Вільний вечір… - Іваненко Оксана

Вона підвела на нього очі і зустріла його дивно зволожений погляд. Обоє усміхнулися ласкаво і іронічно одне одному.

— Ну от, коли б хто знав,— мовив він,— поїхали письменник Чехов і хохлацька королева Заньковецька, яку Україна не забуде, розважатися до Омона і що з нього вийшло! Ну, нічого, нічого, ще все попереду! — Він налив бокали їй і собі.— Слухайте, я все-таки мрію написати п'єсу, і там буде одна роль цілком по-українськи написана — для вас, і п'єса для вас. Ви ж гратимете?

— Для вас! — засміялася Марія Костянтинівна. Ніяковості не було, не могло лишитися анітрохи, надто розуміли вони одне одного. І обоє були молоді. І вірили, що все попереду. Вірили в свої сили, життя, майбутнє.

"Чайка"... Художній театр... Туберкульоз... Кінець його короткого життя — то також було допереду, і про те не знали...

Як не знали і про безсмертя обох.