Двоє над прірвою - Малик Володимир
Там, безперечно, дізнаються про арешт Смольникова. Ото зчиниться переполох!.. Уявив собі, як Гольбах у першу хвилину остовпіє з несподіванки, що в нього під боком півроку жив і працював не простий собі хлопчина, а, як він у думці назве, більшовицький агент. Потім ошаленіє — білі очі округляться від люті, на переніссі, від напруги, ще дужче засиніє шрам, а тонкогубий рот вивергне прокляття.
Раптом мене пронизала несподівана думка, освітила мов блискавка мій збаламучений мозок. Чекай! А що, як використати для звільнення Івана Григоровича штурмбанфюрера Гольбаха?
Я аж зупинився. Це ж ідея!
Викрасти фрау Ельзу і Єву, а потім запропонувати штурмбанфюрерові обміняти їх на Смольникова! Га? Він, безперечно, погодиться на це, бо іншого вибору у нього немає. Єдиний сумнів — чи зуміє він добитися видачі йому в’язня?
Простота плану вразила мене, і я поспішив на протилежний бік Золотоворітського скверу, де стояв автофургон для перевезення хліба.
— Що сталося? — запитав Віктор, помітивши мою схвильованість.
Я заліз у кабіну, засунув йому в кишеню парабелум, а потім розповів про щойно виниклий у мене намір викрасти дружину й дочку шефа.
Вислухавши уважно, Віктор подумав і, серйозно подивився на мене, сказав:
— А що? Це в принципі можливо! Тільки є деякі вузькі місця…
— Які?
— Ну, приміром, де переховати жінок? Як сповістити про все це Гольбаха? Як провести обмін?.. Треба добре обміркувати!
На знак згоди я мовчки хитнув головою.
5
До будинку на Печерську, де жив Гольбах, ми під’їхали рівно о десятій годині. Це був час, коли дома могли застати лише жінок та есесівця-охоронця.
Не глушачи мотора, Віктор дав мені пакунок з печивом, і я попростував до дверей.
Вулиця була безлюдна, якщо не рахувати двох чи трьох випадкових перехожих. Сонце вже піднялося височенько і тисячами блискучих зайчиків відбивалося у шибках вікон і в зеленому листі молодих каштанів.
Чи хвилювався я? Безперечно. Коли постукав і почув у відповідь "герайн" (ввійдіть), то відчув, як у мене пересохло в роті. Я потягнув на себе двері — і опинився у чималій світлій прихожій. Праворуч, біля вікна, стояв столик. Прямо — великі білі двері до вітальні. Ліворуч — сходи вниз, до підвальних приміщень.
З-за столика мені назустріч підвівся Катце.
Привітавшись, я запитав:
— Фрау Ельза та фройляйн Єва дома?
— Дома одна фройлян Єва. А ти приніс хліб?
— Ні, печиво. Вчора гер штурмбанфюрер наказав роздобути. До речі, він на роботі? — Те, що фрау Ельзи не було дома, спочатку занепокоїло мене, але потім я подумав, що одної дочки як заложниці буде цілком достатньо.
— Безперечно.
Я поставив пакунок на стіл і в ту ж мить направив пістолет есесівцю в живіт.
— Руки вгору!
Катце дурнувато закліпав очима, поволі підвів руки.
— Майн гот! Що це значить?
— Якщо хочеш жити, мовчки виконуй мої накази! — сказав я. — Крім Єви, в квартирі більш нікого немає?
— Немає.
— Тоді повертайся і йди в підвал! Та швидше!
Катце слухняно повернувся і швидко почимчикував униз.
Стрілянина могла б наробити переполоху, тому я замкнув його в одній із темних комірчин і наказав мовчати, поки не прийде Гольбах.
Після того кинувся наверх.
Єва сиділа у залитій сонячним промінням вітальні на канапі, підібгавши під себе ноги, і читала книжку. Побачивши мене зі зброєю в руці, миттю зблідла, тихо ойкнула. Книжка упала на підлогу.
— Фройляйн, не бійся, — заспокоїв я її. — Я не маю наміру вбивати тебе. Навпаки, ти житимеш, але при одній умові…
— Якій? — прошепотіла на смерть перелякана дівчина.
