Пошились у дурні - Кропивницький Марко

На це вам даю строку три дні. Це одна стаття. А другий параграф: маю до вас листа з города.
Дранко. Листа? Давайте мерщій! (Убік). Певно, від Лахтійона Хведоровича з города! Може, про що цікаве пише?
Скакунець (гука в двір Кукси). А хто там є живий? Скажіть хазяїнові, що маю до нього лист з города!

ЯВА 9

Кукса хутко виходить з млина.
Кукса. Кажете, листа до мене принесли? (Убік). Певно, хтось з приятелів чи не жениха рає?..
Дранко. Давайте ж мерщій, бо мені ніколи!
Писар. Ніколи не треба хапатись! Хто хапається, той тільки діло псує, так і в псалтирі показано: хто спішить, той людей смішить… Так-то, приятелі мої любенії і милостиві государі.
Кукса. Пожалуйста, мерщій давайте!
Писар. Що?
Кукса. Та лист же!
Писар. Який?
Дранко. А, які-бо ви! Тут повна голова клопоту!..
Кукса. Аж гуде в голові, як у млині, від того клопоту…
Писар. Слухайте сюди, я вам розкажу одну причту. Їхав один чоловік через вузенький місток, а йому назустріч полупанок. "Звертай!" — кричить полупанок. Той мовчить. "Звертай!" — кричить удруге. Той таки мовчить. Полупанок баче, що неперевага, вже промовив стиха: "Будь ласка, зверни, чоловіче добрий". А чоловік тоді і одмовив: "А де ж ваше здрастуйте?.."
Кукса і Дранко. Хіба ж ми з вами не здрастувались?
Писар. По справці оказується, що ні!
Дранко (простяга руку). То здрастуйте!
Кукса (тож). Моє поштеніє!
Писар (стиска руки). Доброго здоров'ячка! Як ви собі поживаєте?
Дранко. Та так, поманеньку!
Кукса. Полегеньку: то скоком, то боком!
Писар. Ну, слава богу! Що ж у вас тут нового?
Дранко і Кукса. О, вже знов почали! Та мерщій-бо!..
Писар. Чого це ви до мене прилипаєте?
Дранко і Кукса. Та де ж листи?
Писар. Листи? Листи там, де їм слід бути,— на дереві!
Дранко. Та ні, листи ті, письма?
Кукса. Те, що чорнилом по бумазі…
Писар. А, письма? У волості!
Дранко. То так би й казали зразу! (До Кукси). Побіжимо, сусіде?
Кукса. А що ж, пошкунделяємо.
Писар. Волость замкнена.
Дранко і Кукса. А в кого ж ключ?
Писар. У кого належить йому по закону бути. Закон показує: "Печать у старшини, бляха у соцького, книга у зборщика, а ключ у писаря!" Писар єсть ключ до всяких ділов!..
Дранко і Кукса. Так одімкніть!
Писар. Одімкнуть не штука, коли б не заржавів…
Дранко. Лоєм помастіть…
Кукса. Або олинавтом…
Писар. Не безпокойтесь! Я всі свої арихметики і без вас понімаю!
Дранко і Кукса. Ну?
Писар. Не нукайте, не повезе… А як засіпаєте, то ще й хвицать почне!
Дранко і Кукса. Морока з вами — та й годі!
Писар. Скажіть мені, любезнійші мої приятелі і милостиві государі: як ви збираєтесь куди їхать, чи ви годуєте коней?
Дранко. Хто ж цього не зна?
Кукса. Не погодувавши, не поїдеш!
Писар. І оброку даєте?
Дранко. Як не даси вівса, не побіжать!
Кукса. Що й казать, з двору не рушать, пристануть.
Писар. Стало бить, їхати: тпру?
Дранко і Кукса. А так, так: тпру!
Писар. От вам і вся політика! Розумно вам?
Дранко і Кукса. Ні!
Писар. Так слухайте ж, я вам розтовкую усе по пунктах і по параграфах:
Как без політики жити
На цім химернім світі?
Чи викрешеш з кременю.
Вогню без кресала?
Чи солодко їсться
Борщ голий без сала?
А коли до смаку
Пампушки без часнику,
Без олії галушки
Або риба без юшки?
Не знаю, панове,
Как на ваші зуби,
А я від тії страви
Одвертаю губи!
Кожний писар споконвік —
Політичний чоловік:
Нельзя йому слова свої
На вітер пускати,
За все він повинен
Гребувати плати…
Бо волосний писар,
Што в слюсарні слісар,
Што у плузі чересло
Або в човні те весло.
Не знаю, панове,
Як вам це здається?
Я. ж маракую,
Што скрізь так ведеться!
Тепер візьмем кого з селян,
Не з грошовитих, а з бідних мирян:
Чи знайдеться хоч один
Такий вже не ласий,
Щоб йому перед різдвом
Не снились ковбаси,
А у піст тарань, чахонь,
Оселедець часом,
Після ж чарки, на похмілля,
Хрін та редька з квасом?..
Не знаю, панове,
Што частіш вам сниться,
А што тій бідноті,
То щоніч М'ясниці!..
От грошовитий — то інша стаття,
Тих безпечніше повсякчас життя:
Не потіє, не хворіє,
Карбованці ліче,
Усіх гонить, зневажає
І всім дулі тиче!
Люди всі йому мовчать,
Доки грошики бряжчать!..
І довіку, добрі люди,
Грошовитий в шані буде,
Бо гроші над нами
Завжди керують,
За гроші і дурні
Розум купують!
Тепер, панове, скажіть мені,
Как без політики жить на селі?
Чи можна ж нам, писарям,
Ворони ловити,
Коли світ такий настав,
Што краще й не жити?
Потому я й не дрімаю
І, де должно, запускаю,
Будто би для ради штуки...
У чужі кишені руки…
Не знаю, панове,
Как це вам здається,
А меж нами, писарями,
Вездє так ведеться…
Дранко і Кукса. А листи ж наші як?
Писар. Тепер я піду додому, пообідаю та ляжу відпочити…
Дранко. Та це вам замарудилось подратувать нас, чи як?
Кукса. Нічогісінько не розберу!
Писар. Одначе прощавайте! Завтра, як не забуду, то принесу вам листи.
Дранко і Кукса. Та це до завтрього ждати?
Писар (дивиться на обох). Ач, які нехитрі! Ну, как видю, то з вами з невиразимою хвилозопією недалеко доїдеш: чи ви справді, чи прикидиваєтесь? Невже ви зовсім не догадались?
Дранко. Я ні, я зовсім недогадливий!
Кукса. А мені розжуйте і в рот положіть, то я й тоді не догадаюсь. Хіба вже скажете: їж! А то так і буду стоять, роззявивши рота.
Писар. Справді?
Дранко. А так, так! Вони у нас такі!
Писар. Стало, будем говорить прямо?
Дранко і Кукса. Прямо краще!
Писар. Как упрямо, так і прямо! Уплатіть мені, то й листи зараз получите!
Дранко. Так би зразу й казали!
Кукса. А то й почали закидать про коней та про овес!
Дранко. Та про якусь політику!
Писар. Таксу ви мою знаєте?
Дранко і Кукса. А яка?
Писар. Перш була по п'ятаку, а тепер возвише — а то по гривенику! Бо скрізь тепер ідьоть на повишеніє!
Кукса (убік). От чортів дряпіжник! (Виймає з кишені гроші). Нате вам!
Писар. А вам зводьте лист.
Дранко. Зводьте і мої! (Дає гроші).
Писар (дає лист). Пожалуйте і вам!
Кукса (обійшовши трохи, манить пальцем писаря). На часиночку!
Дранко (тож манить собі). На хвилиночку!
Писар. Чого?
Кукса. Милості просю!
Дранко. Будь ласка!
Писар. Такса теж возвишена: за прочитаніє десять копійок, за одписаніє — двадцять.
Голос з двору Дранкового: "Тату, ідіть, до вас паламар чогось прийшов!"
Дранко. О, слава господеві! Той мені даром прочита! (Пішов у свій двір).
Писар. Гривеник з кармана вилетів!
Кукса. От щасливий мій сусіда: йому все дурницею обіходиться… Зділайте милость!
Писар. Ну?
Кукса. Прочитайте, що тут надряпано, я за платою не постою!..
Писар (простяга руку). По таксі!
Кукса. Не турбуйтесь! Мілких тепер нема! Завтра…
Писар. Ні, спасибі… Мені вже живіт підвело від ваших завтраків!
Кукса. Отже лишенько! Та ось хоч самі помацайте, порожнісінькі кишені!
Писар (хоче взяти, за кишеню). Позвольте!
Кукса. І не сором вам лізти у чужу кишеню?
Писар (засовує руку у його кишеню). З вашого присогласу. (Вийняв гроші). Бачте, ось і намацав как у раз гривеника!..
Кукса (убік). А, щоб тебе намацало! (До нього). Отже недаром, мабуть, кажуть, що іноді і сам чоловік не зна, у якій кишені у нього чорт сидить!..
Писар. Ето вєрно! (Розкрив листа, читає). "Приятелю мій, вселюбезнійший милостивий государ і шановний господине…"
Кукса. Спасибі за шанобу! Мене таки, спасибі, люди шанують!
Писар (знову читає). "Шановний господине!.."
Кукса. Аж двічі шанує мене? Це якась дуже вже добра людина пише!
Писар. Ви-бо не перебивайте, а слухайте готового! Воно зараз піде далі… "Шановний господине! Звиняйте, што так довго не одписував до вас об ваших ділах, касательно жениха…"
Кукса (озирається). Читайте, будь ласка, нишком. Я не глухий!
Писар (чита). "…Касательно жениха, потому што не мав времені!.."
Кукса. А якщо й справді йому було ніколи? Конешне, мушу вибачити!
Писар. Я, кажеться, здеру з вас проти возвишеної вдвоє!..
Кукса. За що?
Писар. За многоглаголаніє!
Кукса. Мовчу, мовчу!
Писар (чита). "Ну, одначе, тепера подаю вам дорогу звєстку: на етом тижневі, когда не в суботу, так небезпременно у неділю…"
Кукса. Сьогодні субота!
Писар. Єй-богу, я полізу до вас у кишеню за возвишеною таксою. (Чита). "…У неділю приєдить парнишка, жони моєї сродник, на оглядини до вас. Хоч вон вже і в літах, і із себе на виду непоказной, но, одначе ж, хвундаментной чалавєк і порадошний гаспадін. Зумійте тілько прийнять його в настоящім хвасоні, і дщерь ваша, Орина Максимовна, возьмуть себе в первоє предісловіє превосходноє щастіє, і отсюда возникнеть любов і прочеє…"
Кукса. Подай, господи!
Писар. Ну, та й язик же у вас!
Кукса. Мовчу, мовчу!
Писар (чита). "Може, йому прийдьоть у второє предисловіє прикинуться убогим і одягнеться вон не по-благородному, а по-бєдному, то ви не внімайте на етот хвакт своєго обращенія…"
Кукса (крізь зуби). Подай, господи!
Писар. Чи ваш язик може понімать яку-небудь дисципліну? (Чита). "Желаю вам от усєх моїх совокупних чувствій хорошо на веселії гулять і нас часто вгощать. Совітую не откладувать етого діла у продолжительний ящик, везти у той же день до вінця, і слава богу…"
Кукса (по паузі). Амінь?
Писар. Амінь. О, тепер можете розглагольствоват скольки желаєте..
Кукса. Амінь! Їй-богу, зараз оце і до попа побіжу і договорю його. (Убік). Слава тобі, господеві, діждався!.. (До писаря). Милості просю і вас на весілля!
Писар. Благодарим за вніманіє! Так как же, раз ви завтра думаєте їх і звінчать?
Кукса. А що ж тут довго откладувати? Як можна, то й сьогодні!..
Писар. Оце ж і по листові. А від кого він, ви догадались?
Кукса. Від Лахтійона Хведоровича, з города?
Писар. Так і тут обознача: "Від Лахтійона Хведровича, з города". Ну, до свіданія з вами! (Іде).
Кукса (хова листа). Ну, тільки я вам скажу, що за такого куценького листочка не варт було платити гривеника!
Писар. Не велик, кажуть, червінчик, та дорогий. Зате ж зятя багатого придбаєте.
Кукса (оглядається). Будь ласка, не гомоніть! А хіба мені моя дочка обридла? Легко, думаєте, мені буде розставатися з нею? Ви понімаєте, що таке діти задля батька, котрий ними втішається, ними пишається, живе ними, диха ними. Котрий, котрий… (Убік, ідучи в хату). Слава тобі, господи! Так і чую, як мені від серця відлягло; на душі так якось весело стало, мов весняна вода прибува на лотоки, неначе величезний лантух з пшеницею зсунувся з плечей… Коли б тільки він согласився швидше їх повінчати! Так нехай хоч і двадцять п'ять карбованців загне — заплатю! (Пішов).
Писар.