Сьоме життя - Власюк Анатолій

Інколи до його бідної голівоньки залітала думка, що нехай вона і молодша, але ставиться до нього, як мама до своєї дивної дитини.

Вони говорили про все і ні про що. Збоку могли подумати, що зустрілися давні знайомі. Але ніхто не звертав на них особливої уваги, бо кожний мав свої проблеми, набагато важливіші, ніж вселюдські, глобальні.

Минуло вже чимало часу, коли вони припинили стосунки і навіть не розмовляли по телефону, не спілкувались у соціальних мережах. Їх давно вже ніщо не об'єднувало, а тому новини одне про одного, сухі й загальні, швидко вичерпались. Колись близькі, майже рідні, тепер були чужими і віддалялись одне від одного в просторі й часі з космічною швидкістю і в геометричній прогресії.

27

Звісно, ця зустріч з коханням усіх його життів була потрібна насамперед йому. Тепер можна завершувати свій земний шлях. Для цієї жінки зустріч справді була випадковою. Забуде про неї ще до кінця сьогоднішнього дня. В неї чоловік, діти, онуки, багато справ. Не до нього. Згадає лише завтра, коли дізнається про його смерть. Можливо, скаже чоловікові: "Я бачила його вчора. Не знала, що це наша остання зустріч". Чоловікові свого часу сказала, що кохала вже тепер покійного.

Він усміхнувся. Починає жаліти себе. А це найгірше, що може бути в житті людини.

Перед тим як підвестися з лавки, поклав руку на місце, де щойно сиділа його кохана жінка. Її тепло швидко перетікало до його тіла, поки остаточно не випарувалось, як роса на сонці, в просторі й часі.

28

Коли прийшов додому, негода в душі дружини вже минула. На кухні щось шкварчало, варилось, вона готувала обід, тихенько щось наспівуючи, – а це вірна ознака того, що в неї хороший настрій.

Звісно, він нічого не розповів про свою останню зустріч з жінкою, яку кохав усі свої сім життів, бо дружина нічого про ці кохання не знала, хоча й могла здогадуватись.

Ось і зараз зазирнула до кімнати, сказала: "Який ти сьогодні романтичний" – і знову втекла на кухню.

Невже на обличчі в нього все написане? Подивився у дзеркало. Обличчя як обличчя. Звичайне.

Знову до його бідної голівоньки залетіла думка, що в нього сьогодні останній день життя. Але смерть навіть і не думала міцно його обіймати.

29

Заколисаний дощем за вікном, він, мабуть, таки заснув у кріслі-гойдалці, дивлячись телевізор.

… Ніби він іде по хмарі, тримаючи за руку кохану жінку із сьомого життя. Озирнувся. Позаду нього йдуть кохані жінки із шести попередніх життів. Вони різні, такими, як були тоді, але ж він добре знає, що це одна і та ж жінка, яку він кохає упродовж п'ятисот одинадцяти років, і навіть коли був жінкою у якомусь зі своїх життів, теж кохав іншу жінку.

Легкий вітерець дме йому в обличчя…

Він розплющує очі. Дружина завжди так будить його, дмухаючи в обличчя. Він усміхається.

– Знову якась красуня наснилася? – запитує вона, усміхаючись. – Вже й обіду не треба.

Він справді не хоче їсти, але йде на кухню, щоби не образити дружину.

30

Цей щоденник він вів упродовж усіх семи життів, але думки минулого були викладені у сконцентрованому вигляді в останньому житті.

Червоною ниткою крізь нього пролягала ідея Бога.

"Я не впевнений, що саме Бог керує нами, – писав він у другому житті. – Нами взагалі ніхто не керує і не може керувати, бо кожна людина є автономною субстанцією".

У четвертому житті він зазначив: "Те, що мені дано прожити сім життів, – не від Бога. Але мені здається, що Бог знає про це".

"Бога нема, тому що Він є", – написав він у сьомому житті.

14 липня 2019 року