— Бачиш, СД чи гестапо заарештувало мого батька. Я хочу визволити його, тому заарештовую тебе! Потім запропоную штурмбанфюреру, твоєму батькові, обмін. Він виручає мого батька, а я повертаю йому дочку…
— А якщо він не зможе визволити твого батька?
— Тоді ти теж… розпрощаєшся з життям.
Я зовсім не був упевнений, що у мене підніметься рука на цю дівчину, але я в той час мусив так сказати.
— Мій боже! — прошепотіла Єва. — Що я маю зробити?
— Передусім сідай до столу, візьми ручку і напиши батькові такого листа…
Я почекав, поки вона взяла папір і ручку. Потім почав диктувати:
"Любий тату!
Трапилась жахлива, нечувана річ. Мене схопили партизани і тримають як заложницю. Вони обіцяють відпустити лише при тій умові, якщо ти доб’єшся звільнення одного чоловіка, заарештованого гестапо чи СД.
Молю тебе, благаю, врятуй мені життя!
Твоя Єва".
Я заховав записку в кишеню і сказав:
— Тепер візьми теплий одяг, склади його в сумку і разом зі мною виходь на вулицю. Там стоїть машина, ми сядемо в неї і поїдемо. Щоб знала — стріляю без попередження! Так що будь розумною! Без ніяких фокусів! Зрозуміла?
— Зрозуміла.
Взяти вовняну кофту і легке літнє пальто було ділом двох хвилин. Після цього ми з Євою вийшли на вулицю. Я відчинив задні дверцята і, переконавшись, що поблизу нікого не видно, надав своєму голосові суворості:
— Лізь у будку! І сиди там тихо!
Дівчина покірно виконала мій наказ. Я замкнув дверцята.
Підійшов Віктор. Спитав:
— Все в порядку?
— Так. Роби, як домовилися! Якщо нас зі Смольниковим не буде протягом двох днів, дівчину відпусти, а сам тікай!
Ми потиснули один одному руки, і машина рушила…
6
Рівно через годину — цього Вікторові було досить, щоб виїхати з міста, — я зайшов до Гольбаха. В моїй кишені лежав на бойовому зводі пістолет.
— Що трапилось, Володья? — Гольбах незадоволено глянув на мене поверх окулярів, якими він користувався тільки тоді, коли читав або писав. — Ти бачиш, я дуже зайнятий!
Я щільно причинив за собою двері і підійшов до столу.
— Гер штурмбанфюрер, справа абсолютно невідкладна. Вислухайте мене!
— Ну, що там? Тільки якнайкоротше!
Я витягнув із кишені Євиного листа і, розгладивши його долонею, мовчки поклав на товсте блискуче скло стола.
— Що? — підскочив Гольбах, прочитавши перші два рядки. — Які партизани? Де вони?
Лице його сполотніло. А очі знову прикипіли до аркуша паперу.
— Неймовірно! Майн гот! Неймовірно!.. Де ти взяв цього листа, Володья?
— У вас на квартирі, гер штурмбанфюрер, — спокійно відповів я. — Єва написала його під мою диктовку.
— Тобто… — він раптом безтямно заморгав очима. — Ти хочеш сказати, що ти і є той партизан, котрий схопив Єву?
— Саме це я й хочу сказати, гер штурмбанфюрер.
Він вирячився на мене, обличчя почало наливатися кров’ю, шрам на носі посинів, а рука мимоволі потяглася до електричного дзвінка, вмонтованого в стіл.
— Але ж я накажу повісити тебе, собако!
— Спокійно, гер штурмбанфюрер! Ви, напевне, забули, чий лист перед вами і що загрожує вашій доньці! — Я підвищив голос: — Якщо з моєї голови впаде хоч волосина, ви ніколи більше не побачите Єви, гер штурмбанфюрер! Це вам зрозуміло, сподіваюсь?
Він опустив руку. Важко дихав. Гнів і розпач охопили його, поперемінно відбиваючись на змертвілому обличчі.
