Українська література » Класика » Син сонця - Джек Лондон

Син сонця - Джек Лондон

Читаємо онлайн Син сонця - Джек Лондон
Джекі-Джекі.- Цей буря ще маленький дитятко, але він хутко доросте, ось побачите.

Гриф звелів поставити фок, і «Дядько Тобі» поплив швидше, бо вітер набирав сили. Хутко він і справді доріс, ало на тому не став. Він віяв дужче й дужче, затихаючи на мить, щоб напосісти ще лютіше. Врешті поруччя «Дядька Тобі» частіше вже бувало під водою, ніж на поверхні, а на палубі закипіли піною хвилі, бо вода не встигала стікати жолобками. Гриф стежив за барометром, що й досі спадав.

- Центр урагану десь на південь від нас,- сказав він помічникові.- Ми простуємо якраз йому навперейми. Зараз ми звернемо й попливемо в протилежний бік. Тоді барометр повинен піднятися. Приберіть фок: шхуна не може нести стільки вітрил. І готуйтеся до повороту.

Шхуна повернула, і буря скажено погнала її крізь морок на північ.

- Тут баба надвоє ворожила,- години за дві звірився Гриф помічникові.- Ураган засягає велику дугу, і годі її вирахувати. Може, ми вискочимо з неї, а може, вона захопить нас. Залежно від того, якого розміру дуга. Дякувати богові, барометр поки що стоїть на місці. Проте ми не можемо плисти. Завелика хвиля. Треба лягти в дрейф. Нас однаково заноситиме на північ.

- Я гадав, ніби знаю, що таке вітер,- крикнув Сноу другого ранку у вухо своєму господареві.- Та це ж і не вітер. Це щось неймовірне. Неможливе. Він, мабуть, досягає дев’яноста або й ста миль на годину. От сила, га? Надумай-но комусь розказати, то не зумієш. А подивіться на море! Я не перший рік плаваю, та ніколи ще такого не бачив.

Настала зрештою така пора, що на годину проступило сонце,- але воно спромоглося тільки на якийсь похмурий присмерк. По океану величною процесією пересувалися гори, а між тим бескиддям на третину милі роззявлялися долини. Їхні довгі спади, трохи захищені від шаленства вітру, бралися білогривими хвильками, але з хребта великих бурунів вітер зривав піну і скажено гнав її над поверхнею води аж до рівня щогл, а то й вище.

- Найгірше ми вже перебули,- виснував Гриф.- Барометр увесь час підіймається. Вітер скоро вщухне, хоча хвилі побільшають. Піду трохи відпочити. Стежте за вітром. Він неодмінно зміниться. Збудіть мене, як виб’є вісім склянок.

Опівдні хвилі досягли найбільшої висоти, а ураган, змінивши напрямок, обернувся на звичайний свіжий легіт. Джекі-Джекі помітив на морі перевернуту догори дном шхуну. «Дядько Тобі» проплив далеченько навпроти її прови, і ніхто не зміг прочитати її назви. Але ввечері їм трапилась напівзатоплена невеличка круглодонка; на прові шлюпки біліли якісь літери. Сноу прочитав у бінокль: «Емілі Л. № З».

- Шхуна котиколовів,- сказав Гриф.- Але чого вона аж тут опинилася - оце диво!

- Може, скарбів шукає? - міркував Сноу.- Пам’ятаєте «Софі Сазерленд» і «Германа»? Теж були котиколовні шхуни. А потім у Сан-Франціско їх зафрахтували якісь авантурники з картами, ті, що завжди знають, куди їхати й чого шукати, аж поки навіч пересвідчаться, що там нічого немає.

 

 

III

 

Цілу ніч шхуну так гойдало, що всім аж голови запаморочилися. По морі ходили великі хвилі, але вітру не було, щоб додати стійкості «Дядькові Тобі». І тільки вранці, як кожному вже здавалося, що все в ньому перевернулось, подув легенький вітрець. Відразу знято рифи. До полудня океан зовсім улягся, хмари порідшали, розвіялись, і виглянуло сонце. Виміри показали два градуси й п’ятнадцять мінут південної широти. Визначити довготу при зіпсутому хронометрі годі було й думати.

- Ми на якомусь пункті впродовж півтори тисячі миль цієї паралелі,- зауважив Гриф, коли вони вдвох з помічником схилилися над картою.- Атол Лю-Лю лежить південніше, а ця частина океану вся порожня. Нема ані острова, ані рифу, щоб урегулювати по ньому наш хронометр. Єдине, що ми можемо зробити...

- Земля, шкіпере! - гукнув з палуби тонганець.

Гриф ще раз пробіг очима суцільну порожняву на карті, свиснув з несподіванки і аж опустився на стілець.

- Це вже занадто,- сказав він.- Тут не може бути землі. Оце заблукали. Божевілля якесь, а не мандрівка. Прошу вас, містере Сноу, підіть нагору та подивіться, чи не здурів той Джекі.

- Таки земля! - гукнув за хвилину помічник.- Її видно з палуби... верховіття кокосових пальм... Певне, якийсь атол. Може, це все-таки Лю-Лю?

Гриф і собі вибрався на палубу, глянув на пальмові торочки, що стирчали наче просто з води, і похитав головою.

- Підведіть шхуну круто до вітру, містере Сноу.- Подивимось. Попливемо на південь і, якщо острів тягнеться в тому напрямку, втрапимо на його південно-західний мис.

Пальми, либонь, росли десь недалеко, бо їх видно було навіть з невисокої палуби «Дядька Тобі». І справді, хоч як повільно пливла шхуна, скоро з води вирізнився плаский острівець, і пальми кільцем позначили його берег.

- Оце краса,- зауважив помічник.- Рівне кільце... Нібито миль вісім-дев'ять у прогоні... Цікаво, чи є вхід у лагуну? Хтозна, може, ми знайшли невідомий острів?

Вони попливли повз західний берег атолу, то наближаючись, то знов відпливаючи від поораної прибоєм коралової тверді. Канак, що дивився з топ-щогли поза пальмові торочки, гукнув, що бачить лагуну, а посеред неї острівець.

- Я знаю, що ви думаєте,- сказав Гриф своєму помічникові.

Сноу, який досі щось мурмотів і хитав головою, хутко глянув на Грифа, недовірливо й водночас задирливо.

- Ви думаєте, що вхід до лагуни з північного заходу,- сказав Гриф, ніби з книжки вичитуючи.- Він на два кабельтови завширшки. На північному березі ростуть окремо одна від одної три пальми, а на південному - панданові дерева. Атол має форму рівного кола на вісім миль у прогоні. Посередині острівець.

- Так, ви вгадали,- признався Сноу.

- А он і вхід відкривається, якраз там, де йому слід бути.

- І три пальми,- майже пошепки вимовив Сноу,- і панданові дерева. Якщо ми побачимо вітряк, то це й є острів Свізіна Гола. Але це щось неймовірне. Його вже десятий рік надаремне всі шукають.

- Кажуть, що Гол утяв вам колись погану штуку? - запитав Гриф.

Сноу кивнув.

- Це через нього я тепер працюю у вас. Він мене зруйнував ущент. Усе пограбував. Я в Сіднеї купив на торгах «Каскад» на першу пайку з тих грошей, що дісталися мені

Відгуки про книгу Син сонця - Джек Лондон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: