Метафізична поема - Руденко Микола

Це щось більше, ніж те,

Про що звикли казати:

Злиття.

Хто спроможний віднині

Зламати гартовану вдачу,

Якщо я тепер знаю:

Попереду Вічне Життя?

Та й не це мене тішило:

Хай егоїсти і сноби

Особисте безсмертя шукають.

У мене від іншого щем:

Кожна зірка й травиця —

Клітини моєї особи.

Я існую усюди —

Мов справді розлився дощем.

Птах у небі — це я.

Хвиля в морі —

Це хвиля на серці.

Білі хмари...

І сонце, і вітер, і грім...

І пшениця, і жито...

І навіть плотвиця в озерці —

Все це іскри життя,

Котре є особисто моїм.

І тягнулася думка туди —

В Галактичну Монаду.

То, по-вашому, Бог —

"Чорна дірка"?!.

Добродії-фізики, ні!

"Чорна дірка" — для вас,

Бо над нею ви втратили владу.

Але ж є ці "дірки"

В Сонці, Місяці —

В кожнім зерні.

Окрім "чорних дірок",

Виявляється, в світі немає

Порошинки найменшої.

Всюди вони — ці "дірки"...

Це — Субстанція, Дух.

Це — та Сила, що Всесвіт тримає.

Це ж Монада!

Малі та великі Монади —

Не вгаслі зірки!

Ієрогліф Природи

Невірно прочитаний вами,

Та ви правильно кажете:

Ось та остання межа,

Де ще фізика здатна

Числом і скупими словами

Повести нашу думку —

Неначе по лезу ножа.

А в глибинах Монади

Кінчається фізика — годі!

Там царює Душа Світова.

І ніякий Ейнштейн

З полум'яних глибин,

Що живуть в герметичній Природі,

Про ту Плазму, що Мислить,

Для нас не добуде вістей.

Там — Субстанція.

Там

Ті духовні підмурки живого,

Що зсередини Всесвіт будують —

Від точки, від Я.

Ані краю-кінця

В чорно-гаспидного,

Світового,

Бездуховного хаосу...

То не жива течія.

Справжній Всесвіт —

Лиш те,

Що обжито зсередини Духом.

Він — конечний...

Він — сфера у сфері...

Він — Бог...

...А тим часом

Життя на планеті

Безжалісним рухом

Мене крутить отам,

Де не ждати мені перемог.

Я простягую руки туди,

Де живе Галактична Монада.

Це — Столиця

Держави Христової,

Це —

Велетенська фортеця,

У котру Іудина зрада

Не вповзла, щоб і там

Потьмарити Христове лице.

Ген комети летять —

А мені видається:

То коні,

На яких виїжджають звитяжці

Із кованих брам.

Зорі в їхніх шоломах,

Свобода у їхнім Законі.

Всесвіт — поле для вільної праці,

Домівка і храм.

Поспішайте, звитяжці Монади,

Бо в Темряви є свої слуги.

Світла повні шоломи

Пролийте у наші краї.

Розпадуться колючі дроти,

На кордонах зростуть лісосмуги.

Солов'ї прикордонникам

Прийдуть на зміну —

Мої солов'ї.

Микола Руденко.

28 травня — 4 червня 1978,

Мордовія