— Доннер веттер! — він витягнув картату хустинку і витер на лобі холодний піт. — Зрозуміло… Безперечно, зрозуміло… Бідна Єва… Дитя моє єдине!.. Що я скажу Ельзі?.. О мій боже!
Поволі лють і гнів поступалися місцем розпачу і відчаю. Штурмбанфюрер, врешті, до кінця збагнув, яка смертельна небезпека нависла над його дочкою. Він раптом згорбився, поволі опустився на стілець і охопив голову руками. Погляд його був безтямним.
— Гер Гольбах, я даю вам прекрасну можливість врятувати Єву, — промовив я тихо з наголосом на слові "врятувати".
— Яку? — він підвів голову.
— Вас вразила перша частина Євиного листа, і ви не надали значення другій. А там пишеться, що ви можете визволити з пазурів гестапо одного чоловіка і замість нього одержати свою дочку, живу і неушкоджену.
— Кажи толком — хто цей чоловік?
Я сів на стілець насупроти свого колишнього шефа, полегшено промовив:
— Отак би зразу, гер штурмбанфюрер… Тепер вислухайте мене уважно… Ціммерман влаштував мого батька Івана Григоровича Булатовича водієм на хлібозавод. Одним з об’єктів, куди батько возив хліб, був аеродром на Солом’янці. Вчора чи позавчора там згорів літак і загинули три льотчики. СД чи гестапо заарештувало цілий ряд людей, котрих підозрюють у диверсії. Вчора був заарештований і мій батько. Заарештований безпідставно. Ви маєте… Ви мусите розшукати його — гадаю, це для вас не так складно — і визволити. Тобто забрати його до себе, а потім обміняти на Єву… Вам зрозуміло?
— Цілком. А якщо не віддадуть мені твого батька?
— Тим гірше для вас… і особливо для Єви!
— Як же ти мислиш собі провести обмін? Де він відбудеться? Коли?
— Хай це вас не турбує… Скажу тільки, що часу ви маєте не багато — обмін повинен відбутися сьогодні. Або завтра не пізніше дев’ятої години вечора.
— Де ж я тебе знайду?
— Мене не треба шукати. Я буду весь час тут, біля вас…
Гольбах трохи оговтався від шоку і з цікавістю запитав:
— Скажи мені, ти придумав це все сам?
— Ні, не сам. Мені допомагають товариші.
— Гм… Я доберуся до вас! Можеш бути певен — доберуся!..
— Можливо. Але спочатку подумайте про Єву! Вона сподівається, що ви зробите все, щоб визволити її.
— Я тільки про це й думаю! Прокляття!
Він раптом швидко підняв телефонну трубку. Та ще швидше я вихопив з кишені пістолет і направив йому в груди.
— Гер штурмбанфюрер, киньте дурні жарти! Одно слово — і я стріляю!
Гольбах отетеріло подивився на блискуче дуло і поволі почав бліднути. Потім замахав вільною рукою.
— Володья, ти неправильно зрозумів мене. Я хочу зв’язатися з СД і вияснити, чи справді твій батько заарештований і де він зараз знаходиться.
— Гаразд, — погодився. — Говоріть!.. Але ще й ще раз добре подумайте, що для вас важніше — врятувати Єву чи знищити мене!
— Я це розумію, будь певен… Безперечно, я вибираю Єву… А з тобою я коли-небудь зумію поквитатися! Тож заховай свою пукавку і не лякай мене, а я тебе, поки не визволю дочку, і пальцем не зачеплю!
Звичайно, це було розумно, і я, заховавши пістолет, опустився на стілець.
Тим часом Гольбах, з ненавистю і острахом поглядаючи на мене, підніс трубку до вуха.
— Алло! Алло!.. Фройляйн?.. Зв’яжіть мене з капітаном Малькомесом… Негайно! — І через кілька секунд: — Капітан Малькомес?.. Хайль Гітлер!.. Говорить Гольбах… Маю до тебе діло, Фріц… Яке?.. Зараз скажу… Мені стало відомо, що у тебе неприємності… Звідки?.. Ну, бачиш, ми на такій службі, щоб усе знати… Так, так… Заарештував?..