Якщо й справді завкооперацією возить собі додому товари, то чого ж за ним пішки ганятися? У мене є службовий мотоцикл... і я ніколи його для доброго діла не пожалію. Але давайте, товариші, вирішимо спершу одну справу — про вчинок Якова Бруса.
— Хай заплатить бабі Мотрі за голову п'ятдесят рублів! — вихопився першим Сьома Кухта.
— Немає такого штрафу,— сказав голова суду,— А тільки є такі види покарання, зачитую: попередження, громадський осуд, громадська догана, пробачення, штраф у розмірі десяти карбованців. І штраф цей, товаришу Кухта, сплачується в державну касу, а не розкидається на всі боки... Це довідка для тих, хто не знає статуту товариського суду. А зараз колегія суду йде на нараду. Прошу встати, товариші.
Хто встав, хто ні, хто подався до виходу на перекур. У залі загули, загомоніли, а судді пішли в гримірувальну і зачинилися там.
Надворі вже давно споночіло, вмовк дикий голуб на сухому бересті, полетівши у гніздо до своєї голубки, у фойє походжала парочками молодь, ждучи танців — суд був їй не цікавий і видавався смішним,— а в глухому підгальорошному кутку зали якась язиката хутірська молодиця, похапцем облизуючи губи, розповідала жіноцтву:
— Поховали в Саєвичах одного діда недавно... А в нього грошики водилися. Тоді, після похорону, кинулася рідня: зберкнижку забули у діда витягти з костюма!.. Одкопали яму, а вона порожня... Ні діда, ні костюма, ні книжки...
... — Та не треба мені його грошей, аби тільки головочка загоїлася, бо грядки ж вибирати треба... ... — Чим же ви, діду, їсте?
— Та колись яснами їв, а тепереньки і ясен уже катма.
... — Ось побачиш, нічого йому не буде. Нуль цілих, нуль десятих, як казав один простуджений.
— Та ні, ми йому роги сьогодні таки покрутили!
Незабаром з гримірувальні вийшли судді, і голова-директор прочитав рішення: зобов'язати Якова Бруса вибачитися перед товаришкою Борозняк і оштрафувати його на десять карбованців.
— Гроші заплачу,— сказав Ява, не встаючи з місця. Як схоче, то і больничні заплачу, скільки вона там лежатиме — тиждень, два. А навколішки ставать не буду: хай вуличкою корову ганяє, тоді ніхто її не займе.
І перший пішов до виходу. Його провели мовчанкою.
На мосту Ява зупинився, щоб підождати Ваню-Ваню, сплюнув у чорну осінню річку — тільки латаття, попід берегами полискувало в пітьмі — і сказав:
— Яз вами ще побалакаю...
А від клубу в спину йому зухвало виводила радіола:
Червону руту
Не шукай вечорами...
І сміялася молодь.
